Майбутнє, сповнене надії

Старійшина Джеффрі Р. Холланд: Наші дорогі юні друзі повсюди! Для мене і сестри Холланд — це великий привілей — бути з вами сьогодні. Хоча з більшістю з вас, хто зібрався по всьому світу, ми спілкуємося завдяки диву сучасних технологій, нам приємно, що дехто з вас зміг відвідати ці збори особисто, в цьому університеті та в розташованому в ньому інституті релігії, де Пат і я почали здобувати нашу вищу освіту, ходили на побачення й уклали шлюб.

Тепер я хочу подивитись, чи не повіяло у цій залі холодком, коли я промовив слово шлюб. Не панікуйте. Сьогодні ми не будемо говорити про шлюб. Дехто з вас вже одружені, і ми не хочемо, щоб решта з вас, скиглячи, вибігли з цієї зали. Але я не просто так сказав про те, що сталося з нами у молодому віці, і про початок наших романтичних стосунків, бо, якщо ми закохалися під час вечора, такого, як цей, то, хто знає? Може, й інші закохаються теж.

Дійсно, багато хто з вас, сестри, казали нам, що є деякі чоловіки, яких, щоб вони закохалися, потрібно вразити, якщо не стрілою купідона, то принаймні невеличкою ракеткою для піклболу. Якщо будь-хто з молодих жінок сидить поряд з молодим чоловіком, який підпадає під це описання, старійшина і сестра Холланд дозволяють вам прямо зараз штовхнути його ліктем в бік — достатньо лагідно, щоб виявити любов, і достатньо рішуче, щоб він це збагнув. Ми будемо раді, якщо такий натяк спрацює для вас так само, як він спрацював для нас, але у нашому випадку то був мій лікоть і бік сестри Холланд.

У червні цього року мине 60 років відтоді, як ми з Пат одружилися у храмі в Сент-Джорджі, до якого лише пів милі від цього університетського кампуса. Святкування шести десятиліть, проведених разом, дає нам чудову можливість попрощатися з періодом, який для багатьох був складним, а для декого трагічним. Ми поступово виходимо з пандемії COVID-19, але ця пошесть майже біблійних масштабів все ще є дуже значною проблемою у багатьох частинах світу, і нині все ще повідомляється про понад 1700 випадків смерті від цієї хвороби, в середньому, щодня¹ . Майже повсюди на нашій планеті у той чи інший спосіб цим бичем було вражено не лише фізичне здоров’я, але також і соціальне, політичне та економічне життя.

Інший бич — це той, удари якого продовжують поширюватися у Східній Європі, де мільйони людей, включно з членами Церкви, були шоковані, вимушені переселятися або віддали навіть своє життя на війні, якої вони не хотіли і на яку не заслуговували. Лише кілька тижнів тому, виконуючи своє доручення у Європі, ми з сестрою Холланд зустрілися з деякими з тих українських біженців. Ми сміялися і плакали, і молилися з тими, хто покинув усе і втік, взявши лише трохи одягу. Ми мали такі самі почуття до наших відданих членів Церкви в Росії, які також без вини постраждали через цю війну, і ми сумували через те, що сталося з ними. Крім цих трагедій, у багатьох місцях по всьому світу ми бачимо масові вбивства — включно з трагедією, яка сталася минулого тижня у південній частині штату Юта, — а також аморальний вміст у розважальних програмах і політичну діяльність, у якій такі фундаментальні принципи, як цілісність, доброта і чесність, здається, чомусь були забуті.

