Змістовно навчати вдома

Коли в житті наших дітей з’являлося все більше і більше заходів, загострювалося питання їхньої пріоритетності. Старійшина Даллін Х. Оукс, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, нагадував нам, що “сам по собі добрий характер певних справ ще не є достатнім приводом для того, щоб робити їх. … Деякі справи є не просто добрими, а кращими, і саме на них має бути зосереджена головна увага в нашому житті”. Далі він сказав: “Батькам слід діяти так, щоб зберегти час для сімейних молитов, сімейного вивчення Писань, домашніх сімейних вечорів та інших дорогоцінних нагод для єднання душ та особистого спілкування сам на сам, що об’єднує сім’ю і зосереджує увагу дітей на вічних цінностях. Батькам слід повсякчасно навчати своїх дітей євангельських пріоритетів”².

Життя довело, що це хороша порада для нашої сім’ї. Коли ми з дружиною почали з молитвою роздумувати про заходи, до яких залучати наших дітей поза домом, то побачили, що частина того, що нам здавалося важливим, виявилося непотрібним. Я особливо був здивований, коли запитав дітей, чи хочуть вони брати участь у баскетбольній команді, якщо я буду їхнім тренером. Відповідь була різною—від: “Я так не думаю”, до “Тату! У нас є кільце у дворі, і нам подобається, коли ти з нами граєш і ми граємо з сусідськими дітьми. Нам би хотілося робити це частіше!”

Є величезна різниця між читанням Писань і вивченням їх. Стародавній пророк Єгошуа навчав, що вивчення книги Писань буде успішним, якщо ми будемо “роздумувати про неї вдень та вночі” і “додержувати чинити все, що написано в ній” (Ісус Навин 1:8; курсив додано). Під час сімейного вивчення книги Писань ми досягали найбільшого успіху, коли давали дітям час подумати над конкретними питаннями, а потім запрошували їх “чинити [так, як] написано в ній”.

Якось увечері ми їли щось смачне у дворі й читали в Книзі Мормона про занепад нефійців. Я відчув спонукання запитати дітей, чому, на їхню думку, нефійці стали такими злочестивими. Шестирічна Селест сказала, що, як вона вважає, нефійці й ламанійці перестали щодня молитися. Ми усі погодилися, що початок занепаду нефійців почався з того, що вони забули про молитву та інші, на перший погляд, незначні речі. У ту мить мені прийшла думка запросити дітей молитися більш вдумливо, з більшим почуттям.

Наступного дня я запитав, як пройшли їхні молитви. Це дало їм можливість поділитися своїми відчуттями, а я зміг ще більше свідчити про молитву. Не кожне сімейне вивчення Писань відбувалося так добре, але коли вивчення супроводжувалося обговоренням, а потім запрошенням діяти відповідно до засвоєного, Писання набували більшого значення для них.

Ми зрозуміли, що дуже важливо давати дітям завдання й дозволяти самим поміркувати над його деталями. Коли ми дозволяємо дітям бути залученими до чогось і допомагаємо приймати певні сімейні рішення, то більш імовірно, що вони будуть активними учасниками. У них також розвивається почуття власності й відповідальності, й таким чином вони навчаються “робити багато чого за своєю власною вільною волею, і вершити багато праведності” (УЗ 58:27). Ось що допомогло нашим дітям бути відповідальнішими:

• Допомагайте їм за їхнім власним вибором підготувати урок, уривок з Писань чи виступити з номером на домашньому сімейному вечорі.

• Давайте кожному можливість вибрати гімн, який ви заспіваєте під час сімейного вивчення Писань, а потім запропонуйте дитині помолитися.

• Давайте їм можливість спланувати й нести відповідальність за якусь частину сімейної подорожі.

• Разом з ними проводьте сімейні ради, де обговорюються фінансові питання, і дайте їм можливість приймати рішення щодо покупок.

• Навчайте їх, як виконувати певну роботу, і доручайте їм виконання цієї роботи впродовж тижня.

• Щомісяця здійснюйте сімейний проект служіння і давайте можливість дітям вирішити, кому сім’я буде допомагати.

• Давайте їм можливість по черзі вибирати, кого вони будуть провідувати в якусь із неділь.

• Дайте їм можливість призначити сімейний захід на певний вечір якогось місяця.

Були часи, коли нам з дружиною здавалося, що ми, як ті загоничі, зганяємо своїх дітей для молитви чи вивчення Писань. Але були часи, коли ми відчували чудовий дух, який з’являвся, коли ми як пастухи, вели свою невеличку отару й піклувалися про неї. Якщо ми неуважні, то легко можемо пропустити ці сприятливі моменти пастирського досвіду.

Одна така нагода трапилася, коли я вкладав дітей спати. Один із синів запитав: “Тату, що тебе спокушає?”

Таке запитання було для мене повною несподіванкою.

Потім він сказав: “Ми говорили про те, що спокушає нас, і ми почали міркувати, що спокушає тебе”.

Я зрозумів, що то випала чудова нагода його навчати, але я був такий виснажений після довгого робочого дня. Я не був настроєний на серйозну розмову з двома хлопчиками о такій пізній порі, тим більше, що вранці їм треба було йти до школи.

Однак у той же час мені пригадалася історія про Спасителя біля криниці. Навіть після приблизно 50-кілометрової подорожі пішки Він приділив час тому, щоб навчати жінку з Самарії (див. Іван 4). Я подумав, що то може бути один з “криничних” моментів, тож сів і запитав у них, чи вважають вони, що відчувати спокусу—це гріх. Настала довга пауза, а потім ми почали розмовляти і слухати один одного. Я навчав їх про те, як Спаситель протистояв Сатані (див. Матвій 4) і свідчив про благословення, які ми отримуємо, якщо опираємося спокусі.

Для мене як батька то був один з особливих моментів. Ми лягли спати трохи пізніше, ніж завжди, але радість, яку я відчував, була варта будь-якого недосипання.

“Серед можливостей, які посідають пріоритетне місце,—дати відповідь дитині, коли вона щиро розпитує, пам’ятаючи, що діти не завжди розпитують, не завжди хочуть навчатися, і не завжди будуть слухати,—навчав старійшина Річард Л. Еванс (1906–1971), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.—І часто нам потрібно підлаштовуватися під їхні вимоги, їхній час, а не завжди лише під наші вимоги і наш час. … Якщо вони зрозуміють, що можуть довіряти нам свої прості запитання, то пізніше можуть довірити і більш важливі”³.

Відповідальність піклуватися про Божих дітей є важкою. Кожного разу, коли як батько я відчуваю свою невідповідність, то нагадую собі слова, одного разу сказані старійшиною Нілом А. Максвеллом, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Той самий Бог, який з точністю помістив зірку на відповідну орбіту за тисячі років до того, як вона з’явилася над Віфлеємом, щоб ознаменувати народження Дитяти, приділяє принаймні таку ж увагу тому, щоб помістити кожного з нас на відповідні людські орбіти, щоб ми могли, якщо захочемо, осявати ландшафт свого особистого життя, аби наше світло могло не лише вести інших, але також і зігрівати їх”⁴.

Це висловлювання підтримує мене, коли я занепадаю духом. Воно дає нам з дружиною відвагу у виконанні батьківських обов’язків завдяки знанню про те, що наші діти були поміщені на нашу “орбіту” для певної мети і що Небесний Батько довіряє нам.

Нехай Він благословляє вашу сім’ю, коли ви разом вивчатимете євангелію, допомагатимете дітям ставати відповідальними й будете користуватися тими дорогоцінними митями, що дають можливість навчати.