О пам’ятайте ж, пам’ятайте

Я вдяний за сьогоднішню ранкову трансляцію виступу нашого хору, присвячену Спасителю, і я із вдячністю побачив, що слова однієї з пісень, “This is the Christ” (Це є Христос), були написані президентом Джеймсом Е. Фаустом. Коли я сидів поруч з братом Ньюелом, то нахилився до нього і спитав: “Як ваші діти?” Він сказав: “Коли Президент Фауст сидів у цьому кріслі, саме про це він завжди і запитував”. Це не дивно, бо президент Фауст завжди був досконалим взірцем учня Христового, характер якого сьогодні було подано в програмі Музика і слово проповіді. Я завжди відчував, що у своїх старших літах мені хотілося бути як президент Фауст. Сподіваюся, час у мене ще є.

Коли наші діти були ще дуже малими, я почав записувати по кілька рядків щодня про те, що відбувалося протягом дня. Я хочу розповісти вам, як я почав це робити. Я повертався додому пізно ввечері з церковного служіння. Вже було темно. Мій тесть, який жив поблизу нас, здивував мене, коли я підходив до парадних дверей нашого будинку. Він ніс на плечі кілька труб, ідучи дуже швидко, і на ньому був робочий одяг. Я знав, що він будує системи, щоби брати воду зі струмка, що тік неподалік нашого дому, трохи нижче по схилу.

Він посміхнувся, щось тихенько сказав і поспішив повз мене в темряву, щоби продовжувати свою роботу. Я зробив кілька кроків у напрямку будинку, думаючи про те, що він робить для нас, і коли я підійшов до дверей, я почув у своєму серці,—і це був не мій голос,—ці слова: “Я даю тобі ці переживання не для тебе. Записуй їх”.

Я зайшов у дім. Я не ліг спати. Хоча я був втомлений. Я взяв кілька аркушів паперу і почав писати. Роблячи це, я зрозумів послання, яке я почув у своєму серці. Я мав записувати це для моїх дітей, щоб колись у майбутньому вони могли прочитати мої свідчення про те, як Божа рука вділяла моїй сім’ї благословення. Дідусь не був зобов’язаний робити те, що він робив для нас. Він міг найняти когось для цього або взагалі не перейматися цим. Але він служив нам, своїй родині, так, як це завжди роблять завітні учні Ісуса Христа. Я знав, що це правда. І я записав це, щоб мої діти могли прочитати ці спогади колись, коли їм це буде потрібно.

Я писав по кілька рядків щодня протягом багатьох років. Я ніколи не пропускав жодного дня, яким би втомленим я не був або як рано мені не треба було починати наступний день. Перш ніж писати, я обдумував таке питання: “Чи бачив я сьогодні, як рука Божа простягається, аби торкнутися нас, або наших дітей, або наших родичів?” Коли я замислювався над цим, щось починало відбуватися. Коли я пригадував події дня, я бачив очевидність того, що робив Бог для когось із нас, а я, заклопотаний, не помічав цього. Коли це траплялося, а це траплялося часто, я усвідомлював, що мої намагання пригадати дозволяли Богу показати мені, що саме Він зробив.

Тоді в моєму серці почало зростати щось більше за подяку. Зросло свідчення. Я став ще впевненішим у тому, що наш Небесний Батько чує наші молитви і відповідає на них. Я відчував більше вдячності за те, що моє серце стає м’якішим і чистішим завдяки Спокуті Спасителя, Ісуса Христа. І я знаходив більшу впевненість у тому, що Святий Дух може нагадати нам усе—навіть те, що ми не помічали або не звертали на це уваги, коли це відбувалося.

Минули роки. Мої хлопчики вже дорослі чоловіки. І час від часу хтось із них робить мені сюрприз, кажучи: “Тату, я читав у моєму примірнику твого щоденника про те, як…” і тоді він каже мені про те, як читання про те, що відбувалося давно, допомогло йому помітити дещо, що Бог зробив для нього у плині його дня.

Я кажу це, закликаючи вас знаходити способи визнавати і пам’ятати Божу доброту. Це зміцнить наші свідчення. Можливо, ви не ведете щоденника. Можливо, ви не ділитеся якимись своїми записами з тими, кого любите і кому служите. Але ви і вони будуть благословенні, коли ви будете згадувати, що робив Господь. Ви пам’ятаєте цю пісню, яку ми іноді співаємо: “Дякуй Богу за усе що є, Щиро дякуй Богу за життя своє”².

