Місіонери служіння будують Церкву

Джозеф Сміт та інші провідники Церкви іноді служили на місіях, які мали інші цілі, крім проповідування. Наприклад, 24 лютого 1834 р. Джозеф Сміт отримав одкровення, яке наказувало йому та семи іншим зібрати разом силу Господнього дому, щоб викупити Сіон (див. Учення і Завіти 103:22). Їм було наказано подорожувати до “зібра[нь] у східних краях” і проголошувати потребу в людях і грошах для здійснення викуплення Сіону (Учення і Завіти 103:29–40). Орсону Гайду також було наказано збирати пожертви, які Церква могла б використати для придбання землі в штаті Міссурі та для погашення боргу за Кертлендський храм².

Коли Бригам Янг став Президентом Церкви, він покликав людей на місії з більш мирськими цілями, визнаючи, що навіть мирські завдання мають духовні цілі. У 1856 р. він доручив місіонерам вирушити до Лас-Вегаса, щоб спробувати добувати свинець. Інших покликали добувати та виплавляти залізо³ . Ці типи мирських місій були досить поширеними у дев’ятнадцятому столітті.

Наприкінці дев’ятнадцятого століття Церква відправила обраних художників на навчання до Парижа, Франція, щоб вони могли намалювати фрески в Солт-Лейкському храмі. Джон Хейфен, Джон Б. Фейрбенкс і Лорус Пратт були покликані та рукопокладені в 1890 р. як “мистецькі місіонери”. Вони навчалися в престижній Академії Жуліана в Парижі. Як і всі місіонери, вони покладалися на скерування Господа і відчували Його дух у своїй роботі. Джон Хейфен писав: “Я маю свідчення про те, що Господь дасть мені можливість зробити все необхідне за рік, відведений мені для перебування тут”⁴ . За словами вчених, Марти Елізабет Бредлі та Ловелла М. Дарема мол., ці мистецькі місіонери були “унікальними. Відтоді жодної спроби повторити цей досвід не було, хоча безпосередні результати зусиль були помітно успішними”⁵.

Крім фінансування осіб, які бажали отримати освіту в галузі мистецтва, Церква закликала людей вивчати право, інженерію та медицину. Бригам Янг відправив Гебера Джона Річардса до Нью-Йорка в 1867 р. для навчання в медичному коледжі лікарні Белв’ю. Йому було надано вказівку брати активну участь у зібраннях святих у Нью-Йорку і проповідувати євангелію поза заняттями. Романія Пратт відгукнулася на заклик Бригама Янга збільшити кількість лікарів-жінок. Перш ніж вона поїхала вивчати медицину в Жіночий медичний коледж у Філадельфії, штат Пенсільванія, США, Романія отримала благословення від Президента Янга, який організував фінансову підтримку Романії від Товариства допомоги⁶.

Сьогодні місіонери служіння продовжують підтримувати Церковну систему освіти у таких ролях, як фахівці з освіти та інструктори для вчителів.

Робота з виконання обрядів за померлих предків у храмах створила гостру потребу в генеалогічній інформації. Багато хто зголосився їздити в архіви та на батьківщину предків, щоб збирати дані. Хоча ці волонтери служили не маючи офіційних покликань, вони робили це з благословення провідників Церкви. Волонтери продовжували виконувати генеалогічні функції протягом 1900-х років. Поступово їхнє служіння ставало все більш формалізованим. До 1979 р. Церква покликала місіонерів служити у Головному управлінні на різних посадах⁷. Тому в 1981 р. було природно покликати місіонерів повного дня служити в Генеалогічній бібліотеці. Сьогодні місіонери служать майже в усіх аспектах сімейно-історичної роботи в різних місцях світу⁸.

У 1950 р. Церква будувала середню школу “Ліягона” в Тонга, але не вдалося знайти достатньо кваліфікованих робітників, щоб завершити її. Президент місії в Тонга “вирішив покликати групу молодих тонганських чоловіків на спеціальні трудові місії”. Ці молоді чоловіки допомагали будувати середню школу, подібно тому, як члени Церкви в Кертленді, штат Огайо, і Наву, штат Іллінойс, працювали на будівництві храмів. Незабаром ця ідея поширилася в інші частини островів Тихого океану і зрештою по всьому світу. Програма “благословила багато філій новими і красивими каплицями, водночас надаючи професійне навчання для сотень молодих чоловіків”⁹.

