Дати Богу шанс благословити нас

Як вдалося округу, до якого входить лише кілька невеличких філій, мати так багато храмових шлюбів за такий короткий час? Відповідь, за словами місцевих провідників, проста: послушність.

“Це розповідь про великий успіх,—каже Марселіно Тоссен, колишній президент округу в Ушуаї.— Ці молоді люди подають чудовий приклад членам Церкви. Одна з рис, яку вони мають,—послушність Господу, пророкам та їхнім місцевим провідникам, а ще вони дослухаються до натхнення від Духа. Ця риса об’єднує молодих людей тут, в Ушуайському окрузі”.

Проте президент Тоссен визнає, що місцеві провідники “мали докласти великі зусилля по всьому округу, перш ніж їхнє навчання й поради стосовно важливості храмового шлюбу принесли свої результати.

Роберто Ігнасіо Сільва, президент колу в Ушуаї, каже, що коли він із сім’єю переїхав у 2004 році в Ушуаю, то передусім звернув увагу на те, як багато було неодружених колишніх місіонерів і незаміжніх молодих жінок. Його дочка Гізела теж увійшла в їх число. Він сказав, що доросла молодь мала мету одружитися в храмі, проте їх потрібно було заохотити і направити.

“Я сказав їм, що якщо ми хочемо мати вічного супутника життя, то не повинні шукати когось досконалого,—каже президент Сільва.— Але ми повинні молитися і прохати Господа допомогти нам, і ми повинні залишатися вірними в Церкві”.

Крім збільшення кількості заходів для неодруженої молоді, у тому числі й проведення духовних вечорів та спільних заходів з неодруженою молоддю з Ріо-Галлегос та інших міст, що на півночі, провідники наголошували на важливості молитви, вірності та гідності. Вони також закликали дорослу молодь розвивати в собі достатньо віри, щоб подолати свої страхи.

“Одна з проблем, яка турбує тут молодь,—це те, як вони можуть одружуватися, якщо мають так небагато,—каже президент Сільва.— Ми допомогли їм зрозуміти, що до одруження ми й не повинні мати все”.

Рут Родрігес познайомилася з Емануелем Сільвою, коли їх обох у лютому 2006 року попросили організувати спільний захід округу для неодруженої молоді в Ріо-Галлеросі, що більш як за 200 миль (320 км) на північ. Друг, який попросив їх попрацювати разом, сподівався, що у них все піде на лад. “Воно так і сталося”,—згадує Емануель, який уже два роки як повернувся додому, відслуживши місію в місії Тусон, Аризона.

Коли через шість місяців він одружився з Рут, їхня підготовка, духовна і матеріальна, допомогла їм подолати страхи стосовно майбутнього.

“Я відчув любов Небесного Батька і те, що Він хотів, аби я створив свою сім’ю,—розповідає Емануель про відповіді на свої молитви.— Оскільки я поставив собі мету, Він вказав мені шлях і допоміг знайти дружину”.

Рут додає, що цілі, які вони поставили перед собою як подружжя, допомагали їм рухатися вперед. Однією з таких цілей було багато працювати, щоб назбирати грошей на подорож до храму. “Іноді нам щось хотілося, купити,—каже вона,—але ми казали собі: “Ні, нам треба економити, щоб з’їздити до храму”.

На політ в Буенос-Айрес, Аргентина, де знаходиться храм, і повернення додому пішли всі їхні заощадження. “Після цього у нас не було нічого”,— каже Емануель; це звично чути з вуст всіх молодят. Сьогодні він і Рут сміються зі спогаду про це, відчуваючи вдячність за те, що їхня віра дозволила їм мати “чудовий досвід”—бути запечатаними у храмі, досвід, який для них означає все.

“Коли ми думаємо про шлюб, то у нас може виникнути багато страхів,—каже Рут.— Як бути, коли в нас немає того чи того? Що буде з матеріальним становищем? Як виховувати дітей? Але якщо ми дослухаємося до слова Господа, ходимо у храм і створюємо сім’ї, нам більше не потрібно тривожитися. Господь буде благословляти нас так, що ми й уявити собі ніколи цього не могли.

