Євангельський спосіб життя

На щастя, наш Спаситель дав нам Того, Хто вказує шлях, Хто є провідником і допомагатиме навіть тоді, коли ми нічого не будемо бачити через тиск обставин. Я кажу про дар Святого Духа. Однак ми повинні мати бажання використовувати цей божественний дар і покладатися на нього, а також ми повинні підтримувати його в хорошому стані.

Президент Уілфорд Вудрафф (1807–1898), який служив Президентом Церкви, під час найважчих часів навчав про важливість Святого Духа: “Кожний чоловік, кожна жінка, що будь-коли входили в церкву Божу і були охрищені для відпущення їхніх гріхів [і отримували дар Святого Духа], мають право на одкровення, право на Духа Божого, щоб Він допомагав їм у їхніх трудах”¹.

Президент Вудрафф пояснював, що “цей Дух відкриває, день у день, кожній людині, яка має віру, те, що піде їй на благо”². Це—дар, даний Богом, щоб підтримувати нас у нашій важкій подорожі смертним життям, коли ми ходимо вірою.

Якщо ми хочемо мати це дорогоцінне скерування, то повинні дотримуватися заповідей. Президент Вудрафф навчав: “Святий Дух не буде перебувати у несвятих скиніях. Якщо ви хочете мати повноту сили й дарів вашої релігії, ви мусите бути чистими. Якщо ви винні у слабкості, глупотах або гріхах, ви маєте розкаятися в них; це означає, що ви мусите повністю залишити їх”³.

Господь заповідав нам відвідувати причасні збори кожного тижня, щоб приймати причастя (див. УЗ 59:9–12). Якщо ми це робимо, каючись у своїх гріхах і поновлюючи свої обіцяння служити Господу й завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, то маємо дорогоцінне обіцяння, що Його Дух завжди буде з нами (див. УЗ 20:77). Саме так ми можемо піднятися над обставинами і відчаєм у цьому житті, щоб мати провід на шляху до нашого небесного дому.

Президент Томас С. Монсон проголосив: “Ми оточені аморальністю, порнографією, жорстокістю, наркотиками і безліччю інших лих, що вражають сучасне суспільство. Наш виклик, навіть обов’язок,—не тільки зберігати себе “чистими від світу” (Якова 1:27), але й безпечно вести дітей та людей, за яких ми відповідаємо, крізь бурхливі моря гріха, що оточують всіх нас, аби одного дня ми могли повернутися до Небесного Батька і жити з Ним”⁴.

Нам дійсно потрібен провід Духа, і ми повинні старанно робити все необхідне, щоб мати супровід того Духа. Точніше, нам потрібно виконувати заповіді, молитися, вивчати Писання і щотижня каятися, коли ми приймаємо причастя.

Один із засобів, що допомагає нам дотримуватися Божих заповідей,—це так званий, євангельський спосіб життя, притаманний членам Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Це відмінний стиль життя, який включає набір цінностей, сподівань і практичних дій, спільних для всіх членів Церкви. Цей євангельський спосіб життя основується на плані спасіння, заповідях Бога та вченнях сучасних пророків. Він скеровує нас у тому, як ми виховуємо сім’ї та як живемо самі. Принципи, про які йдеться в Проголошенні про сім’ю, є прекрасним виявом цього євангельського стилю життя⁵.

Щоб допомогти членам Церкви по всьому світу, Церква навчає нас позбавлятися будь-яких особистих або сімейних традицій чи практичних дій, що суперечать ученням Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів та цьому євангельському способу життя. Тут нам слід прислухатися до застереження апостола Павла, який сказав, що ми не повинні дозволяти нікому звести нас “філософією… за переданням людським, за стихіями світу, а не за Христом” (Колосянам 2:8).

Коли йдеться про те, щоб відмовитися від хибних традицій та звичаїв, ми хвалимо нашу молодь за їхню гнучкість і прогресивні погляди, і ми закликаємо старших членів Церкви позбавитися традицій та звичаїв, притаманних певній культурі чи племені, які відводять їх від шляху зростання й розвитку. Ми просимо всіх піднятися на вищий рівень євангельського стилю життя, до тих звичаїв і традицій, які основуються на євангелії Ісуса Христа.

Багато африканських традицій відповідають євангельському стилю життя і допомагають членам Церкви дотримуватися заповідей Божих. Традиційно у Африці набагато сильніші сім’ї у порівнянні із країнами Заходу, де сімейні цінності знецінюються. Ми сподіваємося, що приклад любові й вірності серед членів Церкви у Африці допоможе нам навчати інших людей цих важливих традицій євангельського стилю життя. Скромність—ще одна сильна риса африканців. Ми просимо молодь повсюди бути такими ж скромними, як більшість молодих людей, яких зустрічаємо в Африці.

