Сімейно-історична і храмова робота: запечатування і зцілення

Серед усього досвіду, який ми набуваємо, сімейні стосунки можуть приносити як найбільшу радість, так і виклики. Багато з нас стикалися з певними незгодами в наших сім’ях. Така незгода виникла у стосунках між двома видатними постатями періоду Відновлення Церкви Ісуса Христа в ці останні дні. Парлі та Орсон Пратт були братами, одними з перших навернених, і були висвячені в апостоли. Кожен з них стикнувся з випробуванням віри, але вийшов з нього з непохитним свідченням. Обидва багато чим пожертвували заради справи істини і багато чого зробили для неї.

Зображення

Парлі Пратт

Їхні стосунки у період перебування святих в Наву стали напруженими і в 1846 році це вилилося у гнівну, публічну конфронтацію. У їхніх стосунках надовго виникла глибока тріщина. Парлі спочатку писав Орсону, що слід залагодити цю тріщину, але Орсон йому не відповідав. Парлі облишив цю справу, вважаючи, що вони не листуватимуться вже ніколи, якщо Орсон не зробить крок назустріч¹.

Зображення

Орсон Пратт

Кількома роками пізніше, у березні 1853 року, Орсон дізнався про проект з видання книги про нащадків Уільяма Пратта, найдавнішого американського предка обох братів. Орсон заридав “як мале дитя”, мигцем побачивши цю дорогоцінну сімейно-історичну знахідку. Його серце розтануло, і він вирішив залагодити пролом у стосунках зі своїм братом.

Орсон написав Парлі: “Нині, мій дорогий брате, серед усіх нащадків нашого предка, лейтенанта Уільяма Пратта, немає жодного, хто був би так глибоко зацікавлений відшукати його нащадків, як ми”. Орсон був одним з перших, хто зрозумів, що святі останніх днів мають обов’язок досліджувати і упорядковувати сімейну історію, щоб ми могли виконати повірницькі обряди за наших предків. У його листі далі було сказано: “Ми знаємо, що Бог наших батьків доклав до цього Свою руку. … Прошу вибачення за те, що так довго не писав тобі. … Сподіваюсь, ти мене пробачиш”². І хоч вони мали непохитні свідчення, саме їхня любов до предків спонукала їх залагодити тріщину, виправити шкоду, просити прощення і прощати³.

Коли Бог направляє нас щось робити, у Нього на меті часто є багато цілей. Сімейно-історична і храмова робота призначена не лише для померлих, але вона благословляє також і живих. У випадку з Орсоном і Парлі вона повернула їхні серця одне до одного. Сімейно-історична і храмова робота сповнила силою зцілити те, що потребувало зцілення.

Ми, члени Церкви, маємо призначений Богом обов’язок шукати наших предків і упорядковувати сімейну історію. Це набагато важливіше, ніж якесь рекомендоване хобі, оскільки обряди спасіння необхідні всім Божим дітям⁴. Нам слід знаходити наших предків, які померли, не отримавши обрядів спасіння. Ми можемо, як повірники, отримувати обряди в храмах, а наші предки можуть вирішити прийняти ці обряди⁵. Нам також рекомендовано допомагати членам Церкви з приходу і колу працювати з їхніми родинними іменами. Це настільки дивовижно, аж захоплює подих, що завдяки сімейно-історичній і храмовій роботі ми можемо допомогти викупити померлих.

Однак, беручи сьогодні участь в сімейно-історичній і храмовій роботі, ми також пред’являємо права на благословення “зцілення”, обіцяні пророками та апостолами⁶. Від цих дивовижних благословень також захоплює подих через їхній масштаб, конкретність та наслідки у смертному житті. У цьому довгому списку є такі благословення:

• Глибше розуміння Спасителя і Його спокутної жертви;

• Сильніший вплив Святого Духа⁷, щоб відчувати зміцнення і скерування в нашому житті;

• Зміцнення віри, так що навернення до Спасителя стає глибоким і незмінним;

• Зростання спроможності навчатися і каятися та мотивації це робити⁸ завдяки розумінню того, хто ми, звідки ми прийшли, і яснішому баченню того, куди ми йдемо;

• Підсилення тих впливів у нашому серці, які спонукають нас ставати більш чистими, святими і поміркованими;

