“Та величезна імперія”

Шлях до цього важливого дня в історії Церкви в Росії почався в ранню добу Відновлення. У 1843 році пророк Джозеф Сміт покликав старійшину Орсона Гайда, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, і Джорджа Дж. Адамса на місію до Росії, “щоб принести повноту євангелії народові тієї величезної імперії, а разом з цим усе найбільш важливе, що стосується просування і розбудови царства Божого в останні дні та що неможливо пояснити у цей час”¹. Однак мученицька смерть пророка в 1844 році перервала плани поїздки на місію, і задум пророка стосовно долі євангелії в “тій величезній імперії” залишився невиконаним².

Однак упродовж 168 років, що минули з часу того першого покликання на місію до створення першого колу в Росії, святі останніх днів різного походження допомагали підготувати шлях, щоб донести євангелію російському народові. У 1895 році шведський місіонер Август Хоглунд прибув до Санкт-Петербурга, щоб навчати Йохана Ліндлофа, який встановив контакт зі Скандинавською місією після того, як дізнався про Церкву у своїй рідній Фінляндії і попросив прислати місіонерів. Через два дні після зустрічі зі старійшиною Хоглундом і після розмови з ним, яка тривала всю ніч, Йохан і його дружина Алма попросили, щоб їх охристили. 11 червня 1895 року старійшина Хоглунд пішов з ними на берег річки Неви. Не маючи змоги знайти тихе відлюдне місце для хрищення, ця групка стала на коліна й у молитві попросила допомоги в Господа. Дивовижним чином човни почали звідти відпливати, а люди розходитися. Після хрищення сестра Ліндлоф сказала: “Я така щаслива! Я знаю, що Господь простив мене!”³ Йохан і Алма таким чином стали першими наверненими, охрищеними в Росії.

Через кілька років заохочений наверненням Ліндлофів та соціальними реформами, які планувалися російським урядом, старійшина Френсіс М. Лайман (1840–1916), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, ініціював план відправки місіонерів до Російської імперії. У 1903 році під час служіння президентом Європейської місії, старійшина Лайман прибув до Російської імперії і освятив землю для проповідування євангелії. 6 і 9 серпня він промовив молитви в Санкт-Петербурзі та в Москві, просячи в Господа благословити правителів цієї землі та численні народи імперії, “в жилах яких тече багато крові Ізраїля”⁴. Він також молився, щоб “серця щирих і чесних людей відчули необхідність шукати істину і просив Господа послати служителів, сповнених віри та мудрості, проголошувати євангелію росіянам їхньою рідною мовою”⁵.

Старійшина Лайман послав місіонера Михайла Маркова до Риги, Латвія, яка тоді була частиною Російської імперії, і написав до Головного офісу Церкви, висловлюючи надію, що невдовзі до Росії буде покликано місіонерів. Однак провідники Церкви в Солт-Лейк-Сіті відчували, що необхідно ретельніше вивчити це питання, перш ніж послати місіонерів до Росії, де було протизаконним проповідування будь-чого, що суперечило вченню російської православної церкви. Невдовзі брат Марков залишив Ригу за наказом місцевих керівників⁶. Згодом соціальна й політична напруженість у Росії, загострена Першою світовою війною, призвела до кількох революцій та громадянської війни, які прокотилися по Росії хвилею насилля. Створення Радянського Союзу та холодна війна, яка настала після цього, зробили неможливими подальші спроби послати до Росії місіонерів.

Однак навіть за радянських часів святі останніх днів не зупинялися, готуючись донести відновлену євангелію до Росії. Серед таких людей був Андрій Анастасіон, емігрант з Одеси, Україна, який почав переклад Книги Мормона російською мовою після свого хрищення в 1918 році. Після відвідування Москви в 1970 році Андрій писав: “Двічі я приходив на Червону площу і благав Господа відкрити шлях, яким можна буде донести євангелію російським людям. Я бачив їх у великій кількості в бідному одязі, з похмурими обличчями й опущеними головами”⁷. Перше видання Книги Мормона російською мовою, в основу якого було покладено роботу Андрія, вийшло у світ у 1981 році. З часом багато росіян прийняли послання Книги Мормона і стали піонерами у своїй країні, допомагаючи втіленню в життя надій та молитов тих людей, які за них молилися.

У 1989 році Юрій та Людмила Теребеніни з Санкт-Петербурга (який у той час називався Ленінградом) та їхня дочка Анна, відвідували своїх друзів у Будапешті, Угорщина. Друзі, які були святими останніх днів, запросили їх до Церкви, де вони відчули Дух і вирішили зустрітися з місіонерами. Згодом вони охристилися. Хоча Теребеніни були єдиними членами Церкви в Санкт-Петербурзі, вони не залишалися самотніми надовго. Члени Церкви з Фінляндії вже ділилися євангелією з росіянами, серед яких був Антон Скрипко, який став першим росіянином, охрищеним у Росії.

На той час у Росії відбувалися політичні зміни, тож американці, які жили і працювали у Москві, почали спілкуватися зі своїми російськими друзями і знайомими. Дон Торнтон познайомився з Галиною Гончаровою в 1989 році, і релігія стала темою їхніх розмов. Брат Торнтон пізніше згадував: “Коли я дав [Галині] Книгу Мормона і буклет про Джозефа Сміта, сталося щось надзвичайне. Здавалося, що все світло в тій кімнаті було скупчилося навколо книги. Нас охопив Дух і [вона] почала плакати”⁸. Галина сказала йому, що відчула, що ця книга від Бога. Вона почала ходити до Церкви і охристилася в червні 1990 року, ставши першою наверненою, охрищеною в Москві.

