2015
Притча про сіяча
Травень 2015


Притча про сіяча

Для кожного з нас важливо встановити пріоритети і робити те, що зробить нашу землю доброю і наш врожай щедрим.

Теми виступів на генеральній конференції призначаються не смертною людиною, яка має на те повноваження, але враженнями від Духа. Багато тем стосуються земних проблем, які непокоять усіх нас. Але подібно до того, як Ісус не навчав як долати земні випробування або політичні утиски за Його часів, Він, як правило, надихає Своїх сучасних слуг говорити про те, що ми повинні робити, щоб змінити на краще своє власне життя, аби підготуватися до повернення до нашого небесного дому. Цими Великодніми днями я відчув спонукання говорити про дорогоцінні й актуальні в будь-які часи вчення з однієї з Ісусових притч.

Притча про сіяча є однією з незначної кількості притч, які згадуються в усіх трьох синоптичних євангеліях. Вона також є однією з ще меншого кола притч, які Ісус пояснив Своїм учням. Посіяне зерно було “словом про Царство” (Матвій 13:19), “словом” (Марк 4:14), або “Божим Словом” (Лука 8:11)—вченнями Учителя і Його слуг.

Різні ґрунти, на які впали зерна, символізують те, як по-різному смертні люди приймають ці вчення і дотримуються їх. Так зерна, що “упали … край дороги” (Марк 4:4), не потрапили на земний ґрунт, де б вони могли рости. Вони подібні до вчень, промовлених до жорстоких серцем або непідготовлених людей. Я більше нічого не казатиму про них. Моє послання стосується тих з нас, хто взяв на себе зобов’язання бути учнями Христа. Що ми робимо з вченнями Спасителя у нашому житті?

Притча про сіяча попереджає нас про обставини та ставлення, які можуть заважати кожному, хто отримав зерно євангельського послання, принести гарний врожай.

I. Кам’янистий ґрунт, не мають коріння

Деяке зерно “упало на ґрунт кам’янистий, де не мало багато землі,—і негайно зійшло, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло—то зів’яло, і, коріння не мавши, усохло” (Марк 4:5–6).

Ісус пояснив, що цими словами описано людей, які “як почують те слово, то з радістю зараз приймають його”, але оскільки вони “коріння не мають у собі й непостійні; а згодом, як утиск або переслідування наступає за слово, вони спокушаються зараз” (Марк 4:16–17).

В чому причина того, що слухачі “коріння не мають у собі”? У цих обставинах опиняються нові члени Церкви, чиє навернення зосереджене тільки на місіонерах або багатьох привабливих рисах Церкви, або багатьох чудових благословеннях від членства в Церкві. Коли з’являється протидія, вони, не будучи вкоріненими у слові, можуть “зів’янути” і “усохнути”. Але навіть ті, хто виріс у Церкві—хто є членами Церкви тривалий час—можуть дійти до такого стану, коли не матимуть коріння в собі. Я знав декількох з таких людей—членів Церкви без твердого і незмінного навернення до євангелії Ісуса Христа. Якщо ми не вкорінені у вчення євангелії і регулярно не застосовуємо його на практиці, у кожного з нас може розвинутися закам’яніле серце, яке є кам’янистим ґрунтом для духовних зерен.

Духовне підживлення необхідне для духовного виживання, особливо у світі, який все більше віддаляється від віри в Бога і абсолютних понять про правильне і неправильне. В епоху домінування Інтернету, яким дедалі більше поширюються послання, що загрожують вірі, ми повинні стати ще більш відкритими до духовних істин, щоб зміцнити нашу віру і залишатися вкоріненими в євангелії.

Молоді люди, якщо це вчення здається надто узагальненим, наведу конкретний приклад. Якщо розносять символи причастя, а ви обмінюєтеся текстовими повідомленнями або перешіптуєтесь, або граєте у відеоігри, або робите щось ще, чим віддаляєте себе від життєво важливого духовного підживлення, ви відриваєте своє духовне коріння і просуваєтеся у напрямку до кам’янистого ґрунту. Ви робите себе уразливими до усохнення, коли стикаєтеся з проблемами, такими як ізоляція, утиски або висміювання. Це стосується також і дорослих.