І, звичайно, є багато інших культурних і соціальних проблем, які нас непокоять. Але ми прийшли сюди не для того, щоб засмутити вас розповіддю про проблеми у світі. Насправді, ми прийшли з протилежною метою! Ми усвідомлюємо, що тривожить ваше покоління. І ми вибачаємося за те, що наше покоління не вирішило деяких з тих проблем, які зараз маєте ви. Але ми закликаємо вас і всіх інших молодих святих останніх днів бути в перших рядах тих моральних сил, які можуть їх вирішити, які здатні протидіяти хвилям страху, песимізму та тривожності, що оточують нас. Вам дуже важливо не лише молитися про те, щоб Господь був понад усе у вашому житті², як про це просив Президент Рассел М. Нельсон, але й також молитися, щоб ваші життєві цінності стали такими й для інших, хто ще не переконаний в їхній важливості. Якщо всі ми, учні Господа Ісуса Христа, будемо особисто виявляти більше любові, миролюбства і доброти, якщо всі ми будемо намагатися якомога краще виконувати заповіді Бога, тоді у нас є всі підстави, щоб відчувати впевненість щодо стану світу та нашого власного становища. Йдучи так у майбутнє, сповнені миру і маючи Божі обіцяння, ми можемо мати величезний вплив на світ. Авраам Лінкольн якось сказав, що він намагався виривати бур’ян і саджати на те місце квітку щоразу, коли мав таку можливість. Якби ми всі так чинили, то наші моральні й духовні пустині швидко перетворилися б на справжні сади³.

Ті з вас, хто сьогодні знаходиться у Німеччині, — а там було виявлено велику християнську гостинність до тих біженців з України, з якими ми нещодавно зустрілися, — упізнають це висловлювання, яке приписують Йоганну Ґете: “Якби кожна людина підмітала перед своїм порогом, то невдовзі чистим став би весь світ”.

Тому, усвідомлюючи ці виклики і прагнучи запропонувати спосіб їх подолання, ми з сестрою Холланд прийшли цього вечора, будучи, як нам, за словами апостола Петра, і слід, “завжди готовими [дати] відповідь … про [причину для] наді[ї], що в [нас]”⁴. Ми будемо говорити про надію і проголошувати, що нам ніколи не слід втрачати її або споріднених з нею чеснот: віри та милосердя. Ми усвідомлюємо, що існує багато способів, щоб дати визначення цим тісно пов’язаним принципам, і цього вечора ми запропонуємо вам послухати кілька з наших визначень. Ви також почуєте, як ми проголосимо разом із Моронієм, що надія є необхідною, якщо ми маємо “отримати [той] спадок … , як[ий Бог] приготував [для нас]”⁵. Ми хочемо, щоб ви отримали цей спадок, як сини і дочки Царя. Щоб це зробити, ми повинні усвідомити, що надію вселяють не лише послання людей, які від природи є оптимістами, і той спосіб, у який вони їх доносять; вона є привілеєм кожної віруючої людини⁶. Як віруюча людина, цілковито сповнена надії (а також віри і милосердя), сестра Холланд дуже сильно відчуває важливість цих сьогоднішніх зборів і вашої ролі у майбутньому. Вона знає, що ви є тими, кому ми передаємо естафету, і відчуває, що вам необхідно докласти зусиль і сягнути своєї долі. Сестро Холланд.

Сестра Патриція Т. Холланд: Я дійсно маю сильні почуття щодо вас. Ви є найсильнішим поколінням дорослої молоді, яке світ будь-коли знав. Я люблю вас за це. Ми зі старійшиною Холландом дуже вдячні за те, що ви дотримуєтеся ваших завітів і намагаєтеся робити те, що правильно. І оскільки вас так багато, у вас буде та сила, про яку говорив старійшина Холланд. Я бачу ваше світло у цій кімнаті. Воно таке яскраве. Це викликає у мене думки про час, коли Спаситель явився нефійцям. Він сказав: “Тримайте свій світоч: щоб він міг сяяти світові. Знайте, Я є світоч, який ви будете піднімати”⁷. Як і ви, колись ми були молоді, але вже постаріли. Коли я озираюсь на своє життя і уявляю, що могла би прожити якусь його частину ще раз, то одну річ я б зробила інакше — радикально інакше: я б усе спростила! Мені здається, що все стає кращим, якщо його спрощують: наша їжа, наш одяг, наші меблі і повсякденні плани. Про що я жалкую найбільше, згадуючи свою юність, це що я не бачила простої краси євангелії, і навіть євангелію я зробила надто складною. Мені вона здавалася надто приголомшуючою, надто важкою, а іноді навіть надто таємничою. Мені здавалося, що навіть у юному віці я мала піднятися на гору праведності, пройти через вогняну піч очищення і розгадати кожну відому людству доктринальну суперечку, аби заслужити право бути прийнятою Богом.