Після того як до Церкви стали приєднуватися росіяни з Санкт-Петербурга, Виборга, Москви та інших міст, почалася нова сторінка в історії Церкви в Росії. 26 квітня 1990 року старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, повторно виголосив у Санкт-Петербурзі молитву освячення Росії, підтвердивши освячення, здійснене старійшиною Лайманом майже сто років до того, просячи в Господа пролити благословення євангелії на цей народ.

Також навесні 1990 року Тамара Єфімова з Санкт-Петербурга привела місіонерів у свій дім після того, як познайомилася з ними у домі своєї подруги. Її батько, В’ячеслав Єфімов, спочатку скептично поставився до цього, вважаючи, що ці двоє юнаків не можуть сказати йому нічого нового про Бога. Однак їхнє євангельське послання вразило його. Він писав: “[Це] дало мені можливість отримати відповіді на свої запитання і, що найважливіше, зрозуміти, що Бог любить кожного з нас—ми Його діти і Він дав нам Спасителя, Свого Сина Ісуса Христа, і що кожен з нас воскресне”⁹. У червні В’ячеслав, Галина (його дружина) і Тамара охристилися. З 1995 по 1998 рік брат Єфімов служив першим президентом місії, який був родом з Росії.

Після того як на початку 1990-х років місіонери приїхали до Росії, Церква постійно зростала під проводом керівників, сповнених “віри і мудрості”, втілюючи в життя молитви освячення, які старійшина Лайман виголосив у 1903 році. Вірні росіяни взяли на себе зобов’язання служити своїм друзям і ближнім. Коли в багатьох містах було організовано округи, такі провідники, як Фідрус Хасбіулін навчали, надихали і підтримували святих. Брат Хасбіулін, який приєднався до Церкви в 1994 році, служив першим президентом філії в Ростові-на-Дону з 1995 до 1997 року, коли його було покликано президентом Ростовського Російського округу. Як президент округу він наголошував на зміцненні сімей і приділяв особливу увагу служінню молоді, допомагаючи їм готуватися до служіння на місії, а потім укладати храмовий шлюб¹⁰.

Російські святі останніх днів не дозволяють, щоб відсутність храму в їхній країні стала перепоною для участі в обрядах, що проводяться в домі Господа. Понад 15 років найближчими храмами були Стокгольмський у Швеції та Фрайберзький у Німеччині, хоча члени Церкви далекосхідної частини Росії їздили до Сеульського храму в Кореї. Через труднощі з візами, велику відстань і вартість подорожі відвідувати храм часто не було можливості.

У грудні 1991року сім’я Андрія і Марини Семенових з Виборга стала першою російською сім’єю, запечатаною в храмі. Брат Семенов сказав: “У наше життя увійшла особлива радість після того, як ми запечаталися на вічність у Стокгольмському Шведському храмі”¹¹. Упродовж кількох років він супроводжував кожну групу з Росії, яка відвідувала храм.

Пізніше провідники місіонерської роботи почали організовувати групи для поїздок. Перша така група з Москви приїхала до Стокгольма у вересні 1993 року. Ці поїздки до храму стали яскравим доказом відданості російських членів Церкви по всій країні.

Сім’я Вершиніних з Нижнього Новгорода вперше поїхала до Стокгольмського Шведського храму у 2000 році. Доїхавши до Санкт-Петербурга, Сергій, Віра та їхня дочка Ірина приєдналися до групи російських святих останніх днів, які приїхали з різних міст, і подорожували автобусом та поромом, щоб дістатися до храму. У храмі Ірина брала участь у хрищеннях за померлих і була запечатана до батьків. “Поїздка стала для нас свідченням і принесла багато благословень,—згадує вона.—То були маленькі свідчення, отримані кожною людиною окремо. Але всі разом вони допомогли нам і стали поштовхом для подальшого духовного зростання”¹².

Згодом храм наблизився до Росії, коли Президент Гордон Б. Хінклі (1910–2008) у 2006 році освятив храм у Гельсінкі, Фінляндія. Потім, у 2010 році, святі останніх днів з усієї Росії радісно сприйняли освячення Президентом Томасом С. Монсоном Київського Українського храму, першого на території колишнього Радянського Союзу, завдяки чому храмові благословення стали доступнішими вірним святим останніх днів у Росії.

Освячення храму в Україні зміцнило надію членів Церкви у Росії, що Церква матиме майбутнє в їхній країні. Після освячення храму Володимир Кабанов з Москви сказав, що “Церква й надалі зростатиме—я бачу коли Сіону тут [в Росії]”¹³. Менше ніж рік потому це бачення стало реальністю, коли старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, організував Московський Російський кіл. Наступного року, у вересні 2012, старійшина Нельсон організував другий кіл, у Санкт-Петербурзі.

Хоча ці події є кульмінацією 20 років піонерського служіння і розвитку, якого досягнули російські святі останніх днів, це лише початок нової сторінки в історії Церкви у їхній країні. Після спілкування зі святими у Східноєвропейській території (куди входить і Росія) у червні 2012 року старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, свідчив, що Господь скеровує там Свою роботу: “Його Дух сильно відчувається в цьому регіоні. Ми побачимо те, про що ніколи й не мріяли”¹⁴. У міру того, як російські піонери-святі останніх днів будуть і надалі служити, жити за євангелією Ісуса Христа і приймати її та зосереджуватимуться на храмі, виникатимуть нові коли й Церква продовжуватиме розвиватися у їхній країні. Можливо, ми бачимо здійснення того, що передбачав пророк Джозеф Сміт для царства Божого в останні дні у цій величезній імперії.