Іншим потенційним нищівником духовного коріння—підсиленим сучасними технологіями, але притаманним не лише для них—є вузький погляд на євангелію або Церкву. Цей обмежений погляд зосереджується на окремому вченні або порядку, або недоліку певного провідника, та ігнорує величну панораму євангельського плану й особистих та спільних плодів його врожаю. Президент Гордон Б. Хінклі навів яскраве описання однієї зі складових такого вузького погляду. Звертаючись до аудиторії в УБЯ, він так сказав про політичних коментаторів, які “запально обурювалися” через якусь тодішню подію в новинах: “Майстерно навчені, їхні вуста бризкають оцтом гострих випадів і гніву. … Безсумнівно,—зазначив він,—це відповідні час і місце для таких обдарованих обсмоктувачів маринованих огірків”1. На відміну від цього, щоб бути надійно вкоріненими в євангелії, ми повинні бути стриманими і зваженими у критиці, і завжди прагнути ширшого бачення величної роботи Бога.

II. Терни: клопоти цьогосвітні й омана багатства

Ісус навчав, що “інше впало між терен, і вигнався терен, і його поглушив,—і плоду воно не дало” (Марк 4:7). Він пояснив, що це ті, “що слухають слово, але клопоти цьогосвітні й омана багатства та різні бажання ввіходять, та й заглушують слово,—і плоду воно не дає” (Марк 4:18–19). Це важливе попередження, до якого слід дослухатися усім нам.

Спочатку я говоритиму про оману багатства. Де б ми не були у нашій духовній подорожі—яким би не був стан нашого навернення—усі ми спокушаємося цим. Коли ставлення або пріоритети зосереджені на придбанні, використанні або володінні майном, ми називаємо це матеріалізмом. Про матеріалізм було сказано і написано так багато, що немає потреби ще щось тут додавати2. Ті, хто вірить у так звану теологію процвітання, страждають від омани багатства. Володіння багатством або значним прибутком не є ознакою небесного благовоління, а їхня відсутність не є доказом небесної немилості. Коли Ісус сказав відданому послідовнику, що той може успадкувати вічне життя, якщо лише віддасть все, що має, бідним (див. Марк 10:17–24), Він не ототожнював зі злом володіння багатством, але ототожнював зі злом ставлення цього послідовника до нього. Як всім нам відомо, Ісус хвалив доброго самарянина, який використав монети, щоб послужити своєму ближньому, а Юда використав такі самі монети, щоб зрадити Свого Спасителя. Коренем усього лихого є не гроші, а грошолюбство (див. 1 Тимофію 6:10).

У Книзі Мормона розповідається про часи, коли Церква Бога “почала зазнавати невдачі у своєму розвиткові” (Алма 4:10) через те, “що люди церкви почали … прикипати серцями до багатств і до суєтних речей цього світу” (Алма 4:8). Будь-яка людина, що має багато матеріального майна, перебуває у небезпеці бути духовно “умиротвореною” багатствами та іншими речами світу3. Це доречна передмова до наступного вчення Спасителя.

Найбільш непомітними тернами, що придушують вплив євангельського слова на наше життя, є мирські сили, які Ісус назвав “клопотами, та багатством, та життьовими розкошами” (Лука 8:14). Їх надто багато, щоб перераховувати. Буде достатньо кількох прикладів.

Одного разу Ісус докорив Своєму головному апостолові, кажучи Петру: “Ти спокуса Мені, бо думаєш не про Боже, а про людське!” (Матвій 16:23; див. також УЗ 3:6–7; 58:39). Спокушатися людським означає ставити турботи цього світу попереду Божих справ у наших діях, пріоритетах та думках.

Ми здаємося в полон “клопотам цьогосвітнім”, (1) коли маємо згубну звичку, яка перешкоджає застосуванню дорогоцінного Божого дару свободи волі; (2) коли нас вводить в оману щось несуттєве, що відволікає нас від того, що має вічну значущість; і (3) коли ми маємо менталітет людини, яка вважає, що має право на привілеї, що заважає особистому зростанню, необхідному, щоб зробити нас гідними нашої вічної долі.

Нас долають “клопоти цьогосвітні”, коли нас паралізує страх майбутнього, який заважає нам просуватися вперед з вірою, довіряючи Богові та Його обіцянням. Двадцять п’ять років тому мій шанований вчитель в УБЯ, Х’ю В. Ніблі, говорив про небезпеку здачі в полон клопотам цьогосвітнім. Під час інтерв’ю його спитали, чи варто, враховуючи стан речей у світі та наш обов’язок ділитися євангелією, прагнути якимось чином “пристосовуватися до світу в тому, що ми робимо у Церкві”4.

Він відповів: “Церква завжди з цим стикалася, чи не так? Ви маєте бути готовими до того, що хтось образиться, ви маєте бути готові піти на ризик. Бо тоді починає діяти віра. … Наше зобов’язання має бути випробуванням, воно має бути важким, воно має бути непрактичним в умовах цього світу”5.

