Як облишити традицію і довіряти Господу

У Південно-Африканській Республіці існує стародавня традиція під назвою лобола — загально відома як “викуп за наречену”. Її й досі дотримуються серед деяких африканських народів. “[Лобола] — це символ вдячності від родини нареченого родині нареченої. У давнину родина нареченого дарувала родині нареченої те, що мало для них найбільшу цінність”¹.

Традиційно це була велика рогата худоба (вона вважалася священною в багатьох африканських культурах), яку дарували родині нареченої, що символізувало духовний зв’язок, який утворювався між двома сім’ями. Але тепер лоболу найчастіше сплачують великою сумою грошей. У наш час розмір лобола визначається з огляду на освіту, роботу і соціальний статус нареченої².

Сплата лобола має на меті продемонструвати, наскільки високо цінується наречена як її сім’єю, так і родиною чоловіка, за якого вона виходить заміж. Вона символізує союз двох сімей. Тож усе своє життя ми завжди намагалися бути шанованими, успішними і розумними жінками. Ми хотіли, щоб наша сім’я пишалася нами і щоб ми могли відплатити їй за те, що нас так добре виховали.

Однак у 2014 році, коли ми обидві були вже достатньо дорослими, президент Ухтдорф, у той час другий радник у Першому Президентстві, приїхав, щоб виступити перед членами Церкви у Африці. Під час його виступу ми відчували чисту любов, яку Бог мав до кожного з присутніх. Утім під час свого виступу президент Ухтдорф навчав, що традиція лобола не узгоджується з євангелією. Він закликав не вдаватися до цієї практики, кажучи: “[Викуп нареченої] тягне за собою багато наслідків і спонукає до поведінки, яка не личить члену Церкви Ісуса Христа… Господній шлях — це справжній шлях, який поєднує сім’ї навічно”³.

Цей звичай є невід’ємною частиною нашої культури, і ми ніколи не ставили його під сумнів, тож це послання спантеличило нас.

Спочатку ми з гумором подумали: “Ми не для того так багато працювали, щоб не отримати жодної корови!”

Але в дійсності ми були збентежені. Якщо Небесний Батько хотів, щоб ми більше не долучалися до цієї традиції, у той час як більшість людей у нашій країні відмовляється укладати шлюби без лобола, як же нам наслідувати Небесного Батька та Ісуса Христа і поважати свою культуру й сім’ю? Євангелія вже й так була чимось дивним для членів нашої родини, які не належать до Церкви, а тепер їм буде ще важче її зрозуміти.

Коли ми побачили, що деякі члени Церкви залишають Церкву, оскільки не розуміють цього вчення від сучасного пророка, ми зрозуміли, що необхідно звернутися зі своїм запитанням до Небесного Батька.

Коли у підлітковому віці ми приєдналися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, то пообіцяли завжди підтримувати одна одну, щоб за будь-яких обставин залишатися поруч з Господом. Ми вирішили, що куди б не завело нас життя, ми завжди будемо триматися за віру, бо побачили, що життя за євангелією приносить справжню радість.

Тож коли нам було важко зрозуміти послання старійшини Ухтдорфа, ми згадали про це обіцяння. Ми отримали нагадування про те, як важливо ставити на перше місце стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом і довіряти обіцяним Ними благословенням. Ми обидві зосередили свої зусилля на тому, щоб поглибити віру в Них і відновити ту довіру.

Коли я (Фінді) молилася Небесному Батькові, щоб зрозуміти, як поводитися в питаннях побачення й укладання шлюбу, то у мене з’явилася думка. Апостол Господа отримав натхнення приїхати в мою країну і говорити про традицію, притаманну нашій культурі, оскільки Небесний Батько знає кожного з нас. Він знає, що нас може обмежувати, і Він думає про те, що буде для нас найкращим, коли йдеться про шлях завітів.

