Десять аксіом, що скерують ваше життя

Найбільше значення має не перепона, а те, як ви її долаєте.

Уявіть на мить, що ви машиніст поїзда. Поки ваш локомотив прямує по коліях, ви дивитеся у вікно. Ви помічаєте на відстані купу уламків, що блокують ваш шлях. Що робити? Послати радіосигнал про допомогу? Зупинити поїзд і самостійно вирішити проблему? Додати вугілля в топку й прорватися через затор?

Те, що ми будемо мати труднощі у своєму житті—це аксіома. Без земних випробувань вічний розвиток неможливий. Отже, ми повинні визначити, як долати ці випробування.

Як і машиніст, ми можемо послати сигнал про допомогу. Через молитву, піст, наполегливе навчання ми можемо отримати допомогу від Небесного Батька. Він нас утішить, зміцнить і просвітлить через Святого Духа. Він часто даватиме натхненну пораду через батьків і провідників священства. Інколи він полегшить нам шлях, усунувши перепону. Іноді, як стрілочник, допоможе перейти на іншу колію. Але час від часу єдиний спосіб розчистити колію від уламків—це зупинити поїзд і усунути проблему.

Завжди так і буває, коли ми створюємо проблему власними руками, наприклад, коли порушуємо Господні заповіді. Покаяння—це єдиний спосіб розчистити уламки гріха і рухатися далі по життю. “По цьому ви можете знати, чи покаялася людина у своїх гріхах—ось, вона зізнається в них і полишить їх” (УЗ 58:43).

Зрештою, бувають часи, коли Небесний Батько дає нам вказівку додати духовного вугілля віри, сподіватися і пробиватися вперед. Або, використовуючи фразу з Писань, “просуватися вперед”:

“Отже, ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей. Отже, якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя” (2 Нефій 31:20).

Ідіть до своєї мети, вкладаючи в це все своє серце, енергію, розум і міць. Ви приречені на невдачу, якщо йдете до мети, сумніваючись.

Так часто ми лише робимо спробу, а не йдемо вперед з упевненістю. Ми намацуємо свій шлях, ніби боїмося темряви. Набагато краще звернутися до світла віри і йти вперед заповзято і рішуче.

Якщо шлях хибний, ми це швидко зрозуміємо і зробимо необхідні зміни. Але якщо ми постійно непевні й нерішучі, то важко зрозуміти, чи правильний наш шлях, коли настає час його відкорегувати.

Господь сказав: “Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий” (Об’явлення 3:15).

Ми повинні зараз приймати рішення з молитвою, а потім іти вперед з вірою, заповзято і рішуче.

З маленької іскорки може розгорітися велике полум’я.

Під час руху вперед, як правило, виникають іскри. Непорозуміння, розбіжність у поглядах, різниця в характерах і стилях може викликати тертя. Пам’ятайте, якщо не будете обережними, то дрібниці можуть легко перетворитися на великі проблеми.

Зараз прийміть рішення гасити іскри конфліктів, думаючи про людей добре. Як навчав Господь: “Погодься зі своїм супротивником швидко, доки ти в дорозі з ним” (3 Нефій 12:25).

Не критикуйте. Те, що ви кажете про інших, може (і, як правило, так і буває) доходити до них. Шукайте у людях хороше і розвивайте його своєю непохитною дружбою, визнанням, вірністю, довірою і любов’ю.

Наша найбільша сила може стати нашою найбільшою слабкістю.

Ви можете бути дуже вправними і добре підготовленими у певних сферах життя, але, якщо ви будете покладатися винятково на ці здібності, це також може стати великою слабкістю. Якщо ви не будете пильними, набуті вміння без належного збалансування можуть зробити ведмежу послугу і дуже вас обмежувати.

Наприклад, якщо ви не можете встановлювати стосунки з людьми, то зазнаєте невдачі. Ви вже зараз повинні застосовувати отримані знання, щоб зміцнювати Церкву, свою сім’ю, роботу, громаду і друзів.

Наша найбільша сила може стати слабкістю, коли ми забуваємо, що наші дари, таланти й розум дані нам Богом. Тому не слід покладатися на “тілесну людину” (Мосія 3:19) і забувати, що Бог є подавцем усіх дарів у нашому житті. Щоб не дозволити своїй силі перетворитися на слабкість, ми повинні “визна[вати] Його руку в усьому і… слуха[тися] Його заповідей” (УЗ 59:21).

Невдача—один з найкращих учителів, якщо в нас є віра, щоб навчатися з неї.