Звісно, що такі мої думки у той час були непосильними для дівчинки з Південної Юти. Моє ставлення було таким, як хтось колись про це сказав: “Причина, з якої люди не приєднуються до вас, християни, полягає у тому, що ви носите вашу релігію наче головний біль, наче терновий вінець”. Лише одній людині потрібно було носити той терновий вінець. І Він зробив це, щоб ми могли жити радісно, з подостатком й у спокої — а не у відчаї. Євангелія ніколи не мала бути горою, на яку не зможе піднятися маленька дівчинка. Він хотів, щоб вона — і кожна людина у світі — завжди були сповнені надії. Він хоче, щоб ми знали, що євангелія є прекрасною у своїй простоті і просто прекрасною.

Але, будь ласка, зрозумійте правильно. Говорячи про надію, я не маю на увазі те, що Христос має дати нам чарівну паличку або сучасний світловий меч. Наша надія має бути чимось більшим, ніж загадуванням бажання, дивлячись на зірку, як це робив Піноккіо⁸. Це має бути надія, якої навчав Спаситель. Мої юні брати і сестри, це дар, Його дар нам і всій людській сім’ї. І нам слід сприймати це, як світло, що сяє у дуже темному світі. Як сказав один письменник: “Немає нещаснішої людини, [ніж] та, яка живе без надії”⁹.

Приємна простота у відкритті цього дару надії полягає у тому, що вам не потрібно шукати її; вам не треба бігати, щоб упіймати її; її не створюють, бо її неможливо створити. Як і багато в чому, що стосується благодаті, ви не зможете здобути її, покладаючись на вашу власну силу, чи силу іншої людини. Немає таємничої формули чи певних магічних заклинань. Вона не прийде через вправи на глибоке дихання (якими б корисними вони не були) або читання ще однієї книги про те, як знайти щастя.

В дійсності, роль, яку відіграємо ми, — важлива, але, насправді, дуже мала. Бог виконує більшу частину завдання. Наше завдання — прийти до Нього у смиренні і простоті, а потім нам слід припинити непокоїтися і боятися¹⁰. Чому все так просто? Оскільки за всім, чого навчав Христос, — у кожному уривку з Писань, у кожній історії та притчі — є обіцяння, що з Богом “все можливе”¹¹, і що Божа сила може витерти кожну сльозу¹². Нам слід відпустити наш особистий відчай і прагнути спокою в Господі¹³. Нам слід прийти до Нього зі смиренням та упокореністю серця¹⁴ і прийняти благословення, які приходять від Його нескінченної любові. Наша довіра має бути довірою маленької дитини, чи маленького ягняти, ким ми насправді і є у Його великій отарі.

Наші серця завжди будуть неспокійні, поки не заспокояться у Богові.

Цей заклик бути смиренними й упокореними серцем — що є одним з небагатьох описань Господом Самого Себе, бо саме Він був смиренним і упокореним серцем, — є закликом до нас усіх, як Його учнів. Якщо ми зможемо так жити, каже Він, ми знайдемо спокій нашим душам і відкриємо для себе, що ярмо Його любе, і Його тягар легкий¹⁵. Я бачу цей заклик бути смиренними й упокореними серцем знову і знову, коли читаю Писання. (Мабуть тому, що він потрібен мені знову і знову).

Я переконана, що ніщо з того, що має великі духовні наслідки, не здійснювалося тим, у кого не було надії і смирення. Ми сподіваємося сьогодні ввечері, що у вас теж буде такий настрій — що ви засвоїте це, поки ви ще молоді. Ми всім серцем бажаємо, аби ви знали, що Бог — ваш Батько, що Він “носив [вас] від утроби”¹⁶, що у Нього є плани для вас, плани на “будучність та надію”¹⁷.

