Інститут релігії та семінарія—джерело вічних благословень

Ми живемо в останній розподіл повноти часів—це найвеличніший період в історії землі та відновленої Церкви. Велике протистояння, великі можливості. Ми не знаємо, коли воно закінчиться, але, у порівнянні з іншими розподілами, у нас часу менше. Сучасна молодь—найстійкіша з усіх, хто жив до наших часів.

Ісус був вражений вірою людей більше, ніж красою заходів сонця, величчю природи або творінням рук людських. Я також неодноразово був свідком віри людей, яку вони виявляли. Особливо мене вражали вчинки нашої молоді, які вони робили з вірою. Завжди, коли молодь виявляла свою віру, моя власна віра і намагання жити за євангелією зростали, а в моєму серці з’являлися радість, захоплення і захват. Я вдячний за багато прикладів виявлення віри відданими юними святими, які боролися з собою, боролися за Господа і робили все, щоб Він був для них на першому місці.

Один юнак грав у футбол; траплялося, що гра його команди припадала на неділю. Це був виклик для всієї сім’ї, і вони разом вирішили дотримуватися Суботнього дня, відвідуючи збори в Церкві. Тато сказав: “Сину, ти повинен грати так, щоб твоя команда потребувала тебе і могла поважати твій вибір”. І він намагався це робити і, забиваючи голи в кожній грі, став найкращим бомбардиром. Команді дуже був потрібний такий нападник. Тому тренер звернувся в федерацію футболу і домігся зміни днів проведення ігор його команди з неділь на суботи. Я побачив маленьке чудо. Своєю вірою ця сім’я зміцнила мою віру і додала мені рішучості.

16-річна дівчина стояла на зупинці одного морозного, зимового недільного ранку, очікуючи прибуття автобуса, щоб поїхати у приход. Було дуже холодно, і вона змерзла. Подумки вона сказала: “Якщо я зараз не поїду, то у приход сьогодні не піду”. Але раптом вона згадала про святих, які йшли з Наву в Долину Солоного озера, про їхні нестатки, про холод, віру, жертву заради майбутніх поколінь. “Невже мороз може спинити мене? Невже моєї віри недостатньо? Ні! Піонери змогли там, а я зможу тут!” Цим своїм вчинком вона вразила мене і зміцнила мою віру.

Молодий чоловік, який повернувся зі служби в армії, незадовго до місії записався на навчання, щоб отримати водійські права, але кілька разів не міг здати заключний іспит. Йому пропонували уникнути цих страждань, просто заплативши гроші, але він твердо вирішив йти до кінця, залишаючись чесним. Він молився і просив про допомогу, а не просто покладався на свої навички. Цим своїм виявом віри він заслуговує на повагу. Його віра дуже порадувала мене.

Кілька прекрасних сестер, чистих душ, які нещодавно закінчили семінарію, маючи віру, що чинять правильно, призупинили своє навчання в університетах і поїхали служити на місії. Вони відкинули свої страхи і “людське розуміння”, присвятивши свій час та сили Спасителю і Його народу. Одна з них, повернувшись з місії, продовжила навчання і хотіла створити сім’ю. Вона ходила на побачення з різними хлопцями, але ніяк не могла знайти того єдиного. Часом вона плакала, але вірила, що має вийти заміж лише в храмі. Йшов час, а вона, довіряючи Богу, продовжувала шукати і була благословенна чудовим супутником. Весілля призначили на вересень, а в серпні вона поїхала на конференцію для дорослої молоді. Я запитав її: “Навіщо ти туди їдеш, адже ти вже знайшла свого супутника?” Її відповідь вразила мене. Вона сказала, що їде туди, аби допомагати іншим. Протягом конференції я бачив, як вона дбала про тих, кому це було потрібно, плакала з тими, хто плакав, обіймала тих, кому потрібні були обійми, свідчила тим, кого потрібно було зміцнити.

Деякі хлопці, маючи можливість поїхати навчатися і працювати за кордон, щоб залишитися там і жити, усе ж виявили віру і, прислухавшись до слів пророка про збирання святих на своїх рідних землях, вирішили жити і служити там, де Господь вказав їм це робити. Цей вибір був зроблений завдяки вірі. Вони таким чином підтримали віру багатьох.

Я дійсно бачу, що молодь була підготовлена для наших днів, що їм треба багато чого зробити до пришестя Спасителя. А нам потрібно допомагати їм в цьому. Віра—це принцип дії і сили. Коли ми діємо згідно з ученнями Христа, то нас благословенно Його силою. Наша молодь прагне віри і знання, особистого свідчення про істину, про майбутнє.

Нам усім потрібно пам’ятати, що молодь відчуває через Духа, що свідчення, яке вони намагаються знайти, зароджується і підживлюється завдяки свідченням інших людей, завдяки нашим з вами свідченням. Для праведної, богобоязливої людини набути і мати таке живе свідчення про те, що Ісус є Христос і що Джозеф Сміт був пророком Бога, варте тисяч книг і уроків. Цінність такого свідчення є великою.

Інститут релігії і особливо семінарія допомагають нашій молоді розвивати міцну віру та відданість Ісусу Христу, допомагаючи отримати силу Спасителя. Джозеф Ф. Сміт так сказав про силу: “І на основі цього принципу і сили Він дасть усім [студентам] знання про істину, яке залишиться з ними, і воно дасть їм можливість пізнати істину, якою її знає Бог, та виконувати волю Батька, як це робить Христос”.

За моїми власними спостереженнями, більшість молоді, яка успішно закінчує навчання в семінарії або інституті, покладається на Господа в звичайних обставинах, пізнає істину—так, як її відкриває Бог, виявляє віру, виконуючи волю Батька і намагаючись чинити так, як Христос, має кращі особисті стосунки зі Спасителем, і Він, на мою думку, вражений їхньою вірою. Ця молодь живе за євангелією. На жаль, мої суб’єктивні спостереження показують, що ті, хто не відвідує заняття семінарії, інституту або відвідує їх рідко, більше покладаються на людей і поступово їхня рука відпускає жезл із заліза. Вони ризикують не дійти до дерева життя.

Нам всім інколи не вистачає часу, щоб підтримати своїх дітей, дізнатися, чого вони хочуть і що вони люблять, поцікавитися їхніми відкриттями і поділитися своїми, допомагати їм розкрити свої таланти, знайти професію, яка їм до душі. Інколи нам важко довіряти їхнім рішенням, допомагаючи їм долати перепони, а не уникаючи їх. Час від часу усі ми забуваємо їх похвалити за їхні старання, відчуваємо брак часу, щоб кожного дня молитися і вивчати Писання з ними. Інколи нам важко з любов’ю будити їх на уроки семінарії. Нам усім потрібно шукати натхнення згори, щоб показати дітям власний приклад віри і послуху. Виховуючи дітей, допомагаючи їм збільшувати власну віру, ми складаємо іспит перед Богом.

Чи є у нас достатньо віри для щоденних простих справ з нашими дітьми?