Спаситель сказав: “Страждання зазнаєте в світі”. Але завдяки тому, що Він переміг світ, ми можемо “бути відважні” (Іван 16:33)—ми здатні взяти гору над нашими невдачами. Отже, ми повинні скористатися можливістю навчатися на помилках, аналізувати, що ми можемо зробити краще, і скласти план, як удосконалюватися.

Якщо ми так зробимо, то побачимо, що невдачі й розчарування лише на “короткий час” і “буд[уть] [нам]на благо” (УЗ 122:4, 7). З вірою ми з усією серйозністю приймаємо пораду Господа: “шукайте старанно, моліться завжди і будьте віруючими, і все спрацює [нам] на благо” (УЗ 90:24).

Не має значення, як ви почали перегони або де ви знаходитеся під час перегонів. Головне те, як ви перетнете фініш.

Джон Стівен Акхварі, бігун з Танзанії на марафонських перегонах, брав участь у змаганнях на літній Олімпіаді у 1968 році. Хоча протягом дистанції він потерпав від втоми, травми ніг, зневоднення і губився на маршруті, голос всередині спонукав його продовжувати, тож він біг далі. Знесилений, змучений Джон Стівен був останнім, хто добіг до стадіону. Коли його запитали, чому він закінчив перегони, в яких явно не міг перемогти, Акхварі відповів: “Моя країна послала мене за 11200 км не для того, щоб я почав перегони. Вони послали мене за 11200 км, щоб я їх завершив”.

Так і в житті. Ми не народжуємося лише для того, щоб розпочати смертне життя. Ми прийшли з місією і метою, яка полягає в тому, щоб витерпіти до кінця.

Згадайте притчу про робітників у винограднику. Усі вони служили господареві, і всі отримали однакову платню. Значення має не те, що вони приходили один за одним, а те, що кожен зрештою прийшов. (Див. Матвій 20:1–16).

Якщо в юності ви припустилися помилок, не дозволяйте розпачу заволодіти вами. Судячи нас, Господь не виводить середньодуховної оцінки, плюсуючи колишні гріхи й помилки до остаточного результату. Він пообіцяв, що “хто покаявся у своїх гріхах, того прощено, і Я, Господь, не пам’ятаю їх більше” (УЗ 58:42).

Отже, якщо ви не знаходитеся там, де хочете бути, вирішіть сьогодні, як туди дістатися.

Оцінка за наше життя буде залежати від того, наскільки добре ми дотримувалися завітів, у які вступили під час спасительних обрядів—хрищення, отримання Святого Духа, омовіння, помазання, ендаументу й запечатування.

Ви можете перетнути фініш разом з іншими.

“Рушаймо вперед, а не назад. Сміливіше,… і вперед, вперед до перемоги!” (УЗ 128:22).

“Якщо ви хочете стати багатими, заощаджуйте те, що отримуєте. Дурень може заробити гроші; але потрібно бути мудрим, щоб заощаджувати і розподіляти з користю для себе”¹.

Ми маємо перевагу досягти справжнього щастя в житті. Пророк Джозеф Сміт навчав, що “щастя є метою і задумом нашого існування”². На жаль, ми живемо в добу жадоби—добу ненаситної, поневолюючої жаги до мирських речей.

Пам’ятайте, що мирський означає “тимчасовий”. А тимчасові речі не можуть принести вічного щастя.

Отже, дивіться вперед. Будьте далекоглядними. Будьте терплячими. Платіть десятину і пожертвування. І заощаджуйте гроші. Не намагайтеся здобути зараз те, на що батьки терпляче заощаджували роками.

Щасливими є ті люди, які сьогодні можуть жити відповідно до своїх статків і мати від цього радість.

Ви не зможете дізнатися про Господню волю без застосування свободи своєї волі й відповідальності за власні рішення.

Надто часто ми думаємо, що без зусиль або за допомогою незначних зусиль з нашого боку Святий Дух дасть відповіді на наші запитання. Подібно до Олівера Каудері ми не беремо “на думку нічого, крім того, щоб просити” (УЗ 9:7). І, на жаль, іноді ми навіть не молимося.

Але це не Господній шлях. Він заповідав нам “з’ясувати це повністю своїм розумом; [а] потім… спитати [Його], чи це правильно” (УЗ 9:8; курсив додано).

Наприклад, коли ми обираємо вічного супутника життя, то не представляємо Господу список імен і просимо Його прийняти рішення. Замість цього ми виявляємо свою свободу волі й ходимо на побачення. Ми знайомимося з внутрішнім світом і поведінкою певної особи. Після цього ми приймаємо рішення і йдемо з ним до Господа.