Запам’ятовувати—справа нелегка. Коли живеш, як живемо ми, маючи завісу перед очима, неможливо згадати, як це воно було—бути разом з нашим Небесним Батьком і Його Улюбленим Сином, Ісусом Христом, у доземному світі; і ми також не можемо своїми фізичними очима або за допомогою самої лише логіки побачити руку Божу в нашому житті. Щоби побачити це, потрібен Святий Дух. І це не легко—бути гідними супутництва Святого Духа у злочестивому світі.

Ось чому проблема забуття про Бога не зникає серед Його дітей від початку цього світу. Подумайте про часи Мойсея, коли Бог посилав манну і чудесним та видимим чином вів і захищав Своїх дітей. Але пророк застерігав народ, який отримував такі великі благословення, як це завжди робили і робитимуть пророки: “Тільки стережися, і дуже пильнуй свою душу, щоб не забув ти тих речей, що бачили очі твої, і щоб вони не повиходили з серця твого по всі дні життя твого”³.

І це завдання—пам’ятати, завжди було найтяжчим для тих, кого благословляли рясно. Вірні Богові захищені, і вони процвітають. Це приходить як результат служіння Богові і дотримання Його заповідей. Але з тими благословеннями приходить спокуса забути їх джерело. Це легко—почати відчувати, що благословення не були даровані люблячим Богом, від Якого ми залежимо, але завдяки нашим власним силам. Пророки знову і знову журилися через це:

“І таким чином ми можемо бачити віроломність, а також нестійкість сердець дітей людських; так, ми можемо бачити, що Господь у Його великій безкінечній великодушності благословляє і дає процвітання тим, хто покладає довіру на Нього.

Так, і можемо бачити в той самий час, коли Він дає процвітання Своїм людям, так, збільшуючи їхні поля, їхні отари і їхні стада, і їхнє золото, і срібло, і всілякі коштовності кожного виду і роду; зберігаючи їхнє життя і визволяючи їх від рук їхніх ворогів; пом’якшуючи серця їхніх ворогів, щоб вони не оголошували воєн проти них; так, і в цілому роблячи все заради добробуту і щастя свого народу; так, тоді настає час, коли кам’яніють серцями своїми і забувають Господа Бога свого, і топчуть під ногами Святого—так, і все через їхній спокій і їхнє надзвичайно велике процвітання”.

І пророк продовжує:

“Так, які швидкі вони підноситися в гордовитості; так, які швидкі вихвалятися і чинити всіляке беззаконня, і як повільно вони згадують Господа Бога свого, і прихиляють вухо до Його порад, так, як повільно вони йдуть стежками мудрості!”⁴

На жаль, процвітання—не єдина причина, з якої люди забувають Бога. Також важко згадувати Його, коли наше життя важке. Коли ми боремося у відчайдушній бідності,—і це доля багатьох,—або коли наші вороги долають нас, або коли хвороба не виліковується—тоді ворог наших душ може посилати свої злі послання, що Бога немає або якщо Він існує, ми Йому байдужі. Тоді Святому Духові нелегко нагадати нам про те, що протягом усього нашого життя—від раннього дитинства—і посеред наших бід Господь завжди благословляв нас.

Є прості ліки від цієї жахливої хвороби—забуття про Бога, Його благословення і Його послання до нас. Ісус Христос обіцяв їх Своїм учням напередодні Свого розп’яття і воскресіння, і славетного вознесіння до Його Батька. Вони тривожилися, не знаючи, як вони зможуть вистояти, коли Його не буде з ними.

Ось це обіцяння. Тоді воно було сповнено для них. Воно може сповнитися для всіх нас зараз:

“Говорив це Я вам, бувши з вами. Утішитель же, Дух Святий, що Його Отець пошле в Ім’я Моє, Той навчить вас усього, і пригадає вам усе, що Я вам говорив”⁵.

Ключем до цього пригадування, що приносить і утримує свідчення, є отримання Святого Духа в супутники. Саме Святий Дух допомагає нам бачити, що Бог зробив для нас. Саме Святий Дух може допомогти тим, кому ми служимо, побачити, що саме Бог зробив для них.

