По-справжньому добрі та не мають лукавства

На жаль, у моєму житті був час, коли я зважав на титули й чини. Все почалося дуже невинно. Коли я готувався до служіння на місії повного дня, мого брата призначили бути зональним лідером у його місії. Я чув, як про нього казали так багато всього хорошого, що й мені дуже захотілося, аби так казали про мене. Я сподівався отримати подібне призначення, і навіть молився про це.

На щастя, під час служіння на місії я отримав великий урок. Минулої конференції мені про нього нагадали.

У жовтні президент Дітер Ф. Ухтдорф сказав: “Протягом свого життя я мав нагоду познайомитися з деякими з найбільш компетентних і освічених чоловіків і жінок у цьому світі. Коли я був молодим, на мене справляли враження освічені, виховані, успішні люди, яким аплодував світ. Але з роками я усвідомив, що на мене справляють набагато більше враження ті чудові та благословенні душі, які по-справжньому добрі та не мають лукавства”¹.

Мій герой з Книги Мормона є досконалим прикладом чудової і благословенної душі; він був по-справжньому добрим і без лукавства. Шиблон був одним із синів Алми молодшого. Ми краще знайомі з його братами Геламаном, який після свого батька вів літописи та був пророком Бога, і Коріантоном, який здобув погану славу під час служіння на місії і потребував поради свого батька. До Геламана Алма звертається у 77 віршах (див. Алма 36–37). Коріантонові Алма присвятив 91 вірш (див. Алма 39–42). До Шиблона, свого середнього сина, Алма звертається лише в 15 віршах (див. Алма 38). Однак його слова у тих 15 віршах є могутніми й повчальними.

“А тепер, сину мій, я сподіваюся, що буду мати велику радість у тобі через твою непохитність і твою вірність Богові; бо як ти почав у своїй молодості покладатися на Господа Бога твого, так само я сподіваюся, що ти будеш продовжувати виконувати Його заповіді; бо благословенний той, хто витерпить до кінця.

Я кажу тобі, сину мій, що я вже мав велику радість у тобі через твою вірність, і твою старанність, і твою терпеливість, і твоє довгостраждання серед народу” (Aлма 38:2–3).

Крім того, що Алма звертався до Шиблона, він також розповідав про нього Коріантонові. Алма казав: “Хіба ти не помічав непохитності твого брата, його вірності і його старанності у виконанні заповідей Бога? Дивись, хіба він не подав тобі хороший приклад” (Aлма 39:1)².

Очевидно, що Шиблон був тим сином, який хотів робити приємне своєму батькові, і він чинив правильно, тому що це правильно, а не заради слави, чинів, влади, похвали чи впливу. Геламан, мабуть, знав цю рису свого брата і поважав його за це, бо доручив Шиблонові нагляд за священними літописами, які отримав від батька. Безсумнівно, Геламан довіряв Шиблонові, бо той був “справедливим чоловіком, і він ішов чесно перед Богом; і він прагнув постійно творити добро, виконувати заповіді Господа Бога свого” (Алма 63:2). Як здається, ці слова по-справжньому характеризують Шиблона, але ми не знаходимо про нього багато інформації з того часу, як він узяв священні літописи, аж до того часу, коли він передав їх Геламановому синові, Геламану (див. Aлма 63:11).

Шиблон був по-справжньому добрим і без лукавства. Він був людиною, яка жертвувала свій час, таланти і зусилля, аби допомагати людям і надихати їх, керуючись любов’ю до Бога і свого ближнього (див. Алма 48:17–19; 49:30). Про нього досконало сказано словами Президента Спенсера В. Кімбола: “Великі жінки і чоловіки завжди мають більше прагнення служити, ніж панувати”³.

У світі, де повсюди прагнуть слави, чинів, влади, похвали і впливу, я уславлюю ті прекрасні й благословенні душі, які по-справжньому хороші й без лукавства, які “керуються любов’ю до Бога і до їхнього ближнього, тих величних жінок і чоловіків, які завжди мають більше прагнення служити, ніж панувати”.

У наш час є такі, які хочуть нас переконати в тому, що наше прагнення бути значущими можна задовольнити, лише здобувши чини і владу. Однак, на щастя, є багато таких, хто думає по-іншому. Їхня значущість для них визначається прагненням бути по-справжньому хорошими і без лукавства. Я бачив їх на всіх своїх життєвих дорогах, у багатьох конфесіях. І я бачу багато їх серед по-справжньому навернених послідовників Христа⁴.

Я вшановую тих, хто безкорисливо щотижня служить у приходах і філіях по всьому світу, роблячи набагато більше, ніж вимагають їхні покликання. Але покликання є тимчасовими. Мене більш вражають багато людей, які без формального покликання знаходять способи постійно служити і надихати інших. Один брат приходить до Церкви рано, щоб розставити стільці, а потім залишається, щоб навести порядок у каплиці. Одна сестра свідомо займає місце біля незрячої сестри у своєму приході не лише для того, щоб привітати її, але і для того, щоб достатньо голосно співати гімни, аби незряча сестра могла чути слова і підспівувати. Якщо ви уважніше придивитеся до свого приходу або філії, ви знайдете подібні приклади. Завжди є члени Церкви, які, як здається, знають, кому потрібна допомога і як її надавати.

