Чим насправді є благоговіння?

Зображення

молодий чоловік з навушниками несе причасну тацю

Деякі незвичні ситуації, у яких я побувала, змусили мене задуматися над значенням благоговіння. Ось яке визначення дає йому Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві:

“Часто поклоніння пов’язане з певними діями, але справжнє поклоніння вимагає особливої налаштованості розуму.

Налаштованість на поклоніння збуджує найглибші почуття вірності, обожнювання і захоплення. Поклоніння є поєднанням любові та благоговіння в стані відданості, що наближає наш дух до Бога”¹.

Що вам спадає на думку, коли ви думаєте про благоговіння? Якими можна вважати наступні ситуації під час причасних зборів—благоговійними чи не благоговійними?

1. Дитина розфарбовує розмальовку.

2. Юнак розносить причастя в навушниках.

3. Чоловік підстрибує і неконтрольовано розмахує руками.

4. Молода жінка грається у гру на телефоні.

5. Місіонер час від часу вигукує.

6. Жінка завжди сидить у фойє і ніколи не заходить до каплиці.

7. У каплиці в проході лежить на матраці чоловік.

8. Група членів Церкви жестикулює і видає гучні звуки.

9. Дівчинка-підліток сидить під стільцем.

10. Жінка ходить туди-сюди в кінці каплиці.

Більшість із нас погодиться, що коли місіонер вигукує під час причасних зборів, це менш благоговійно у порівнянні з тим, що діти малюють, аби себе чимось зайняти. Але давайте уважніше поміркуємо над своїм розумінням благоговіння, розглянувши ці 10 невигаданих ситуацій, кожну з яких я особисто спостерігала на церковних зборах.

1. Дитина малює в церкві. Це поширена практика і з готовністю приймається майже всіма членами Церкви. Ми знаємо, що зазвичай це не суперечить благоговінню, якщо лише це не відволікає нас самих.

2. Чоловік розносить причастя і в той же час слухає музику в навушниках. Це буде абсолютно недоречно в більшості випадків. Але хочу розповісти вам “цю історію до кінця”. Я знала чоловіка, який мав міцне свідчення, відслужив місію та приймав багато різних покликань. Втім кілька років тому у нього виявили шизоафективний розлад. Коли він одягає навушники і слухає тиху спокійну музику, це допомагає блокувати голоси, які він постійно чує в своєму розумі. Він може відчувати Духа і благоговійно служити іншим завдяки своїм навушникам.

3. Юнак підстрибує і неконтрольовано розмахує руками. Кінець історії: цей брат є невербальним аутистом. Він дуже радіє кожного разу, коли бачить на трибуні єпископа. Він показує свою радість, розмахуючи руками і підстрибуючи.

   Зображення

   група дітей Початкового товариства; одна дитина зі службовою собакою, інша в колясці

4. Молода жінка грає у гру на телефоні. Кінець історії: ця сестра долає свою соціальну тривожність, спокійно граючись у телефоні. У дійсності, так їй легше благоговійно слухати і сприймати послання промовців, оскільки її тривожність зосереджена на чомусь іншому.

5. Місіонер час від часу вигукує. Кінець історії: коли я була в центрі підготовки місіонерів, один з місіонерів моєї зони мав синдром Туретта. Періодично він вигукував у класі, в їдальні та на церковних зборах. Його вигукування не вважалися неблагоговійною поведінкою; ми швидко побачили, що він готовий служити, має велике бажання ділитися євангелією і сповнений Духом.

6. Жінка завжди сидить у фойє і ніколи не заходить до каплиці. Кінець історії: коли я працювала на Церкву в Солт-Лейк-Сіті, одна сестра написала в офіс Служби у справах людей з вадами про те, що у неї посттравматичний стресовий розлад через військову службу. Оскільки дзвінок телефону або інший несподіваний шум може раптово викликати минулі спогади, вона ніколи не сидить у каплиці, аби ненавмисно нікому не нашкодити.

