Віра, пропущена через випробування, приносить мир і радість

Закінчивши навчати людей, Ісус з учнями перепливав на східний берег Галілейського моря. Була ніч і Спаситель зручно відпочивав на кормі, спав на подушці. У цей час «знялася ось буря велика, а хвилі вливалися в човен». Злякавшись, учні розбудили Його: «Учителю, чи тобі байдуже, що ми гинемо?..»¹ Як завжди, його відповідь була спокійною: «Чого полохливі ви, маловірні?»² «Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: «Мовчи, перестань!» І вщухнув вітер,—і тиша велика настала…»³

Він, хто створив землю, знову наказував стихіям⁴. Здивувавшись, Його учні запитували: «Хто ж це такий, що вітер і море слухняні Йому?»⁵

Ми живемо в неспокійні часи. Велика буря зла зійшла на землю. Вітри злочестя виють навколо нас; хвилі війни б’ються об наш корабель. Як Павло писав Тимофію: «Останніми днями настануть тяжкі часи. Будуть-бо люди тоді самолюбні, грошолюбні, зарозумілі, горді, богозневажники, батькам неслухняні, невдячні, непобожні…—вони мають вигляд благочестя, але сили його відреклися»⁶.

Це правда, що навколо нас збираються лиховісні хмари, але так само, як слова Спасителя заспокоїли апостолів у човні, вони заспокоюють нас і сьогодні: «І як про війни почуєте ви, і про воєнні чутки,—не лякайтесь, бо статись належить тому. Та це ще не кінець»⁷. «Якщо ви будете готові, ви не злякаєтеся»⁸.

Єгова сказав Іллі: «Вийди і станеш на горі перед Господнім лицем». Ілля послухався, і після вітру, землетрусу та вогню почув «тихий лагідний голос». Господь запитав Іллю, який заховався в печері: «Чого ти тут, Іллє?» А Ілля відповів: «Бо ізраїлеві сини покинули заповіта Твого та порозбивали жертівники Твої, а пророків Твоїх повбивали мечем,—і позостався я сам. І шукали вони душу мою, щоб узяти її». Але у Бога була для Іллі важлива робота, тому Він сказав: «Іди, вернися на свою дорогу»⁹. Отже, Ілля пішов.

Ми також повинні вийти зі своїх надійних печер, бо у нас є важливе завдання. Через тихий лагідний голос Свого Духа Господь захищатиме нас, допомагатиме нам і вестиме…

Згадайте, як Він навчав брата Яреда, у який спосіб будувати барки для своєї сім’ї, щоб безпечно перетнути широкі океанські простори, захистити їх від вітрів та хвиль і привезти на обіцяну землю.

Ці барки мали незвичайну конструкцію, але були дуже надійними: «І сталося, що коли їх було поховано в глибині, ніяка вода не могла зашкодити їм,… і ніяка потвора з моря не могла зруйнувати їх, і також кит не міг зашкодити їм»¹⁰.

Однак у цих барках не було світла. Це занепокоїло брата Яреда. Він не хотів, щоб його сім’я подорожувала в темряві; отже, не чекаючи на спонукання, він поділився своїм занепокоєнням з Господом. «І Господь сказав братові Яреда: Що ти хочеш, щоб я зробив, аби ви мали світло на ваших суднах?»¹¹

Відповідь брата Яреда на це запитання вимагала наполегливих зусиль з його боку: він пішов на гору Шелем «і виплавив з скелі шістнадцять маленьких камінців»¹². Потім він попросив Господа доторкнутися до цих камінців, щоб вони випромінювали світло.

Як батьки і провідники ми повинні пам’ятати, що «це не годиться, щоб [Господь] на все давав накази»¹³. Подібно братові Яреда ми повинні уважно ставитися до потреб членів нашої родини, скласти план того, як задовольнити ці потреби, а потім представити свій план Господу в молитві. Це вимагатиме віри й зусиль з нашого боку, але Він допоможе нам, якщо ми будемо шукати Його допомоги й виконувати Його волю.

Після спілкування з Господом брат Яреда продовжив старанно готуватися до подорожі¹⁴. Так само й ми повинні дослухатися до повчань наших пророків. Сучасні пророки радили й радять нам упорядкувати життя—позбавитися боргів, зробити запас продуктів та інших необхідних речей, отримати належну освіту й жити за заповідями. Чи виконуємо ми ці важливі настанови?

