Відлуння мого волання

Як нам відомо, відлуння—це звук, який відбивається від поверхні і чується пізніше, ніж сам звук. Коли ми кричимо, ми також чуємо відлуння. Відповідь приходить, коли ми ставимо запитання. Коли ми розмірковуємо, народжуються рішення. Коли ми шукаємо, ми знаходимо.

Я бачу і розумію цей зв’язок. І я розумію протилежне—якщо ми не волаємо, то не буде відлуння. Я зрозуміла це завдяки прослуховуванню генеральних конференцій минулих років. Коли ми слухаємо провідників, духовна інформація проникає в наші душі потужним потоком, але чи залишається вона в нашому розумі? Я розмірковувала над тим, що я дійсно запам’ятала, чого навчилася і що буду застосовувати. Я помітила, що краще пам’ятаю вчення стосовно тем, які вже засвоїла своїм розумом. Постійні думки та запитання стали моїм воланням до небес—це відбулося підсвідомо, я навіть не зрозуміла, що шукаю натхнення, і я не висловлювала їх у своїх молитвах. Я просто розмірковувала. Але це волання все одно повернулося відлунням—у словах промовців. Один і той самий звук породжує і волання, і відлуння. Кожен, готуючись слухати трансляцію генеральної конференції, може це відчути. Все, що треба зробити,—це наповнити розум думками і запитаннями, які можна порівняти з воланням, а тоді прийти, сісти і тихенько слухати відлуння…