Всього кілька місяців тому такий пріоритет євангелії було підтверджено в студмістечку УБЯ одним з шанованих керівників католицької церкви, архієпископом Філадельфії Чарльзом Дж. Чапутом. Говорячи про “питання, спільні для громад святих останніх днів і католицьких громад”, такі як “шлюб і сім’я, природа нашої сексуальності, святість людського життя та нагальна потреба в релігійній свободі”, він сказав:

“Я хочу знову наголосити на важливості по-справжньому жити за своїми віруваннями. Це має бути пріоритетом—не лише в нашому особистому і сімейному житті, але в наших церквах, у нашому політичному виборі, наших комерційних операціях, нашому ставленні до бідних; іншими словами, в усьому, що ми робимо.

Ось чому це важливо,— [продовжив він].—Навчіться з католицького досвіду. Ми, католики, віримо, що наша роль—бути закваскою в суспільстві. Але є тонка грань між тим, щоб бути закваскою в суспільстві і бути поглинутими суспільством”6.

Спасителеве застереження про те, щоб не дати клопотам цьогосвітнім придушити Боже слово в нашому житті є важливим закликом до нас—не змінювати своїх пріоритетів, зосередити наші серця на заповідях Бога і провідництві Його Церкви.

Через приклади, наведені Спасителем, нам може здатися, що це притча про різновиди ґрунту. Придатність ґрунту залежить від серця кожного з нас, куди посіяли зерно євангелії. По сприйнятливості до духовних вчень деякі серця є затверділими і непідготовленими, деякі серця закам’яніли від того, що ними не користуються, а деякі серця зосереджені на речах цього світу.

III. Упали на добрую землю і зродили

Притча про сіяча завершується описанням Спасителем зернин, які “упали на добрую землю—і зродили” у різній мірі (Матвій 13:8). Як ми можемо підготуватися, щоб бути тією доброю землею і отримати той гарний врожай?

Ісус пояснив, що “на добрій землі,—це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці,—і плід приносять вони в терпеливості” (Лука 8:15). Ми маємо зерно євангельського слова. Для кожного з нас важливо встановити пріоритети і робити те, що зробить нашу землю доброю і наш врожай щедрим. Ми повинні прагнути міцно вкорінитися в євангелії Ісуса Христа і глибоко навернутися до неї (див. Колосянам 2:6–7). Ми сягаємо цього навернення молитвою, читанням Писань, служінням, регулярним прийняттям причастя, щоб завжди мати Його Дух із нами. Ми повинні також прагнути тієї могутньої зміни серця (див. Алма 5:12–14), яка замінює злі бажання та егоїстичні інтереси на Божу любов і бажання служити Йому та Його дітям.

Я свідчу про істинність цього і я свідчу про нашого Спасителя, Ісуса Христа, чиї вчення вказують шлях і чия Спокута уможливлює все. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Gordon B. Hinckley, “Let Not Your Heart Be Troubled” (Brigham Young University devotional, Oct. 29, 1974), 1; speeches.byu.edu.

  2. Див., наприклад, Dallin H. Oaks, “Materialism,” chapter 5 in Pure in Heart (1988), 73–87.

  3. Я в боргу перед старійшиною Нілом А. Максвеллом за цей незабутній образ (див. “These Are Your Days,” Ensign, Oct. 2004, 26).

  4. James P. Bell, in “Hugh Nibley, in Black and White,” BYU Today, May 1990, 37.

  5. Hugh Nibley, in “Hugh Nibley, in Black and White”, 37–38.

  6. Charles J. Chaput, “The Great Charter at 800: Why It Still Matters,” First Things, Jan. 23, 2015, firstthings.com/web-exclusives/2015/01/the-great-charter-at-800; див. також Tad Walch, “At BYU, Catholic Archbishop Seeks Friends, Says U.S. Liberty Depends on Moral People,” Deseret News, Jan. 23, 2015, deseretnews.com/article/865620233/At-BYU-Catholic-archbishop-seeks-friends-says-US-liberty-depends-on-moral-people.html. Архієпископ Чапут також сказав, що “деякі з наших найкращих католицьких закладів втратили або в значній мірі зменшили свою релігійну ідентичність. … Університет Бригама Янга—це надзвичайний університет … тому, що він є навчальним закладом, збагаченим його релігійною ідентичністю. Ніколи не втрачайте цього” (“The Great Charter at 800”).