Мій син також живий

Одна жінка в моєму приході дала мені прекрасний урок про неземний спокій, що приносить непохитна віра в Ісуса Христа і Його спокуту.

У патріаршому благословенні цій жінці було обіцяно відчути радість материнства. Але роки минали, а вони з чоловіком молилися і чекали на дітей. Нарешті на молитви надійшла відповідь. Протягом дев’яти місяців життя цих людей було сповнене радісними приготуваннями. Вони пофарбували окрему кімнату, купили меблі, одяг та все необхідне для дитини і багато молилися. Лікарі сказали, що вона ніколи більше не зможе мати іншої дитини, крім цієї, отже, всі її мрії були зосереджені на цій дитині.

Настав день, коли ця сестра народила дитину і почула її крик.

“У вас прекрасний хлопчик”,—сказала акушерка.

Мати заплющила очі й звернулася з молитвою подяки. Через чотири хвилини немовля померло.

Я бачила цю жінку на причасних зборах через два тижні. Вона була музичним керівником, тому вийшла на середину каплиці й сіла біля органу. Під її диригуванням ми заспівали гімн “Живе, живе Спокутар мій” (Гімни, № 69). Вона стояла, струнка і висока, її обличчя сяяло, випромінюючи свідчення. Інколи їй було важко вимовляти слова. Вона ковтала клубок, що підступав до горла, міцно стиснувши губи. Потім вона перестала співати, але її рука продовжувала рухатися, диригуючи нашим співом.

Пізніше, зі сльозами, що котилися по щоках, ця сестра свідчила такими простими словами: “Я знаю, що мій Викупитель живий. Я знаю, що Він справедливий і любить нас. І тому що Він живий, мій син також живий”.

Завдяки її вірі я переконалася в реальності нашого Викупителя, Чия спокута заради нас уможливила безсмертя і вічне життя. Її сина було забрано, але вона знала, що одного дня його буде відновлено.