Значення воскресіння

Приблизно дві тисячі років тому … апостоли сиділи доволі пригніченими. У Петра розривалося серце, сумував Іван, сумувала Марія, мати Христа. Інші апостоли втекли. Юда усвідомив, який вчинив проступок. Який похмурий був вечір!

Наступного ранку Христос воскрес… Ця подія, яка насправді відбулася, проголошує безсмертя душі, реальність існування близьких нам людей по той бік завіси, їхню особисту присутність там. Вони настільки реальні у духовному світі, як і дух Христа, коли Він проповідував духам у в’язниці³.

Близькість до цієї події [Ісусового воскресіння] збільшує цінність свідчення апостолів. А ще більша цінність їхнього свідчення в тому, що після смерті Ісуса апостоли були перейняті відчаєм і смутком. Два з половиною роки вони мали підтримку і натхнення від присутності Христа. А тепер Його немає. Вони залишилися самі, розгублені й безпорадні…

Що так раптово змінило цих апостолів, що вони стали впевненими, безстрашними, героїчними проповідниками євангелії Ісуса Христа? То було одкровення, що Христос встав з могили. Він дотримався Свого обіцяння, месіанська місія була звершена!

Сам Марк не згадує про явлення воскреслого Господа, але свідчить, що воскресіння проголосив ангел біля гробниці й обіцяв, що Господь явиться Своїм учням. В його Євангелії ми читаємо славетне проголошення про першу у світі порожню гробницю. Вперше в історії людства слова «тут покоїться…» витіснило божественне послання: «Він воскрес!» Ніхто не може сумніватися, що Марк в душі був переконаним, що могила дійсно була порожньою. Для нього воскресіння не було питанням, воно було справжнім, і явлення його Господа і Вчителя людям було подією, щодо якої в нього не було й тіні сумніву. Проголошенню цієї істини він присвятив усе своє життя і, якщо довіряти легенді, запечатав своє свідчення кров’ю.

Іншим, хто записав свідчення очевидця, був Лука, іновірець, або, як дехто вважає, новонавернений з Антиоху сирій- ського, де він займався лікарською справою. (Солунянам 4:14). Навіть деякі з найбільш прискіпливих сучасних критиків поставили його на одну сходинку з видатними істориками, а його особисте знайомство з першими апостолами додає його словам величезної цінності.

Його записи були плодом особистого пошуку й дослідження, проведених серед всіх доступних йому джерел. Він особливо ретельно розпитував тих, «хто спочатку були самовидцями й слугами Слова», і записував їхні слова. Він стверджує, що «все від першої хвилі докладно розвідав», щоб «описати за порядком». [Див. Лука 1:1-4]. Це означає, що Лука чув свідчення цих «самовидців» від них самих, а не з оповідей, що тоді ходили.

Згідно з гідним довіри свідченням, Євангелія від Луки у нас така, яка вийшла з його рук. У главі 24 Лука свідчить про божественне послання: «Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!» [Лука 24:5-6].

З такою ж упевненістю в їхній правдивості ми можемо прийняти його слова щодо свідчення Петра, Павла та інших апостолів про воскресіння. «А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Божеє Царство казав». [Див. Дії 1:3]. Хто може піддати сумніву абсолютну впевненість Луки в правдивості воскресіння?

Дійсно, ані Марк, ані Лука не свідчать, що особисто бачили воскреслого Господа, а отже, дехто вважає, що їхні записи не можуть вважатися першоджерелом. Те, що вони цього не засвідчили і при цьому все ж були переконані, що Його бачили інші, доводить, наскільки безперечним серед апостолів та інших учнів був факт його воскресіння.

Однак, на щастя, існує документ, який подає особисте свідчення очевидця про те, що Ісус явився йому після Своєї смерті і поховання. Цей свідок підтверджує свідчення не тільки тих двох, про кого я вже говорив, але й інших. Я кажу про Савла, юдея з Тарса, навченого у ніг Гамаліїла—послідовного фарисея. Цей Савл до свого навернення люто переслідував усіх, хто вірував в Ісуса з Назарета, воскреслого з мертвих. І в найдавнішому автентичному документі, що стосується або свідчить про воскресіння Христа, ми читаємо, що каже Павло коринтянам:

«Бо я передав вам найперш, що й прийняв, —що Христос був умер ради наших гріхів за Писанням, і що Він був похований, і що третього дня Він воскрес за Писанням, і що з’явився Він Кифі, потім Дванадцятьом. А потім з’явився нараз більше як п’ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили. Потому з’явився Він Якову, опісля— усім апостолам. А по всіх Він з’явився й мені, мов якому недородкові». [1 Коринтянам 15:3-8]⁴.