7. У каплиці в проході лежить на матраці чоловік. Кінець історії: коли після переїзду я опинилася в новому приході, то була здивована, побачивши в каплиці брата на переносному лікарняному ліжку. Цей чоловік мав багато хвороб і був здатний відвідувати церкву лише у такий спосіб. Я швидко зрозуміла, що це було звично для цього приходу, тож легко до цього пристосувалася. Його присутність не була виявом неблагоговіння. Насправді якраз навпаки. Зрештою, хіба Спаситель не уздоровив чоловіка, якого друзі на ліжку опустили у переповнений будинок? (Див. Лука 5:18–20).

8. Група членів Церкви з гучними звуками активно жестикулює. Кінець історії: група людей з вадами слуху може бути досить “шумною” для тих, хто має слух. Для людей, позбавлених слуху, не є неблагоговійним видавати шумні звуки, сміятися або голосно кашляти, але для глухих людей неблагоговійним є перемовлятися жестами під час причасних зборів на мирські теми.

9. Дівчинка-підліток сидить під стільцем. Кінець історії: коли я була підлітком, одна з дівчаток мого віку завжди сиділа на уроці під стільцем. Цю юну сестру багато разів брали на виховання різні сім’ї, і вона почувалася безпечно в закритому просторі. З того часу я зрозуміла, що ми не можемо сподіватися, що студенти будуть навчатися, якщо вони у стресовому стані. Студенти повинні почуватися в безпеці, якщо їм потрібно навчатися і, що найважливіше, відчувати любов Спасителя.

10. Жінка ходить туди-сюди в фойє. Кінець історії: насправді, це я. Я більше десяти років борюся з тривожністю, з нападами сильної тривоги та іншими проблемами зі здоров’ям. У ці часи єдиний спосіб, у який я можу відвідувати церкву—це постійно рухатися. Ходити або тримати в руках предмет, яким я могла б постійно щось робити,—це єдиний спосіб, у який я можу зосереджувати увагу на промовцях і відчувати Духа. 

Сатана спекулює тим фактом, що ми не завжди знаємо всю історію до кінця, що ми не завжди знаємо, які випробування мають наші брати і сестри кожного дня. Він хоче, аби ми забули, що більшість членів Церкви робить усе можливе, як би це не виглядало в очах інших людей. Випадки, описані вище, може не так часто зустрічаються, але вони символізують велику кількість особистих проблем, які доводиться долати членам Церкви під час відвідування зборів.

Я впевнена, що Сатана хоче, аби ми вважали, що наше поклоніння буде затьмарюватися проблемами, відмінностями або слабкостями інших людей. Насправді я побачила, що саме в такі миті, коли, як може здаватися, порушується спокій, я найбільше розумію любов мого Спасителя.

Чого я навчилася про благоговіння

Зображення

жінки, яка розмовляє мовою жестів

1. Благоговіння—це вибір і навичка.

Я вирішую, чи буду виявляти благоговіння. Надто часто я не є благоговійною, бо дозволяю собі відволікатися. Розвиваючи свою духовну дисципліну і тренуючи свій дух зосереджуватися на тому, що є найважливішим, я більш здатна брати повну відповідальність за свої стосунки з Небесним Батьком.

2. Благоговіння може мати різні форми.

Друг сім’ї, який провів у в’язниці 17 років, запрошував Дух у свою камеру, будуючи складні моделі храмів з паперу. Можна бути благоговійними за будь-яких обставин, якщо ми запрошуємо Духа.

3. Можна заохочувати до благоговіння, однак бути благоговійними—це особистий вибір.

Благоговіння є виявом внутрішнього зобов’язання виховувати в собі “бажання поклонятися”. Воно може бути лише тоді, коли ми щиро відчуваємо і виявляємо свою любов до Господа і до інших членів Церкви. Якось батько сказав мені, що коли ми беремо на себе відповідальність за своє благоговіння, наше бачення змінюється з позиції: “Ви заважаєте мені поклонятися!” на позицію: “Все гаразд Вам тут раді. Ви не заважаєте мені поклонятися, бо я вирішила бути благоговійною”. Потім ми усвідомлюємо, що вчинки інших людей не повинні стояти на шляху наших особистих стосунків зі Спасителем та Небесним Батьком. Звичайно, те, що ми беремо відповідальність за своє благоговійне ставлення, не означає, що нам слід не зважати на те, як наша поведінка може впливати на інших. Наше зусилля залишатися благоговійними може бути продовженням вияву любові до них, як до наших братів і сестер.