Дозвольте мені поділитися з вами двома моїми улюбленими уривками зі Старого Завіту, де використано подібну мову. Ісая каже:

“Почуйте Мене, доме Яковів, та [всі] … [від] дому Ізраїлевого, яких від живота Я підняв, носив від утроби, …

і … до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити, й Я двигатиму й порятую!”¹⁸

І Єремія пише:

“Бо Я знаю ті думки, які думаю про вас, говорить Господь, думки спокою, а не на зло, щоб дати вам будучність та надію.

І ви кликатимете до Мене, … і будете молитися Мені, а Я буду прислуховуватися до вас”¹⁹.

Я свідчу вам, мої юні брати і сестри, що це істина, яка прийшла з особистого досвіду, що наш Небесний Батько виконає Свою частку у здійсненні цих обіцянь. А від нас вимагається просто вірити, не ускладнювати нашу віру, бути більше схожими на дітей у нашому смиренні й особливо у нашій вдячності, коли ми отримуємо Його дари. Чи хочете ви, щоб цей рік у вас дійсно був чудовим? Чи хочете ви мати сповнене надії майбутнє? Чи вірите ви, що для вас приготовані благословення? Чи бачили ви достатньо доброти Бога, аби продовжувати мати надію і прагнути зростати? Як не парадоксально це звучить, ми зростаємо, коли ми стаємо на коліна, вклоняємося, і, можливо, навіть падаємо біля ніг Бога. Настільки все просто! Стаємо на коліна, вклоняємося і падаємо біля “престолу благодаті”²⁰.

Старійшина Холланд зауважив, що ви знайдете цей чудовий дар надії у поєднанні з двома іншими дарами Бога — даром віри і даром милосердя. Будь ласка, не робіть це так, як робила я, коли була молодшою: не робіть ці чесноти такими величезними й такими складними, що можна впасти у відчай, лише намагаючись зрозуміти їх. Зберігайте їхню простоту.

Я пропоную вам одну таку просту маленьку послідовність. Віра —це переконання, що є Бог, надія — це довіра, що Він допоможе нам, і милосердя — це Його любов і сила, які працюють через нас, аби благословляти інших.

Стосовно милосердя я зрозуміла, що ніхто з нас не має енергії, часу чи засобів зробити все, що ми всім серцем прагнемо зробити. Ми не можемо робити це все. Бажання наших сердець дійсно перевищують нашу здатність. Як же чудово, що сила Бога, яка діє через нас, може посилити наш скромний вплив, може збільшити наші обмежені зусилля і зробити для інших те, чого ми ніколи не зможемо зробити самі.

Такий простий підхід до цих трьох великих доктринальних питань благословив моє життя. Шкода, що я не бачила їх у такому менш приголомшуючому світлі набагато раніше. Я твердо вірю, що Бог задумав ці євангельські істини бути достатньо простими, щоб їх зрозуміла навіть дитина. Можна я це повторю? Віра — це переконання, що існує Бог. Надія — це довіра, що Він допоможе нам. І милосердя — це Його любов, яка працює через нас.

Говорячи про дари від Бога, я хочу назвати ще один, який доповнить нашу надію у цьому новому році. Осяйна віра, надія і милосердя є невимовно прекрасним — і невимовно простим даром — даром Світла Христа. Це світло, так тісно пов’язане з надією, є даром, даним кожному чоловікові, жінці й дитині, які будь-коли були чи будь-коли будуть народжені на землі. Воно є частиною нашого єства. Воно є частиною самої нашої душі.

Один з моїх улюблених уривків з Писань містить цей рядок: “І Дух дає світло кожній людині, яка приходить у світ; і Дух просвітляє кожну людину в усьому світі”²¹.

Це світло є однією з фундаментальних причин мати надію у нашому житті. Воно приносить таке заохочення і таку радість, і настільки сповнює надією — що всередині нас є щось, що не лише підказує правильний шлях, яким можна подолати складнощі життя, але також каже нам, що ми знайдемо той правильний шлях, якщо будемо “тих[і] і серцем покірлив[і]”²². Президент Нельсон сказав усій Церкві лише тиждень тому: “Світу потрібне світло Ісуса Христа. І світу [нагально] потрібне ваше [прекрасне] світло”²³.