• Поглиблення радості завдяки підсиленню здатності відчувати любов Господа;

• Примноження сімейних благословень незалежно від нашого сімейного стану зараз, в минулому чи в майбутньому або того, наскільки недосконалим може бути наше родинне дерево;

• Поглиблення любові до предків і живих родичів та збільшення вдячності за них, щоб ми більше не почувалися самотніми;

• Збільшення здатності розпізнавати те, що потребує зцілення, і таким чином, з Господньою допомогою, служити іншим;

• Посилення захисту від спокус і все більш зростаючого впливу супротивника; та

• Отримання більшої допомоги, щоб загоювати стурбовані, зламані або неспокійні серця та зцілювати рани⁹.

Якщо ви молилися про будь-які з цих благословень, беріть участь в сімейно-історичній і храмовій роботі. Коли ви будете її робити, на ваші молитви прийдуть відповіді. Коли виконуються обряди за померлих, Божі діти на землі зцілюються. Не дивно, що Президент Рассел М. Нельсон у своєму першому посланні в якості Президента Церкви проголосив: “Ваше храмове поклоніння і служіння там заради ваших предків благословить вас більшою здатністю отримувати особисте одкровення, спокоєм та зміцнить ваше зобов’язання залишатися на шляху завітів”¹⁰.

Один з пророків у давнину також побачив наперед благословення і для живих, і для померлих¹¹. Небесний посланець показав Єзекіїлю у видінні храм, з якого виходить потік води. Єзекіїлю було сказано:

“Ця вода виходить … і сходить на степ, і сходить до [мертвого] моря …, і вздоровиться вода.

І станеться, всяка жива душа, що роїться скрізь, куди приходить той потік, буде жити … бо … буде вздоровлена, і буде жити все, куди пройде той потік”¹².

Варто звернути увагу на дві особливості цієї води. Перша: хоча у цього невеликого потоку не було притоків, він перетворився на могутню ріку, і чим далі він тік, тим ставав ширше і глибше. Щось подібне відбувається з благословеннями, які течуть із храму, якщо люди запечатані як сім’ї. Коли обряди запечатування поєднують сім’ї разом, відбувається значне зростання, яке поширюється через покоління у минуле і в майбутнє.

Друга: ця ріка повертала до життя все, чого торкалася. Храмові благословення також мають вражаючу здатність зцілювати. Храмові благословення можуть зцілювати серця і життя й сім’ї.

Зображення

Тодд, син Бетті

Я наведу один приклад. У 1999 році юнак, якого звали Тодд, втратив свідомість через розрив судини в його мозку. Хоча Тодд і його сім’я належали до Церкви, їхня активність була непостійною, і жоден з них не отримав храмових благословень. В останній вечір Тоддового життя його мати, Бетті, сиділа біля його ліжка, погладжуючи його долоню. Вона сказала: “Тодде, якщо тобі дійсно потрібно піти, я обіцяю, що храмову роботу за тебе буде виконано”. Наступного ранку було констатовано смерть Тоддового мозку. Хірурги виконали пересадку Тоддового серця моєму пацієнту, чудовому чоловіку на ім’я Род.

Через кілька місяців після пересадки Род дізнався, хто є членами сім’ї його донора і почав листуватися з ними. Приблизно через два роки мати Тодда, Бетті, запросила Рода бути присутнім, коли вона перший раз піде до храму. Род і Бетті вперше особисто зустрілися у целестіальній кімнаті храму в Сент-Джорджі, Юта.

Через деякий час після цього Тоддів батько---чоловік Бетті---помер. Через пару років по тому Бетті запросила Рода бути повірником її померлого сина і отримати за нього храмові обряди. Род із вдячністю це зробив, і його повірницька робота сягнула своєї кульмінації у кімнаті для запечатування храму в Сент-Джорджі, Юта. Бетті, стоячи навколішках біля олтаря навпроти свого внука, який був повірником, запечатувалась до свого померлого чоловіка. Тоді, зі сльозами на щоках, вона запросила Рода приєднатися до них біля олтаря. Род став навколішки збоку від них, діючи як повірник її сина, чиє серце продовжувало битися в грудях Рода. Тоді донора Родового серця, Тодда, запечатали до його батьків на всю вічність. Мати Тодда виконала обіцяння, дане своєму помираючому сину кілька років тому.