На час, коли Езекіїль Агустін Фрау втратив на початку 2006 року роботу, він вже приблизно два роки жив вдома, повернувшись після служіння на місії в Колумбії. Він все ще був неодруженим, однак відчував, що його майбутня дружина була не в Ушуаї. Він вирішив поїхати до храму, щоб шукати скерування.

“Мені хотілося більше відчути Святого Духа, дізнатися волю Господа стосовно себе і шукати натхнення,—каже він.— Храм допоміг мені знайти це”.

Коли він прибув до Буенос-Айреса після триденної поїздки автобусом, подолавши 2000 миль (3200 км), то жив у друзів, а потім у родича, часто відвідуючи храм. Через кілька тижнів Езекіїль витратив усі гроші і задумався над тим, щоб повернутися в Ушуаю. Однак місцевий єпископ знайшов йому роботу, тож він вирішив залишитися.

Невдовзі на церковному заході Езекіїль зустрів молоду жінку на ім’я Марина Мас. Вони легко розговорилися, і він швидко відчув, що йому приємно бути з нею. Коли він знову зустрів Марину на зібранні неодруженої молоді, вона сказала слова, що вразили його.

“Ми повинні жити на рівні тієї людини, з якою збираємося одружитися”,—згадує Езекіїль слова Марини під час обговорення цілей.

Зі свого боку, Марина молилася, щоб знайти гідного супутника життя. Вона була знайома з дуже багатьма молодими чоловіками, однак духовність Езекіїля відразу ж справила на неї враження

Спільний друг допоміг Езекіїлю знайти житло, щоб йому було ближче до роботи, оскільки тоді йому доводилося їхати на роботу три години автобусом. І вийшло так, що це його нове житло—у місті з населенням 13 мільйонів—було всього за два квартали від Марининого дому.

“Я не планував жити за два квартали від її дому,—згадує він.— Я навіть і не знав, де вона живе”.

Через те, що Езекіїль жив так близько від Марини, він досить часто бачився з нею і в її сім’ї його радо приймали. Збіг обставин був відповіддю на його молитви.

Вони ходили на побачення і невдовзі почали планувати своє спільне майбутнє. Після шлюбу в храмі восени 2006 року вони переїхали в Ушуаю.

“Ми не завжди можемо знати, який план для нас має Небесний Батько, і ми не можемо спланувати все,—каже Езекіїль, озираючись у минуле.— Але ми можемо бути слухняними і дати йому шанс благословити нас”.

Президент Тоссен каже, що одним з найбільших благословень, який храмовий шлюб дав Ушуаї, це те, що “настає день, коли у Церкві будуть керувати діти завіту. Завдяки цьому тут розповсюдиться євангелія, і Господь буде благословляти Церкву”, так само як Він благословляє вірні подружжя, які уклали шлюб у храмі.

“Коли я була маленькою і наші провідники говорили нам про шлюб, усі історії закінчувалися щасливо”,—каже Рут Сільва. Вона усвідомлює: щоб “жити довго і щасливо”, необхідна праця, і каже: “Але я відчуваю, що ці історії були справжніми. Найбільше благословення від храмового шлюбу—це щастя, яке я відчуваю, знаючи, що ми з’єднані як вічна сім’я”.

Її приклад допоміг її батьку увійти у води хрищення в 2008 році, а потім, через рік, поїхати сім’єю у храм, де вони були запечатані.

“Благословення, якому я радію найбільше, крім виховання дітей у євангелії,—це радість і мир у моєму серці, які приносить знання, що я виконав спасительний обряд вічного шлюбу,—додає Лукас Романо.— Бути зі своєю дружиною та дітьми—ось що оновлює це почуття щастя. Як снігова куля, воно постійно зростає. З кожним днем я все більше вдячний Господу за те, що одружений і створив сім’ю”.

Марина Фрау додає: “Як прекрасно мати сім’ю. Часом буває складно, бо треба багато навчатися, але це прекрасно”.