Мої чудові юні друзі, моя найщиріша молитва сьогодні ввечері, моє сподівання, що всі ви, доросла молодь по всьому світу, приймете цей заклик, як ваше особисте служіння, що ви візьмете надію, про яку говорив Спаситель, і пронесете її як світоч тим, хто вважає, що світ є дуже темним і дуже складним місцем. Чи є якийсь спосіб, яким я б могла заохотити вас побачити, що несення цього світла має бути вашим служінням в останні дні? Будь ласка, будь ласка, зрозумійте, що це є найважливішим із того, що, за моїми відчуттями, я маю сказати вам сьогодні ввечері. Я найбільше хвилююся, що скажу це недостатньо зрозуміло, і через це ви не повірите мені. Вам слід нести це світло так, щоб уся темрява світу ніколи не поглинула його.

Цей простий але сильний підхід до великих і складних питань може змінити траєкторію світу, який занепадає і поринає у темряву. Будь ласка, майте віру в Бога, надію, що Він допоможе вам, і прийміть милосердя, яке дає змогу Йому працювати через вас для виконання того, що можете зробити лише ви.

Коли ви приймете цей виклик і почнете цей новий рік, я благаю вас: після того, як ви заглянете всередину себе, подивіться вгору. Очі, які подивляться згори у ваші очі, будуть очима вашого люблячого Батька на Небесах, Який може і буде надавати вам усе те, на що ви сподіваєтеся у праведності. Ви не можете отримати ці благословення, бігаючи за ними. Будь ласка, припиніть бігати до стану виснаження. Заспокойтеся, зупиніться. Спрощуйте. Будьте смиренні й упокорені серцем, і моліться. Я свідчу вам, що чудеса прийдуть, якщо ми вповільнимося, якщо заспокоїмося і якщо станемо на коліна. Усе, що має Батько, одного дня може бути вашим²⁴. Який же це дійсно обнадійливий спосіб дивитися у ваше майбутнє! Я дуже люблю вас, я захоплююся вами і завжди молитимусь про вас. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

Старійшина Холланд: Дякую, сестро Холланд, не тільки за те, що ти навчаєш євангелії, але й за те, що живеш за нею і сповнена надії на Христа. У найважчі для нас дні — а впродовж шести десятиліть шлюбу такі у нас траплялися — сестра Холланд жила так, як навчала. Вона завжди була віруючою. Вона завжди довіряла тому вічному світлу, яке мала у своїй душі. Навіть якщо ніч здавалася темною, вона завжди жила з упевненістю, що Бог почує наші молитви і вкаже нам шлях. У світі, який іноді здавався молодій парі непереборним, істини та обіцяння євангелії часто були тим єдиним, за що ми мали триматися, але цього виявилося достатньо: бо ось ми тут сьогодні, отримавши більше благословень за майже 60 років шлюбу, ніж могли мріяти. Тож, як казала і робила ця прекрасна жінка, сподівайтеся, завжди моліться і будьте віруючими.

Я додаю до поради сестри Холланд наведене в Писаннях заохочення: дивіться у майбутнє з якомога більшою радістю. Хтось колись написав, що з усіх заохочень, які Христос давав нам, з усіх надій, які Він неодноразово пропонував нам, ми раз у раз не приймаємо це заохочення — “будьте у доброму гуморі”²⁵. Може, ми будемо так ласкаві, що повіримо Христу і Його слову? Чи не могли б ми просто спробувати? Сприймімо ж це радісне, сповнене надії запрошення цього вечора, коли ми прагнемо мати ще один шанс, щоб почати новий рік і зробити своє життя точно таким, яким ми хочемо, щоб воно було.

