Як ми вручали набори Повернення додому
Автор живе в Міндано, Філіппіни.
Ілюстрація Джулі Єллоу
Дощ лив, віяв холодний вітер. Я бачив вирвані з корінням дерева, з багатьох зірвало все листя. У деяких районах через пошкодження ліній електропередачі не було електроенергії. Пейзаж переді мною навівав думки про привидів. Усе було повалено вітром. Люди шукали їжу і прихисток.
Моє серце було сповнене бажанням служити. Моя сім’я та інші члени Церкви їхали у бідні поселення, де тайфун знищив тисячі будинків і забрав тисячі життів. Ми приїхали туди, щоб роздавати постраждалим необхідні речі.
Як тільки ми приїхали, я побачив сум на обличчях людей. Я зрозумів, яке це щастя, що наші будинки не було зруйновано.
Дощ продовжував іти, коли ми почали роздавати пакунки з допомогою у багнистому спортзалі без даху, але ми не зважали на це. Пакунки з допомогою—набори пластикових підносів, чайників, тарілок, ложок, виделок, склянок і фляг—ми називали між собою наборами “повернення додому”. Коли разом зі своєю сім’єю я вручав набори людям, вони дарували нам теплі усмішки і дякували.
Безцінна вдячність людей підбадьорила мене, і я відчув вплив Духа. Їхні усмішки були виявом того, що є надія і що Небесний Батько та Ісус Христос ніколи не залишать нас і завжди приноситимуть світло в похмурі дні нашого життя.
Я знаю, що служачи і виявляючи любов одне одному, ми здобудемо вічні благословення й успадкуємо Христові якості. Благословення від служіння не завжди приходять відразу, але вони прийдуть, якщо ми будемо продовжувати служити іншим зі щирим серцем. Я знаю, що “коли ви служите вашим ближнім, то ви тільки служите вашому Богові”. (Мосія 2:17).