Багато хто висловив вдячність за можливість служити. Бойд Річардсон, який служив на будівельному проєкті в Огайо, заявив: “Я завершив місію проповідування тут, у США, і [на підставі] цього досвіду свідчу, що серед будівельників церков існує такий самий приємний дух, як і серед старійшин, які проповідують”. Річардсон продовжив: “Місія проповідування [впливає] на все життя і характер старійшини, як і будівнича місія”.

Інші відзначали, що сама програма будівництва допомагала приводити людей до Церкви і зміцнювати свідчення вже хрищених членів. Дон Х. Вортен сказав: “Дуже цікаво спостерігати за людьми, які щодня проходять повз, і чути їхні коментарі. Вони зацікавлені, зупиняються і ставлять запитання, а тоді ми отримуємо шанс розповісти їм про євангелію та свідчити”. Джеймс і Рут Морс, які служили в Англії, мали подібні думки. “Ми помітили велику зміну ставлення неактивних членів Церкви до Церкви після того, як було відкрито нові каплиці, — пояснили Морси. — Здається, вони пишаються тим, що приводять людей подивитися, що роблять [члени Церкви], а потім, через короткий час, вони самі приходять працювати над проєктом, і, здебільшого, їх можна знову залучати до виконання церковних обов’язків”¹⁰.

Сьогодні місіонери продовжують підтримувати обслуговування будівель по всьому світу різними способами залежно від місцевих потреб.

Багато окремих осіб та сімейних пар служило як у міжнародних, так і в місцевих місіях служби благополуччя. Розмаїття та масштаби їхнього служіння розширилися, охопивши як всю земну кулю, так і діапазон людських потреб. Служачи в проєктах з навчання та практичної допомоги щодо продовольчої безпеки, медичної допомоги, шиття, у проєктах з очищення води та навчання грамотності і надання допомоги інвалідам, місіонери служби благополуччя наслідують приклад Спасителя — піклуватися про нужденних. Їхні звіти відображають духовний вимір цього мирського служіння. Сестра Конні Полве та її напарниця, будучи медсестрами, служили на місії служби благополуччя в Парагваї. Вони вилікували немовля, яке страждало від важкої шкірної інфекції. Вона повідомила: “Я чітко відчула як Дух зійшов на мене, і я знала, що більше не діяла під власним скеруванням, а справді була у буквальному сенсі знаряддям у руці Господа, щоб виконувати роботу для Нього на землі”. Немовля одужало, і сім’я — колись “загублені, сором’язливі люди” — випромінювала “силу і світло Христа [на] своїх обличчях”¹¹. Сьогодні понад 11 000 місіонерів піклуються про нужденних у 188 країнах¹².

Сьогодні місіонери служіння продовжують виконувати роботу Господа різними способами. Серед цих можливостей можуть бути підтримка потреб програми благополуччя, допомога окремим особам і сім’ям у їхній громаді, допомога у місцевих церковних програмах і проєктах, догляд за приміщеннями, допомога з комунікацією, створення необхідної людям допомоги, індексування та проведення сімейно-історичної роботи, партнерство з благодійними організаціями та багато іншого. Часто ці місіонери можуть навіть виконувати кілька призначень протягом своєї місії, беручи участь у роботі Господа.

Внесок поколінь місіонерів служіння стоїть пліч-о-пліч із зусиллями місіонерів проповідування, які розбудовують Церкву та царство Боже. Їхня праця переплітається й поєднується, підносячи і благословляючи Божих дітей у всіх аспектах їхнього життя. Місіонери однаково отримують благословення за свою старанність у тому, що насправді є однією справою: допомагати Господу Ісусу Христу у справі спасіння і піднесення, коли Він “здійсню[є] безсмертя і вічне життя людини” (Мойсей 1:39).