Коли ми дивимося в очі наших дітей і онуків, то бачимо сумніви й страх нашого часу. Скрізь у світі, куди б не пішли ці наші наймиліші, вони почують про безробіття, бідність, війну, аморальність і злочинність. Вони думають: як нам справитися з цими проблемами?

У пошуках відповіді вони дивляться нам у вічі й дослухаються до наших слів. Чи чують вони, що ми говоримо з вірою й надією, незважаючи на неспокійні часи?

Необхідно, щоб вони бачили, як ми постійно молимося й разом вивчаємо Писання, проводимо домашній сімейний вечір та сімейні ради, вірно служимо в церковних покликаннях, регулярно відвідуємо храм і послушні своїм завітам. Коли вони бачать нашу непохитність у дотриманні завітів, їхні страхи будуть зменшуватися, а впевненість у Господі зростатиме.

Виявляючи віру в нелегкий час, ми запевняємо їх, що лють Сатани не є невідворотною. Ісус молився за нас Батькові: «Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг від злого»¹⁵. Відповідь на ту молитву буде дано в час і годину, визначені Небесним Батьком, згідно з нашою вірою.

Між тим, є значення й мета у наших земних випробуваннях. Згадаймо пророка Джозефа Сміта. Протягом життя перед ним поставали страшні випробування: хвороби, нещасні випадки, бідність, відсутність розуміння, хибні звинувачення і навіть переслідування. У когось може виникнути спокуса поставити таке запитання: «Чому Господь не захистив свого пророка від таких перешкод, не наділив його безмежними ресурсами, на затулив вуста тим, хто його звинувачували?» Відповідь існує: кожен з нас має пройти через певні умови, щоб стати такими, як наш Спаситель. У школі земного життя нашими вчителями часто є біль і біди, але мета уроків—покращити, благословити і зміцнити, а не знищити нас. Господь так сказав вірному Джозефу:

«Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час»¹⁶.

«І якщо тебе буде кинуто в яму чи в руки вбивць, і вирок смерті буде винесено тобі; якщо шалені вітри стануть твоїми ворогами; якщо небеса збиратимуть чорноту, і всі елементи з’єднаються, аби заступити шлях,… знай, сину мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо»¹⁷.

Незважаючи на велику кількість випробувань у житті пророка Джозефа, відбулися величні події, що привели до Відновлення євангелії в ці останні дні. Джозеф розумів і навчав нас, що коли він боровся з певним випробуванням, Господь не давав йому загинути. Подібним же чином випробування нашої віри є безцінною нагодою побачити, як сильно Учитель дбає про благополуччя наших душ, щоб допомогти нам витерпіти до кінця.

У наші дні надійна рука Господа простягається до нас через обряди його святих храмів. Пророк Джозеф так сказав першим святим у Наву: «Вам потрібен ендаумент, браття, щоб ви могли бути підготовленими і здатними подолати все»¹⁸. Наскільки він був правий! Отримавши благословення храмових обрядів і ендаумент, святі останніх днів змогли знести випробування з вірою. В кінці своєї подорожі піонерка Сара Річ записала: «Якби не віра і знання, отримані у храмі,… наша подорож була б подібна до… стрибка у темряву»¹⁹.

Я зворушений кількістю випробувань у житті Спасителя. Хоча Він був Єдинонародженим від Батька, злі люди намагалися позбавити Його життя з самого початку. Протягом Його служіння буря пліток, брехні та переслідувань ішла за Ним, куди б Він не прямував.

Я маю особливі почуття, коли думаю про останній тиждень перед Його смертю: первосвященики ставили під сумнів Його повноваження, намагалися піймати його в пастку, двічі змовлялися вбити Його. В Гефсиманії, коли Його учні спали, Він перестраждав за гріхи всього людства і кров виступила з кожної пори. Його зрадили, арештували, допитували, били, в Нього плювали. Після допиту в синедріоні з Нього глузував Ірод і потім Його привели до Пилата, де Він змушений був стояти перед розлюченим натовпом. Його бичували, одягли терновий вінець і змусили нести свій хрест на Голгофу. В Його руки й ноги вбили цвяхи. Його тіло було піднято між звичайними злодіями. Солдати кинули жереб, щоб заволодіти його земним майном, а для втамування спраги, Йому дали оцет. Через шість годин20 Він вручив Свій дух у руки Батька, духа віддав і помер.