Зображення

Род і Кім у день їхнього весілля

Але ця історія на цьому не завершилася. Через п’ятнадцять років після операції з пересадки серця Род зібрався укласти шлюб і попросив мене виконати запечатування у храмі Прово, Юта. У день весілля я зустрівся з Родом і його прекрасною нареченою Кім у кімнаті, прилеглій до кімнати для запечатування, де очікували члени їхніх сімей та найближчі друзі. Після короткої розмови з Родом та Кім я спитав, чи є у них якісь запитання.

Род сказав: “Так. Сім’я мого донора тут, і вони були б раді зустрітися з вами”.

Це для мене було цілковитою несподіванкою і я запитав: “Ви маєте на увазі, що вони тут? Зараз?”

Род відповів: “Так”.

Я вийшов за двері й запросив сім’ю, яка була в кімнаті для запечатування, підійти до нас. Бетті, її дочка і зять приєдналися до нас. Род привітав Бетті, обійнявши її, подякував, що вона прийшла, а потім представив їй мене. Род сказав: “Бетті, це старійшина Ренлунд. Він той лікар, який піклувався про серце вашого сина так багато років”. Вона пройшла через всю кімнату і обійняла мене. А протягом наступних кількох хвилин усюди навколо були обійми і сльози радості.

Заспокоївшись, ми пройшли в целестіальну кімнату, де Род і Кім були запечатані на час і на всю вічність. Род, Кім, Бетті та я можемо свідчити, що небеса були дуже близько, що з нами того дня були й інші, хто раніше пройшов через завісу смертного життя.

Бог з Його безмежними можливостями запечатує і зцілює людей та сім’ї, незважаючи на трагедії, втрати і труднощі. Іноді ми порівнюємо почуття, які приходять до нас у храмах, з тим, ніби ми у невеличкій мірі відчули, які вони, небеса¹³. Того дня в храмі Прово, Юта, ці слова К.С. Льюїса набули для мене особливого значення: “[Смертні] кажуть про деякі земні страждання, що “ніяке блаженство в майбутньому не може стати компенсацією їм за них”, не знаючи, що Небеса, як тільки їх досягти, діятимуть у зворотному напрямку і обернуть навіть ці страждання на славу. … Благословенний скаже: “Ми ніколи не жили ніде, окрім як на Небесах”¹⁴.

Бог буде зміцнювати, підтримувати нас і допомагати нам¹⁵; і Він освятить для нас наші найглибші страждання¹⁶. Коли ми збираємо наші сімейно-історичні дані та йдемо в храм заради наших предків, Бог дає багато з цих обіцяних благословень одночасно по обидва боки завіси. Подібним чином ми благословенні, коли допомагаємо іншим у наших приходах і колах робити те саме. Члени Церкви, які не живуть близько від храму, також отримують ці благословення, беручи участь в сімейно-історичній роботі, збираючи імена своїх предків, щоб для них були виконані храмові обряди.

Однак Президент Рассел М. Нельсон застерігав: “Нас може повсякчасно надихати духовний досвід інших людей, отриманий під час виконання храмової та сімейно-історичної роботи. Але, щоб самим відчути цю радість, ми повинні щось робити”. Він продовжив: “Я закликаю вас з молитвою подумати про те, чим ви можете пожертвувати---і, бажано, пожертвувати часом---щоб більше займатися храмовою та сімейно-історичною роботою”¹⁷. Якщо ви відгукнетеся на цей заклик Президента Нельсона, то зможете знайти і зібрати імена своїх родичів й поєднати свою сім’ю. Крім того, благословення почнуть текти до вас і вашої сім’ї подібно до ріки, про яку казав Єзекіїль. Ви знайдете зцілення для того, що потребує зцілення.

Орсон і Парлі Пратт відчули цей цілющий і запечатувальний вплив сімейно-історичної і храмової роботи на початку цього розподілу. Його відчули Бетті, її сім’я та Род. Ви також можете його відчути. Ісус Христос через Свою спокутну жертву пропонує ці благословення всім---і мертвим, і живим. Завдяки цим благословенням ми дізнаємося, що ми, образно кажучи, “ніколи не жили ніде, окрім … Небес”¹⁸. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.