Як і у випадку з усіма запрошеннями для нас, Христос жив відповідно до них, перш ніж їх навчав. Незважаючи на Свої тягарі, Він був оптимістичним, позитивним і допомагав іншим бути такими ж, зокрема, я міг би додати, і пророкам Бога. З глибин в’язниці Ліберті — та глибин відчаю, який він там відчував, — пророк Джозеф Сміт дав остаточну пораду святим, які молилися про його звільнення: “Життєрадісно робімо все, що в нашій владі; а тоді стіймо спокійно з найглибшою впевненістю, щоб побачити Боже спасіння і руку Його, яку буде явлено”²⁶. І немає іншої людини, більш позитивної, більш оптимістичної і більше сповненої надії, ніж Рассел Меріон Нельсон, наш сучасний пророк, який теж повторив пораду Джозефа, сказавши нам недавно: “Жодне духовне благословення не буде приховане від праведних. … Господь бажає, щоб ми “з радісним передчуттям” чекали на майбутнє” [Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт (2007), с. 513]”²⁷. Пророки перебувають у доброму гуморі, бо вони є щирими учнями Ісуса Христа, а це є головним джерелом усього оптимізму. Пророки перебувають у доброму гуморі, бо вони знають план; вони знають, хто переможе в кінці.

Як чудово сказала сестра Холланд, здатність дивитися на світ позитивно — це ще один дар від Бога. Чоловіки, — а я додав би ще й жінки та діти, — “є, щоб вони могли мати радість”²⁸, як сказано нам у Писаннях. Ось тому це — “план щастя”²⁹. Саме завдяки цьому плану та Спокуті Христа, яка є найважливішою його частиною, ми можемо мати надію, якими б темними не були деякі дні.

Грандіозність прикладу Спасителя в цьому заслуговує на те, щоб ми з благоговінням поставилися до нього, коли зустрічаємо новий рік, в якому до когось із нас можуть прийти якісь випробування. Задумайтеся над цим. Як міг Ісус говорити про перебування у доброму гуморі в усіх тих муках, які Він терпів, коли наближався час Його розпʼяття? Навіть у тій атмосфері приреченості, яка, мабуть, панувала під час Останньої вечері, Христос все ще нагадує Своїм учням про причину та їхній обов’язок “бути відважними”³⁰ та в доброму гуморі. Мене дивувало, як Він, незважаючи на біль, який Йому доведеться витерпіти, міг говорити так позитивно й очікувати, що Його брати сприймуть усе це з радістю. Звичайно, цей вияв Його віри, Його надії та милосердя відбувається тому, що Він знає кінець цієї історії. Він знає, що справедливість перемагає, коли підводяться остаточні підсумки. Він знає, що світло завжди перемагає темряву — назавжди і назавжди, навіки. Він знає, що Його Небесний Батько ніколи не дає заповіді, не даючи також і способу для її виконання³¹. Перемога робить кожного радісним, і Христос був переможцем у Своїй великій боротьбі зі смертю та пеклом. Сьогодні ввечері ми говоримо про серйозні теологічні питання, але саме вони мали бути причиною радості. Тріумф Христа — це джерело нашої надії в цьому новому році і в кожному році — завжди.

Зважаючи на всі життєві перешкоди та спокуси Люцифера, може бути важко зберігати надію і добрий гумор завтра чи наступного місяця, чи наступного року. Однак саме на це і вказувала сестра Холланд, просячи про спрощення та наполегливу зосередженість на самих основах життя святих останніх днів. Іноді ми зосереджуємося на них добровільно, а іноді життя змушує нас до цього, але у будь-якому разі, якщо ми побудували свої свідчення на тому, що є фундаментальним у євангелії, ми можемо отримати стільки ж від нашого важкого досвіду, скільки тепер отримує один мій шановний друг. Зараз він, його дружина і донька — і я думаю, вони слухають це сьогодні ввечері, — усі мають різні проблеми зі здоров’ям, і я мушу додати, що це дуже серйозні проблеми. У них є всі підстави бути розчарованими і задуматися, яку ж користь принесли їм їхня надія чи їхня віра, чи їхнє милосердя. Але завдяки своїй рішучості в учнівстві вони в часи і радості, і горя здобувають перемогу.