На противагу цьому, деякі культурні традиції в деяких частинах Африки є негативними, коли ми говоримо про євангельський спосіб життя і цінності. Деякі з них безпосередньо стосуються сімейних стосунків—того, що відбувається під час народження, шлюбу та смерті. Наприклад, деякі чоловіки в Африці мають неправильне уявлення про те, що чоловік має відпочивати, поки дружина виконує більшість хатньої роботи, або що дружина та діти є лише слугами чоловіка. Це неприємно Господу, бо стає перепоною для тих сімейних стосунків, які повинні існувати у вічності, й заважає тому розвитку, який повинен відбуватися тут, на землі, якщо ми хочемо стати гідними благословень вічності. Вивчайте Писання і ви побачите, що Адам і Єва, наші перші батьки, показали взірець: вони разом молилися і працювали разом (див. Moйсей 5:1, 4, 10–12, 16, 27). Таким повинен бути і наш взірець сімейного життя—з повагою ставитися одне до одного і працювати разом в любові.

Ще одна нехороша культурна традиція—це лобола або викуп нареченої, який серйозним чином заважає молодим чоловікам і жінкам дотримуватися заповідей відновленої євангелії Ісуса Христа. Коли молодий колишній місіонер має купити наречену у її батька за суму грошей настільки велику, що йому необхідно працювати багато років, щоб накопичити її, він не зможе одружитися або не зможе зробити цього, поки не досягне середніх років. Це суперечить євангельському плану статевої чистоти поза шлюбом, шлюбу й вихованню дітей. Провідники священства повинні навчати батьків припинити цю практику, а молоді люди повинні наслідувати Господній взірець укладання шлюбу в святому храмі, не очікуючи виплати викупу за наречену.

Інші культурні звичаї або традиції, які можуть суперечити євангельському стилю життя—це весілля чи поховання. Я прошу вас не планувати такі весілля або поховання, які змусять вас залазити у великі борги. Уникайте далеких подорожей і дорогих бенкетів. Надмірні борги заважатимуть або й зовсім позбавлять вас можливості сплачувати десятину, відвідувати храм і посилати своїх дітей на місію. Складайте такі плани, які зміцнять, а не послаблять, вашу майбутню активність у Церкві.

Ми живемо у злочестивому світі. Кажучи це, я в першу чергу думаю про свідоме позбавлення життя, яке відбувається так часто в міжплемінних та міжнаціональних конфліктах у Африці й по всьому світу. Бог також заповідав, аби ми не позбавляли людей їхнього майна шляхом крадіжки чи шахрайства. Ще одне велике злочестя—це порушення заповіді “Не чини перелюбу” (Вихід 20:14) та всіх інших, пов’язаних з цією заповіддю, за допомогою яких Бог відкрив, що велика сила дітонародження, яку Він дав для Своєї мети, має застосовуватися лише в шлюбі. Вступати у статеві стосунки поза шлюбом—це гріх.

Ми живемо в часи, коли на шлюб дивляться як на вибір, а не як на необхідність. Наприклад, 40 відсотків дітей у Сполучених Штатах зараз народжується у матерів, які не перебувають у шлюбі. Багато людей живуть разом, не укладаючи шлюб. Діти, які народжуються внаслідок таких стосунків, залишені без захисту батьків, поєднаних один з одним зобов’язаннями шлюбу, встановленого Богом для наших перших батьків у Еденському саду⁶.

Шлюб є важливим, але у Африці й серед інших народів ми повинні поставити таке запитання: який саме шлюб? Є офіційний шлюб, ухвалений законом, і є шлюби, засновані на звичаї, тобто шлюби ухвалені племенем, які можуть укладатися або припинятися без особливих формальностей. Господня норма—яка має встановлені вимоги для запечатування шлюбу у храмі—це шлюб, який є постійним настільки, наскільки постійним його можуть зробити людські закони.

Я ще раз нагадую пораду, дану провідниками Церкви, що чоловіки і дружини не повинні жити одне без одного довгий період часу, як наприклад, через роботу за кордоном чи на далекій відстані. Надто часто такі довгі розлуки супроводжуються серйозним гріхом. Розлука веде до порушення вічних завітів, що спричиняє душевний біль і втрату благословень. У сучасному одкровенні Господь заповідав: “Люби свою дружину усім своїм серцем і припадай до неї і більше ні до кого” (УЗ 42:22). Якщо ми виконуємо Господні заповіді й поради Його провідників стосовно шлюбу, то можемо просити Його благословити нас у всьому іншому.

Десятина—це заповідь з обіцянням. Слова Малахії, підтверджені Спасителем, обіцяють тим, хто приносить свої десятини в комору, що Господь відкриє отвори небесні і проллє на них благословення, так що не буде місця достатнього, щоб складати їх. Обіцяні благословення є мирськими і духовними. Платникам десятини Господь обіцяє “насвар[ити] все, що жере” і що “будуть всі люди вважати вас блаженними, бо будете ви любим Краєм” (Maлахія 3:10–12; див. також 3 Нефій 24:10–12).