Мабуть я засвоїв свій перший урок про справді доброго святого без лукавства, коли був молодим місіонером. Я переїхав до району разом зі старійшиною, якого не знав. Я чув, як інші місіонери говорили про те, що він ніколи не отримував жодних керівних призначень і що йому було важко розмовляти корейською, хоча в країні він уже знаходився довгий час. Але коли я ближче познайомився з цим старійшиною, то зрозумів, що він був одним з найслухняніших і найвірніших місіонерів з усіх, кого я знав. Він навчався, коли був час навчатися; він працював, коли був час працювати. Він ішов з квартири вчасно і повертався вчасно. Він старанно вивчав корейську, хоча мова для нього була надзвичайно складною.

Коли я зрозумів, що всі зауваження, почуті мною, неправдиві, то відчув, що цього місіонера несправедливо вважають неуспішним. Я хотів розповісти всій місії, про те, що зрозумів про цього старійшину. Я розповів президенту місії про своє бажання виправити це непорозуміння. Його відповідь була такою: “Небесний Батько знає, що цей юнак—успішний місіонер, і я також”. Він додав: “А тепер і ви це знаєте, тому все інше не має значення”. Цей мудрий президент місії навчив мене, що є важливим у служінні; і це не була слава, посада, влада, почесті або вплив. То був великий урок для молодого місіонера, який приділяв надмірну увагу титулам.

Пам’ятаючи про цей урок, я почав озиратися на своє життя і бачити, як часто на мене справляли вплив чоловіки і жінки, які в той час не мали великих титулів чи посад. Однією з тих, подібних до Шиблона, душ був мій учитель семінарії під час мого навчання у старших класах середньої школи. Цей хороший чоловік викладав семінарію лише два чи три роки, але він розкрив моє серце у такий спосіб, який допоміг мені здобути свідчення. Він, можливо, не був найпопулярнішим учителем у школі, але він завжди був підготовлений, і його вплив на мене був сильним і тривалим. Одним з кількох випадків, коли я бачив цього чоловіка протягом 40 років після того, як він мене навчав, був похорон мого батька, коли він прийшов побачитися зі мною. Той вчинок дійсно не був вмотивований ні титулами, ні владою.

Я шанобливо ставлюся до того відданого вчителя і багатьох, подібних до нього, які є по-справжньому добрими і без лукавства. Я шанобливо ставлюся до вчителя Недільної школи, який навчає своїх студентів не лише під час уроку в неділю, але також навчає цих студентів і впливає на них, запрошуючи поснідати разом із його сім’єю. Я вшановую провідників молоді, які приходять на спортивні змагання та концерти до молодих чоловіків і жінок у їхніх приходах. Я шанобливо ставлюся до чоловіка, який пише записки сусідам, щоб підбадьорити їх, і жінку, яка не просто розсилає Різдвяні листівки, але і приносить їх тим членам сім’ї і друзям, яких треба відвідати. Я шанобливо ставлюся до брата, який постійно катав на машині сусіда під час загострення хвороби Альцгеймера, даючи йому і його дружині такий потрібний перепочинок.

Усе це робиться не для слави чи визнання. Ці чоловіки і жінки не керуються можливістю здобути титули чи владу. Вони є послідовниками Христа, постійно творять добро і, подібно до Шиблона, намагаються зробити приємне своєму Небесному Батькові.

Мені сумно, коли я чую про людей, які перестали служити в церкві чи навіть відвідувати її, бо їх звільнили з певного покликання або їм не дають певних посад чи титулів. Я сподіваюся, що одного дня вони засвоять той самий урок, який засвоїв я, будучи юним місіонером—служіння, яке є найбільш значущим, визнається лише Богом. У своїй гонитві за “я” і “моє”, чи не забули ми “Ти” і “Твоє”?

Хтось може сказати: “Але мені ще так довго крокувати, аби стати таким, про кого ви розповідаєте”. Хороша новина євангелії Ісуса Христа полягає в тому, що бажання наших сердець можуть змінюватися, а наші спонукання—ставати більш зваженими і вдосконаленими. Коли ми христимося, щоб приєднатися до справжньої кошари Бога, ми починаємо процес перетворення у нові створіння (див. 2 Коринтянам 5:17; Мосія 27:26). Кожного разу, коли ми поновлюємо завіти хрищення, приймаючи причастя, ми на один крок наближаємося до цієї головної мети⁵. Коли ми стійко тримаємось цього завіту, ми отримуємо доступ до сили сумувати з тими, хто сумує, і втішати тих, хто потребує втішення (див. Мосія 18:9). У цьому завіті ми знаходимо благодать, яка дає нам спроможність служити Богові й дотримуватися Його заповідей, у тому числі любити Бога всім серцем і любити ближнього, як себе⁶. У цьому завіті Бог і Христос підтримують нас, аби ми підтримали тих, кому потрібна наша підтримка (див. Moсія 4:16; див. також вірші 11–15).

Усе, що я по-справжньому хочу в житті, це зробити приємне моїм батькам—як земному, так і небесному—і бути більше схожим на Шиблона⁷.

Я дякую Небесному Батькові за подібні до Шиблона душі, приклад яких дає мені—і всім нам—надію. У їхньому житті ми бачимо свідчення люблячого Небесного Батька та турботливого і співчутливого Спасителя. Я додаю своє свідчення до їхніх свідчень разом із обіцянням намагатися бути більше схожими на них, в ім’я Ісуса Христа, амінь.