Аналізуючи останній тиждень Спасителевого життя з точки зору земної людини, першим враженням будуть страждання і знищення. Ми можемо побачити лише матір Спасителя та інших людей, які плачуть біля хреста, наляканих вояків, великий землетрус, розкидане каміння, розірвану надвоє завісу храму й три години темряви, яка вкривала землю. Подібна картина бур і руйнацій відбувалася в Новому Світі. Одним словом, ми бачимо, як вирує страшний ураган.

Але давайте ще раз подивимося, цього разу очима віри.

Згадайте, як у ті останні, сповнені найбільшим болем тижні Його життя Ісус навчав, свідчив, надихав, благословляв і зміцнював людей навколо Себе. Він підняв з мертвих Лазаря, навчав про Свого Батька, впорядкував храм, навів кілька притч, свідчив про лепту вдови, давав настанови учням про Своє Друге пришестя, відвідав дім Симона прокаженого, запровадив причастя, омив ноги апостолам і навчав Своїх учнів любити одне одного. Він свідчив про Свою божественність як Сина Бога і навчав про Втішителя—Святого Духа. У своїй великій заступницькій молитві Він молився Батькові за Своїх апостолів та всіх, хто повірить їхнім словам, «щоб мали вони в собі [Його] радість»²¹.

У найпохмуріший час світло миру й радості не потьмяніло. Воно стало яскравішим! Після Своєї смерті Він явився Марії Магдалині. Яка радість, мабуть, відчувалася того ранку, коли поширилася новина: «Він воскрес!»²². Через якийсь час Він прийшов до жінок на дорозі, до Клеопи й учнів, які йшли в Емаус, до апостолів та учнів у горниці, до Хоми та інших. І там знову були радість і втіха через Спокуту і Воскресіння²³.

Але це ще не все. У видінні Президент Джозеф Ф. Сміт—пророк, провидець і одкровитель—побачив відвідування Спасителем духовного світу:

«І було там зібрано в одному місці незліченне товариство духів праведних, які були вірними у свідченні про Ісуса за свого смертного життя…

Усі вони пішли із смертного життя, тверді в надії на славетне воскресіння,…

[І] вони були сповнені радістю та втіхою і звеселялись разом, тому що день їхнього визволення був поруч.

Вони зібралися в очікуванні пришестя Сина Бога в духовний світ для проголошення їхнього викуплення з пут смерті».

Ці вірні духи знали, що невдовзі «їхній сплячий прах мав відновитися у свою досконалу форму, кістка до кістки своєї, і жили й плоть на них; дух і тіло мали з’єднатися, щоб ніколи більш не розділятися, щоб вони могли отримати повноту радості».

«[І] поки ця неосяжна безліч очікувала і розмовляла, радіючи годині свого визволення від ланцюгів смерті, Син Бога з’явився, звіщаючи свободу в’язням, які були вірними»²⁴.

Мої брати і сестри, яким би похмурим не здавався цей світ сьогодні, які б бурі не вирували в нашому особистому житті, наших домах і сім’ях, ми можемо мати цю радість уже зараз. Іноді ми не розуміємо смерть, хвороби, розумові чи фізичні вади, особисті трагедії, війну чи інші конфлікти. Частина цього є необхідною складовою нашого земного випробування. Інше, як передбачав Енох, є частиною підготовки до Другого пришестя Спасителя, коли «небеса потемніють, і завіса темряви вкриє землю; і небеса здригнуться, і також земля; і великі страждання будуть серед дітей людських, але,—сказав Господь,—свій народ Я збережу». І коли Енох побачив усе це, він «отримав повноту радості»²⁵.

Цього ранку, в цю пору народження і Воскресіння Спасителя, я приношу особливе свідчення, радіючи та втішаючись, що Він справді приходив у цей світ, вистраждав за наші гріхи і повернеться знову. Наша віра в Нього й послух Його заповідям принесе «справжню яскравість надії»²⁶ і розвіє темряву й морок розпачу в ці неспокійні часи. Той, хто мав владу заспокоювати стихії землі, має владу заспокоювати наші душі, даючи прихисток під час бурі: «Мовчи, перестань»²⁷.

Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.