Зображення

Храм у Дурбані, Південно-Африканська Республіка

Фотографія храму в Дурбані, Південно-Африканська Республіка, фотограф Мет Рієр

Я щиро обдумувала цю істину і зрозуміла, що Небесний Батько дійсно хоче, аби наші вічні шлюби та сім’ї не обмежувалися мирськими традиціями. Ці розмірковування допомогли мені побачити, що традиція лоболи часто спотворюється, особливо коли через її високу ціну пари взагалі не можуть одружитися. Я почала усвідомлювати, що можу довіряти Небесному Батькові та Ісусу Христу більше, ніж знанню, яке вже маю, хоча це й важко.

Я (Саму) звернулася до Писань у пошуках відповідей на моє занепокоєння стосовно майбутнього. Я завжди вірила в те, що в євангелії завжди є місце для запитань, і що вона заохочує нас здобувати знання і прагнути особистого одкровення. Тож я вивчала Книгу Мормона ретельніше, ніж будь-коли. З часом я відчула, як істини з цієї книги підтверджують те, що я можу довіряти сучасним пророкам. Я відчула, як моє серце змінилося, а мої стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом поглибилися.

Хоча я продовжувала хвилюватися, думаючи, якими будуть мої майбутні побачення і шлюб, я пам’ятала істину, проголошену Нефієм, що “Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм” (1 Нефій 3:7). І, знаючи це, я впевнена, що можу довіряти Йому і сподіватися на Його обіцяння.

Як навчав Президент Рассел М. Нельсон, мета життя полягає в тому, щоб “Бог був понад усе”⁴ і щоб “подолати світ”⁵. Це знання допомагає нам поступово поглиблювати свою довіру до Небесного Батька. Навіть якщо ми не знаємо, яким чином шлюб стане можливим у нашому житті, ми знаємо, що, дотримуючись завітів і зосереджуючись на стосунках з Ним та Ісусом Христом, ми будемо благословенні чудесами, якщо облишимо цю традицію.

Стосунки і побачення можуть викликати трудність і непевність у людей по всьому світу, які прагнуть храмового шлюбу. Коли нам сумно від думок про те, чи знайдемо ми вічного супутника, майбутнє може лякати. Повірте нам — ми особисто стикаємося з такою кількістю невідомого стосовно того, як складеться життя, у той час як переважна кількість людей у нашій культурі навіть не розглядає можливість укладання шлюбу без лоболи.

Але, незважаючи на все, що проти нас (і якими б не були перепони і виклики у вашій культурі, коли йдеться про побачення і шлюб), ми щиро віримо, що Небесний Батько буде постійно допомагати всім нам знаходити спосіб і здійснювати наші праведні бажання, якщо ми покладаємося на Нього. Якщо ми в своїх стосунках зосереджуємося на Ньому та Ісусі Христі, всі питання, що стосуються майбутнього, лякають менше і сповнюються більшою надією.

Іноді нам здається, ніби ми щось втрачаємо, і тоді ми ставимо собі питання: чи не було б простіше просто поступитися звичаям, сподіванням і нормам світу? Однак коли ми розмірковуємо про благословення і радість, які Господь приготував для нас, послідовників Христа, то розуміємо, що нічого не втрачаємо. Ми — в руках люблячого Небесного Батька, Який спрямує нас до неймовірних благословень.

А тим часом ми продовжуємо докладати всіх зусиль для нашого духовного і земного розвитку. Ми розвиваємо чудові стосунки з друзями, сім’єю та одна з одною. Стосунки, які ми маємо з тими, кого любимо — особливо з Небесним Батьком та Ісусом Христом, — завжди допомагатимуть нам відчувати зв’язок і любов та даватимуть силу йти далі шляхом завітів.

Деякі праведні бажання можуть здаватися нам нездійсненними, поки ми проходимо крізь злети і падіння молодого віку. Але продовжуючи незмінно дотримуватися своїх завітів і шукати Господа, ми не втрачаємо надії на храмовий шлюб. А до того часу, як навчав Президент Нельсон, ми можемо завжди прагнути чудес і сподіватися на них⁶. Ми по-справжньому відчуваємо радість, бачимо благословення, навіть чудеса, живучи за євангелією Ісуса Христа.

Ми сподіваємося, що ви знаєте: чудеса і благословення прибережені для вас також.

Посилання