Таким чином ми стаємо підзвітними за свої рішення й несемо відповідальність за те, щоб з молитвою вирішувати всі можливі проблеми.

Чим більше змінюються речі, тим більш однаковими вони залишаються.

У 1975 р. я виступав перед студентами Університету Бригама Янга. Я підняв ліву руку й сказав: “Ми знаходимося тут”. Потім, рухаючи правою рукою від лівої, я сказав: “Так світ рухається все далі й далі від нас”. У той час я уявляв, що світ був за сотні миль від євангельських шляхів. Потім, показуючи на мою ліву руку, я сказав: “Але Церква й досі тут”.

То було майже 32 роки тому. Сьогодні світ віддалився ще більше. На мій погляд, він знаходиться за тисячі миль, а може й далі, але Церква залишається непохитною.

Як члени цієї Церкви ви повинні розуміти, що будете відрізнятися від однолітків у світі. Ви повинні зрозуміти, що відстань зростатиме. Але не лякайтеся. Ті, хто має очі, щоб побачити, побачать, що ви є світлом на горі, і вони пройдуть крізь морок цих останніх днів, щоб бути з вами і грітися у вашому світлі.

Храм Божий—найвеличніший університет.

Знання істин відновленої євангелії Ісуса Христа—це найцінніше знання, яким ви коли-небудь володітимете.

Ідіть до храму. Ендаумент—це вічний навчальний курс. Він навчає нас звідки ми прийшли, чому перебуваємо на землі, і про те, що нам дано обіцяння досягти вічного життя в целестіальному царстві, якщо ми будемо дотримуватися заповідей і завітів.

З огляду на ці 10 аксіом я хочу скласти особисте свідчення і дати вам обіцяння. Намагаючись бути успішним сином чи донькою Бога, ви ніколи не повинні йти на компроміс стосовно речей, що від царства. Де б ви не виконували свою божественно призначену місію, вас ніколи не буде покарано за те, що ви живете за євангелією. Однак, якщо ви зречетеся вічних Божих принципів заради своїх земних здобутків, ви втратите вічні благословення, які по праву належали вам.

Моє дитинство пройшло у Нью-Йорку, і я був одним з двох або трьох членів Церкви у середній школі, де навчалося кілька тисяч учнів. Нещодавно на зустрічі випускників, яка відбулася через 50 років після закінчення школи, мої колишні однокласники згадували, як я жив згідно зі своїми цінностями й віруваннями. Тоді я зрозумів, що одне порушення Слова мудрості або моральних цінностей ніколи не дозволило б мені сказати: “Це те, у що я вірю” і мати довіру своїх друзів.

Ми можемо ділитися євангелією лише настільки, наскільки ми живемо за нею. Протягом будь-якого періоду мого життя—у коледжі, на військовій службі у якості старшого ад’ютанта і пілота винищувача, у аспірантурі або під час професійної кар’єри у сфері продажу й маркетингу, у якості завідуючого відділенням або віце-президента групи корпоративного головного управління—від мене ніколи не вимагалося йти на компроміс заради моїх цінностей або вірувань.

Чи було це легко?

Не знаю. Я не шукав легких шляхів.

Чи було це важко?

Я так само не шукав важких шляхів. Все було так, як було.

Чи були чоловіки і жінки, які час від часу кидали виклик моїм віруванням?

Звичайно.

Чи ставилися вони з повагою і шанували моє зобов’язання жити за євангелією, коли я тримався своїх вірувань?

Кожного разу.

Якщо будете пам’ятати, ким ви є, і діяти відповідно, якщо ви будете повертатися з честю з кожного покликання, завдання і призначення, якщо ви будете відданими імені Спасителя і гідними Його вічних благословень, ви завжди будете мати світло Святого Духа. Це світло буде вести, спрямовувати і підтримувати вас. У вас ніколи не виникне питання, що сказати чи як вчинити. Вам це буде дано.

Те, як ви живете, чим ви є, ваше ставлення до співробітників, те, як ви шануєте і поважаєте свого супутника життя і свою сім’ю буде поширювати вплив нашого Спасителя Ісуса Христа. Бо немає більшого християнського служіння, ніж стати такими, як Він, прислухатися до порад Його Духа і виконувати Його волю.

З плином років ви відкриєте для себе більше аксіом, що відображатимуть ваш особистий досвід життя за євангелією. Засвоюйте їх і живіть відповідним чином.

Нехай Господь благословить вас і збереже, щоб ви мали хороше життя, були тими, ким хочете бути, і здійснили свої мрії зараз, аби з честю повернутися у вічності.

З виступу на церемонії вручення дипломів 14 серпня 2003 р. в Університеті Бригама Янга.