Служіння

2015 рік став дуже важким роком для мене. Шлюб, проіснувавши сім з половиною років, розпався, і я зіштовхнулася з розлученням. У цей важкий час я відчайдушно потребувала допомоги Небесного Батька. Я палко молилась, щоб залишатися на правильному шляху і не втратити свідчення про євангелію. Тепер, згадуючи той непростий час, я можу назвати його найдуховнішим часом у своєму житті. Я отримувала відповіді на свої молитви і відчувала міцний зв’язок з Господом.

Підтримка прийшла від служіння вірних членів Церкви. Чудові сестри з мого приходу: Євгенія Полякова, Олена Давидова, Олена Лобода, Юлія Клименко приходили до мене в гості, допомагали пересаджувати квіти, розповідали історії з життя і просто були поряд. Їхнє служіння допомагало мені щодня бути в радісному настрої.

Потім допомога почала приходити із зовсім несподіваних джерел. Колишній місіонер Лауріс Ванагс підтримував мене за допомогою листування. Він писав, що все буде добре, що життя триває, що не варто занепадати духом і що все налагодиться. Такі слова підбадьорювання були на вагу золота у той важкий період, і я йому дуже вдячна.

Поїздки у Божий храм стали важливим кроком на шляху до мого зцілення. Читання Священних Писань у храмі було незвичайним духовним досвідом. Я просто відкривала Писання і буквально знаходила відповіді на хвилюючі мене запитання.

В одній з храмових поїздок я зустрілася зі старим другом, Сергієм Удальцовим, та його прекрасною дружиною, Нікою. Вони запросили мене на карнавал, організований молодими членами Церкви у Харкові. Мені ніяково було їхати на цей захід для неодружених, тому що багато хто там знав, що я була заміжня, а тепер розлучена. Після довгих сумнівів я таки вирішила відвідати карнавал. Це була духовна і водночас весела подія. Ніхто на мене косо не дивився. Молодь Харкова була рада служити всім прибулим на карнавал. Я в захопленні від вигадливості й працелюбності членів Церкви в цьому місті.

Ось уже пройшло чотири роки, і Господь дав мені другий шанс мати щастя у подружньому житті. Я зустріла чудового чоловіка, гідного носія священства, і тепер у нас прекрасна вічна сім’я. Я завжди буду пам’ятати тих людей, хто служив мені у найтяжчий момент мого життя. Я називаю їх своїми ангелами.

Я свідчу про те, що Господь любить кожного з нас Своєю особливою батьківською любов’ю. І які б труднощі не зустрічалися нам на шляху, Господь завжди з нами, Він завжди простягне руку допомоги і дуже часто це відбувається через служіння інших людей.