Я впевнений, що ці обіцяння стосуються тих країн, у яких ви живете. Коли народ Божий не приносив десятин і пожертвувань, Бог прокляв усіх людей (див. Малахія 3:9). Подібним же чином я впевнений, що коли багато громадян у країні вірно сплачують десятину, то вони прикликають благословення небес на весь свій народ. Біблія навчає, що “трохи розчини квасить усе тісто” (Галатам 5:9; див. також Maтвій 13:33) і що “праведність люд підіймає” (Приповісті 14:34). Ці дуже необхідні благословення можна прикликати за допомогою вірної сплати десятини.

Сплата десятини також приность кожному платнику десятини неповторні духовні й мирські благословення. В часи Другої світової війни моя овдовіла матір жила з трьома маленькими дітьми на мізерну платню шкільної вчительки. Коли я почав розуміти, що ми обмежуємо себе в деяких бажаних речах через те, що не маємо достатньо грошей, я запитав матір, чому таку велику частку своєї зарплати вона сплачує як десятину. Я ніколи не забуду її пояснення: “Далліне, можливо, є люди, які можуть обійтися без сплати десятини, але ми не можемо, бо ми бідні. Господь вирішив забрати твого батька, і мені самій треба виховувати вас, дітей. Я не можу робити це без Господніх благословень, і я отримую ці благословення, сплачуючи чесну десятину. Коли я cплачую десятину, то маю Господнє обіцяння, що Він благословить нас. Ми повинні мати ті благословення, щоб іти по життю”.

Як людина, яка отримує ті благословення все своє життя, я свідчу про доброту нашого Бога і щедрі благословення Його дітям, які сплачують десятину.

Щоб Церква в Африці та в інших країнах була встановлена міцно, нам необхідно, аби серед провідників і членів Церкви були люди, які є святими останніх днів уже в третьому і четвертому поколінні в своїх сім’ях. Вірні святі останніх днів, які переїздять у іншу країну, послаблюють Церкву на своїй батьківщині. Звичайно ж, Церква не забороняє своїм членам переїздити з одного місця до іншого в пошуках кращого життя, але уже впродовж багатьох років Церква не заохочує до такої еміграції.

Колись давно святих останніх днів заохочували збиратися в Сіоні в Америці, щоб встановити Церкву і будувати там храми. Зараз, коли Церква є міцною завдяки своїм осередкам—колам,—ми радимо членам залишатися, щоб розбудовувати Церкву в себе на батьківщині. Ми заохочуємо до цього, будуючи храми по всьому світу.

Іти Господнім шляхом нелегко. Господь застерігав нас знову і знову, кажучи прямо і через Своїх служителів, що світ буде нас ненавидіти за те, що ми робимо щось по-іншому—у Господній спосіб (див. Іван 15:19).

Хороша новина полягає в тому, що коли ми виконуємо Господню роботу в Господній спосіб, ми неодмінно отримаємо Його благословення, які нам допомагатимуть. “Я йтиму перед вашим лицем,— сказав Він.— Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас” (УЗ 84:88).

Які ж ми вдячні за відновлену євангелію Ісуса Христа! Вона каже нам, хто ми є. Якщо ми розуміємо наші стосунки з Богом, ми також розуміємо свої стосунки одне з одним, у тому числі наші стосунки з супутником життя і дітьми, які є вічними стосунками, якщо ми дотримуємося заповідей і укладаємо священні храмові завіти та живемо за ними.

Усі чоловіки і жінки на цій землі є нащадками Бога, духовними братами і сестрами—незалежно від кольору шкіри чи громадянства. Не дивно, що Єдинонароджений Син Божий заповідав нам любити одне одного. Як би змінився світ, якби братерська і сестринська любов та безкорислива допомога могли долати всі обмеження, що існують через племінні, національні, релігійні та расові відмінності. Така любов не усунула б до кінця різницю в думках і вчинках, але вона спонукала б кожного з нас зосередити свої зусилля на співпраці зі своїми ближніми, відкинувши ненависть та бажання пригнічувати їх.

Я стверджую велику істину про те, що Небесний Батько любить усіх Своїх дітей. Ця ідея, яка має надзвичайно велику силу, доступна для розуміння дітей завдяки любові й жертві їхніх земних батьків. Любов—це найбільша сила у світі. Я молюся, щоб усі батьки показували такий приклад любові, який заохочує їхнє підростаюче покоління зрозуміти любов Бога до них і велике бажання нашого Небесного Батька, суть якого полягає в тому, щоб усі Його діти робили все необхідне, аби заслужити найобраніші благословення вічності.

Ми маємо Його євангелію, і нам слід дотримуватися заповідей, аби насолоджуватися Його найобранішими благословеннями. Я свідчу про це і прошу в Небесного Батька благословень для кожного з вас.