Хочеш піти зі мною в Початкове товариство?

Кожен у третьому класі визнавав, що на дитячому майданчику Крісті була найспритнішою на драбинках і на гойдалці. Ніхто не міг лазити так швидко, як вона, або гойдатися так високо, як Крісті. І так само добре вона грала в ігри. Але найголовніше те, що ми з Крісті були хорошими подругами. Одного дня у школі під час перерви Крісті запитала: “Хочеш піти зі мною в Початкове товариство?”

Я ніколи раніше не чула про Початкове товариство. “А що це таке?”— запитала я.

Крісті пояснила: “Початкове товариство—це таке особливе товариство у моїй церкві лише для дітей. Якщо ти підеш, то співатимеш пісні, зустрінеш нових друзів, про щось нове дізнаєшся і познайомишся з моєю вчителькою Початкового товариства, яка дуже-дуже хороша”.

“Така ж хороша, як місіс Палмер?”— запитала я, впевнена, що не може бути кращої вчительки за нашу вчительку в третьому класі.

Крісті засміялася: “Так, вона така ж хороша, як місіс Палмер”.

Після школи я всю дорогу бігла додому, щоб запитати у мами, чи можу піти в Початкове товариство. Але мамі ця думка не здалася такою ж чудовою, як мені. “Я хочу більше про це знати,—сказала вона.—Як називається церква, в яку ходить Крісті?”

Так, то був нелегкий початок розмови, оскільки, як я сказала мамі: “Я не пам’ятаю назви. Вона має довгу назву, якої я раніше не чула”. З огляду на мамин стурбований вигляд я зрозуміла, що цього не слід було казати.

“Зачекай. Я зараз подзвоню Крісті!” Я підбігла до телефону і набрала її номер, перш ніж мама змогла щось відповісти.

Телефон двічі продзвенів, перш ніж Крісті підняла слухавку. “Алло?”

“Крісті!”—вигукнула я.—Скажи ще раз, як називається твоя церква”. Я уважно слухала, а потім сказала: “Мамо, назва церкви, до якої ходить Крісті така: Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Коли стурбованість з маминого обличчя не зникла, я зрозуміла, що мені потрібна допомога. Я сказала у слухавку: “Крісті, а чи не може твоя мама поговорити з моєю мамою про Початкове товариство?”

Мабуть, Крісті почула відчай у моєму голосі, оскільки не більше ніж за 5 секунд її мама вже взяла слухавку. Невдовзі наші мами розмовляли і сміялися як давні подруги. Тоді моя мама відповіла мамі Крісті, що я можу піти до Початкового товариства!

Коли я вперше пішла в Початкове товариство, то все було так, як казала Крісті, і навіть краще. Крісті була права—вчителька в Початковому товаристві була справді дуже хорошою. Вона була такою ж хорошою, як місіс Палмер. Вона навіть подарувала мені брошуру про віру в Бога.

Того дня, коли я прийшла додому, то показала брошуру мамі й розповіла про Початкове товариство. Я також заспівала їй і своїм двом братам “Вітальну пісню” (Збірник дитячих пісень, с. 130), яку всі діти заспівали для мене. Коли мама уважно розглядала зображення Ісуса Христа на обкладинці брошури і прочитала кілька сторінок, погляд її очей був спокійний і задумливий. Потім вона сказала, що якщо я хочу, то можу ходити з Крісті до Початкового товариства щотижня.

Я звичайно ж хотіла, але мені вдалося потрапити туди лише кілька разів, бо по закінченні навчального року у школі наша сім’я поїхала у літню відпустку. Ми завантажили машину і поїхали з Каліфорнії на ферму до бабусі у штаті Іллінойс.

На другий день подорожі, коли ми їхали штатом Юта, то побачили на шосе біллборди, на яких було написано назву церкви, до якої ходила Крісті. Напис на біллбордах запрошував людей відвідати Центр для відвідувачів у Солт-Лейк-Сіті. Мама сказала, що хотіла б заїхати і більше дізнатися про Церкву.

Коли ми увійшли у двері Центру для відвідувачів, нас привітав дружелюбний чоловік, у якого була табличка з іменем. Коли він усе нам показував, мама ставила запитання, і той чоловік був радий відповісти на кожне з них. Коли екскурсія закінчилася, мама написала своє ім’я і адресу у гостьовій книзі, а в клітинці поряд зі словом “ТАК” поставила галочку, що означало, що вона хотіла б отримати більше інформації про Церкву.

Коли ми повернулися додому з відпустки, до нашої квартири прийшли двоє юнаків, які називалися старійшинами. Вони сказали, що є місіонерами. Їм надійшла інформація з Центру для відвідувачів у Солт-Лейк-Сіті про те, що мама хотіла б більше дізнатися про Церкву. Вони сказали, що хочуть навчати нашу сім’ю плану Небесного Батька і євангелії Ісуса Христа. Саме тоді місіонери й почали навчати нашу сім’ю.

Коли ми вперше пішли до церкви, то я сказала своїй сім’ї, щоб вони обов’язково склали руки, коли ми увійдемо в каплицю. Я дізналася в Початковому товаристві, що таким чином ми виявляємо благоговіння. Того дня усі ми намагалися так тримати свої руки, але у церкві до нас підходило так багато людей, щоб потиснути руки і привітати нас, що ми не дуже довго тримали руки складеними.

Коли місіонери закінчили свої уроки, вони запитали маму, чи не хоче вона охриститися і стати членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Вона відповіла, що їй потрібно про це помолитися. Наступного ранку о шостій годині мама зателефонувала місіонерам і сказала, що молилася всю ніч і отримала ствердну відповідь! Ми з братами також сказали їм, що хочемо охриститися.

Я й досі пам’ятаю, як увійшла у води христильної купелі. Я була одягнута в білий одяг і відчувала таке щастя, що хотіла сміятися і кричати одночасно. Я подивилася й побачила на обличчі у мами сльози щастя. Потім я подивилася на Крісті, яка була така ж рада, як і я, бо насправді все почалося з неї, коли вона запитала: “Хочеш піти зі мною в Початкове товариство?”