В нещодавньому електронному листі мій друг написав (цитую вам з його дозволу):

“За останні кілька місяців мій світ дуже звузився — до [розміру] лікарняних [ліжок] і палат для хворих. Одужання [моєї дружини після трансплантації нирки] проходило важко, і вона провела останній місяць … то в лікарні, то вдома, то знову в лікарні. У результаті я став “від’єднаним” від більшої частини світу [навколо мене]”. Подумайте про слово простота.

Далі він пише: “Мені ніколи не подобалася думка, що Господь дає нам випробування, проте я вірю, що Він може використати їх для досягнення Своїх цілей. За останні кілька тижнів я зрозумів, наскільки … важливою і справжньою є суть євангелії [на відміну від усього того, що може бути таким зайвим]. Відчуття любові до інших; відчуття, що інші люди люблять вас і служать вам; тиха присутність Божого голосу, коли ви виснажені сидите [біля ліжка] хворої дитини або у лікарняній палаті, [де лежить ваша тяжко хвора дружина, ви пізно ввечері [чуєте]: “Мир твоїй душі, сину мій”.

Я прочитав Книгу Мормона та Євангелії і [відчув] Божу любов. За всією підтримкою Церкви [і за абстрактними] теологічними поняттями, [за всім тим], що може допомогти нам повзти до світла, … існує реальність віри, … свідчення, [надії та любові]”.

Він завершує так: “Я вже багато тижнів не міг відвідувати причасні збори, але я бачив стільки хороших людей, які були вірні своїм … завітам, служачи моїй сім’ї. … Я — такий благословенний, і я люблю Господа, [я люблю] євангелію, Відновлення і Церкву”³².

Мене зворушує це красномовне свідчення про надію та наполегливість, виявлені в найважчий період життя. І нам слід знати, що в якийсь момент наші надії та наші переконання, безсумнівно, також будуть випробувані та вдосконалені в горнилі особистих страждань. Мої прекрасні юні друзі, невипробувана віра — це зовсім не віра. Ми кажемо, що будуємо на камені Христа. І нам краще дійсно робити саме так, оскільки в житті є бурі й шквали, а піщаний фундамент просто не витримає, коли піде дощ, почнеться повінь та здійметься вітер³³.

Останній коментар на закінчення цієї всесвітньої трансляції в цей чудовий новий рік, а також новий навчальний рік в інституті. Хтось із вас, можливо, хвилюється про речі серйозніші, ніж курс, який хочете вивчати в університеті, чи професійну кар’єру, яку слід обрати. Дехто з вас, можливо, бореться з тягарем провини — а ніщо так не шкодить нашій надії і не руйнує її, і не приносить більшого відчуження від Бога, як гріх. Ми із сестрою Холланд свідомо вирішили не робити темою наших виступів гріх чи провину, але з нашого боку все ж було б безвідповідально не торкнутися того, чого навчати — як сказав Господь, — є нашим обов’язком.

Завжди буде існувати загальна потреба у сповненому надії принципі покаяння та практикуванні його. Згрішивши, ми точно знаємо, чому наше полум’я надії тремтить, і тому іноді здається, що воно згасло. За таких обставин ми маємо змінюватися, інакше наше “радісне майбутнє” буде приреченим. Ця свічка загасне. Ось чому всім нам потрібно каятися. Нам усім! Щодня, як сказав Президент Нельсон³⁴.

Тому цього вечора я прошу вас невідкладно, починаючи з цієї самої години, позбутися тягаря провини, бо гріх — це, як я знаю, найбільший ворог надії та щастя в усьому світі. Зверніться до Господа і сповідайтеся у своїй провині, і підіть до єпископа, якщо це необхідно зробити через вчинений вами гріх. Але змінюйте все, що є неправильним, будь то велике чи дрібне. Покаяння — це те, завдяки чому ми можемо почати знову; це спосіб досягнути піднесеного майбутнього. Життя й так досить складне, щоб носити на плечах ще й купу помилок, — увесь день, щодня, усю ніч, щоночі. Позбудьтеся їх. Змініть тривогу на спокій. Змініть печаль на радість. Христос віддав Своє життя, щоб ви могли бути вільними, аби зробити це.