Небесний Батько дав нам просту модель отримання Святого Духа—не тільки однократно, але постійно—серед неспокою нашого щоденного життя. Ця модель повторюється у молитві освячення причастя: ми обіцяємо, що будемо завжди пам’ятати Спасителя. Ми обіцяємо взяти на себе Його ім’я. Ми обіцяємо дотримуватися Його заповідей. І нам обіцяно, що якщо ми будемо це робити, то матимемо Його Духа⁶. Ці обіцяння чудесно спрацьовують разом, щоби зміцнити наші свідчення, а з часом—завдяки Спокуті, змінити нашу природу, якщо ми будемо дотримуватися своєї частини цього обіцяння.

Саме Святий Дух свідчить, що Ісус Христос є Улюбленим Сином Небесного Батька, Який любить нас і хоче, щоби ми разом з нашими сім’ями мали вічне життя з Ним. Навіть початки цього свідчення викликають у нас бажання служити Йому і дотримуватися Його заповідей. Коли ми наполегливо робимо це, ми отримуємо дари Святого Духа, які дають нам силу в нашому служінні. Ми починаємо бачити руку Божу ясніше, настільки ясно, що з часом ми не тільки пам’ятаємо Його, але починаємо любити Його і через силу Спокути стаємо більше схожими на Нього.

Ви можете спитати: “Але як починається цей процес в тій людині, яка нічого не знає про Бога і не може згадати жодного духовного переживання?” Кожен мав духовні переживання, які вони, можливо, не усвідомлювали. Кожній людині, що приходить у цей світ, дається Дух Христа. Як працює цей Дух, описано в Книзі Моронія:

“Бо знайте, Дух Христа дано кожній людині, щоб вона відрізняла добро від зла; ось чому я показую вам, як саме судити; бо все, що запрошує творити добро і переконує вірити в Христа, послано силою і даром Христа; ось чому ви можете знати досконалим знанням, що це є від Бога.

Але все, що переконує людей чинити зло, і не вірити в Христа, і заперечувати Його, і не служити Богові, ви можете знати досконалим знанням, що це від диявола; бо саме так діє диявол, бо він жодну людину не переконує творити добро, ні, жодну; і також його ангели; і також ті, хто підкорився йому…

Отже, я благаю вас, браття, щоб ви шукали старанно у світлі Христа, щоб відрізнити добро від зла; і якщо ви сприймете все добре, і не засуджуватимете його, ви справді будете дитям Христа”⁷.

Отже, навіть ще до того, як люди отримують право на дари Святого Духа, коли їх конфірмують, і навіть ще до того, як Святий Дух свідчить їм про істину ще до хрищення, вони мають духовні переживання. Дух Христа вже запрошував їх—ще з дитинства—творити добро і застерігав їх проти усього злого. Вони пам’ятають ці переживання навіть якщо вони ще не розпізнали їх джерело. Ця пам’ять повернеться до них, коли їх будуть навчати слову Божому—або місіонери, або ми,—і вони почують це. Вони згадають відчуття радості або суму, коли їх навчатимуть істинам євангелії. І ця пам’ять про Духа Христа пом’якшить їхні серця, щоби Святий Дух міг свідчити їм. Це спонукатиме їх дотримуватися заповідей, і вони відчують бажання взяти на себе ім’я Спасителя. І коли вони це зроблять у водах хрищення, і коли під час конфірмації вони почують слова: “Прийми Святого Духа”, вимовлені уповноваженим слугою Божим, тоді здатність завжди пам’ятати про Бога збільшиться.

Я свідчу вам, що ті теплі почуття, які ви мали, слухаючи істини, що звучали на цій конференції, викликані Святим Духом. Спаситель, Який обіцяв, що Святий Дух прийде, є улюбленим, прославленим Сином нашого Небесного Батька.

Сьогодні ввечері і завтра ввечері ви можете помолитися і подумати, поставивши такі запитання: “Чи Бог передав послання, яке адресувалося тільки мені?”, “Чи бачив я Його руку в моєму житті або в житті моїх дітей?” Я зроблю це. І тоді я знайду, як зберегти цей спогад до того дня, коли мені і тим, кого я люблю, потрібно буде згадати, як сильно Бог любить нас і як сильно ми потребуємо Його. Я свідчу, що Він любить нас і благословляє нас—більше, ніж будь-хто з нас усвідомлює. Я знаю, що це істина, і це приносить мені радість—пам’ятати про Нього. В ім’я Ісуса Христа, амінь.