І тоді ви можете зробити те, що Нефій просить зробити всіх нас. По суті, у своєму прощальному посланні незадовго до смерті Нефій, який бачив стільки конфліктів і суперечок, говорить те, що ми з сестрою Холланд намагалися сказати сьогодні ввечері:

“Просува[йте]ся вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей”³⁵.

“Справжн[ьої] яскрав[ості] надії”, яка виникає від любові до Бога і до всіх людей, — саме цього ми бажаємо для вас у новому році. Цю яскраву надію буде супроводжувати беззаперечний шепіт про те, що Бог любить вас, що Христос є вашим Заступником, що євангелія істинна. Ця яскравість надії буде нагадувати вам, що в євангелії завжди, — щодня, щогодини, — є новий шанс, нове життя, новий рік. Яке чудо! Який дар! Завдяки дару Христа найкраще в житті належить нам, якщо ми неухильно продовжуємо вірити, старатись і сподіватись.

Ви пам’ятаєте ті ситуації у світі, про які я говорив, коли ми починали? Тож зустріньте їх і зустріньте свої особисті труднощі, знаючи, що з вірою все зрештою у вас вийде. Відмовтеся приймати світ таким, яким він здається. Освітіть його яскравістю вашої надії і зробіть його таким, яким він має бути. Будьте тим світлом, яким вас закликала бути сестра Холланд, світлом, яке ніколи не згасає, світлом Спасителя світу.

Я залишаю апостольське благословення кожному з вас на цей новий рік стосовно того, що я точно знаю, і того, що вам завжди потрібно. Я роблю це через свою любов до вас, любов Господа до вас, любов до вас Першого Президентства і Кворуму дванадцятьох. Любов усіх! І вашу присутність тут цього вечора. Я благословляю вас, щоб проста, але дивовижна сила, що приходить завдяки дотриманню принципів спасіння, таких як віра, надія та милосердя, завжди була очевидною і дієвою у вашому житті. Я благословляю вас, щоб ви знали, як це точно знаю я, що євангелія Ісуса Христа є особисто цінною, що вона дає вічну надію і є вічно істинною. Я свідчу з апостольським повноваженням, що це так, і що вона є єдиною безпомилковою відповіддю на численні виклики життя та єдиним способом піднестися у величі вічності.

Я благословляю кожного з вас, хто, можливо, говорить у ці дні, що відчуває “кризу віри”. Справжня віра, віра, яка змінює життя, віра Авраама, завжди перебуває в кризі. Так ви дізнаєтеся, чи це взагалі віра. Я обіцяю вам, що більше віри означатиме менше криз, доки нарешті Бог не скаже: “Гаразд, рабе добрий і вірний”³⁶.

Я благословляю вас, аби кожен з вас знав, що Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів є саме цим: Церквою Ісуса Христа. І лише через обряди і можливості, які вона надає, може людина повністю досягти “міру зросту Христової повноти”³⁷. Я благословляю вас, кожного окремо і за іменем, кожним даром, який вам потрібен для цього квесту, і я благословляю вас і благаю вас молитися і бути терпеливими, бо ваш Небесний Батько у Своїй мудрості знаходить найкращий спосіб часто давати вам те, про що ви просите, але неодмінно давати вам те, що вам потрібно. Про божественну любов Бога, про вічне заступництво Спасителя за нас і про постійну розраду від Святого Духа, про силу святого священства і про пророчу традицію, яку зараз уособлює Президент Рассел М. Нельсон, про божественність Книги Мормона та про “справжню яскравість надії”, яку дає ця євангелія, приношу я урочисте, священне й особисте свідчення своїм життям. Я роблю це в ім’я Того, Хто є джерелом і самим уособленням моєї надії, саме Господа Ісуса Христа, амінь.