Сьогодні є надто багато людей, які, як і ті, що були на ареопазі дві тисячі років тому, складають олтар «Незнаному Богові», нічого або майже нічого не знаючи про нього. Ми читаємо, що по дорозі до ареопагу Павло побачив величезні статуї, поставлені на честь різних богів… Тут часто збиралися філософи і судді, найвидатніші мислителі, найкращі мудреці давнього світу, обмірковували й обговорювали таємниці життя й майбутню долю людства.

У цій концентрації умів світу самотньо стояв невисокий кароокий чоловік, який назвав практично всю їхню філософію хибною, а служіння образам—великою помилкою. І це була єдина людина у цілому великому місті інтелектуалів, яка з власного досвіду знала, що людина може пройти крізь портали смерті й жити… Поки Павло красномовно розповідав філософам про особистість Бога, вони зацікавлено й уважно слухали його, аж ось він засвідчив, що Бог підняв Ісуса з мертвих.

Коли вони почули про воскресіння, дехто став глузувати, і всі, крім кількох, відвернулися від того, хто проголосив істину, і він залишився ще більш самотнім, ніж був. [Див. Дії 17:22-33]. У наш час, як і на ареопагу, коли ми говоримо про воскресіння мертвих, деякі люди сміються з нас, а інші не вірять і відвертаються. У наш час, як і тоді, надто багато чоловіків і жінок вклоняються своїм богам, яким приділяють більше уваги, ніж воскреслому Господу…

Прийміть як факт, що Христос дійсно прийняв Своє тіло і явився прославленою, воскреслою Істотою, і ви зможете відповісти на запитання, що мучило багатьох протягом століть: «Як помре чоловік, то чи він оживе?» [Див. Йов 14:14].

Немає сумніву, що для учнів, які особисто знали Христа, Його воскресіння з могили було беззаперечним. Вони не мали ніяких вагань щодо цього. Вони були свідками цієї події. Вони знали, бо бачили на власні очі, чули на власні вуха, їхні руки торкалися тіла воскреслого Викупителя⁵.

Одним із славетних проголошень Христа, нашого Викупителя, було те, що дух людини тепер може переможно проходити крізь портали смерті до вічного життя. Для духа земне існування—це лише день, а його завершення—це лише захід сонця життя. За смертю, мов за сном, приходить славетне пробудження в ранок доби вічності. Коли Марія та Марта дивилися на свого брата тільки як на неживе тіло в темряві й тиші могили, Христос бачив у ньому життя. Про це він сказав у двох словах: «Лазар заснув» (Іван 11:11). Якби всі … знали, що розіп’ятий Христос насправді воскрес на третій день, що після того, як він привітався і спілкувався з іншими в духовному світі, Його дух знову оживив Його поранене тіло, і що, пробувши серед людей сорок днів, Він, прославлена душа, піднісся до Свого Батька, то який би незрівнянний спокій огорнув душі людей, змучених сумнівами й невизначеністю!

Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів одностайна з Петром, Павлом, Яковом та іншими першими апостолами, які прийняли воскресіння не тільки як факт, а і як завершення божественної місії Христа на землі⁶.

Найостаннішим і найвеличнішим підтвердженням того, що Ісус воскрес із могили, є явлення Батька і Сина пророку Джозефу Сміту через 19 століть після самої події… Це диво життя є важливим не тільки само по собі, а й є підтекстом всіх основних принципів справжнього християнства⁷.

Більше чотирьох тисяч років людина дивилася на могилу і бачила тільки кінець життя. З мільйонів тих, хто увійшов до неї, жоден не повернувся воскреслою, безсмертною істотою. «На всій землі не було жодної порожньої могили. В жодному людському серці не було віри, жодні вуста не проголосили, що є така могила—могила, спустошена силою Переможця, яка більша за силу великого ворога людства, за Смерть».

Тому слова ангела до жінки, яка, побоюючись, але з любов’ю підійшла до гробниці, в якій було поховано Ісуса, були нечуваним до цього і славетним проголошенням: «Ви шукаєте Розп’ятого, Ісуса Назарянина. Він воскрес, —немає Його тут! Ось місце, де Його поховали були» (Марк 16:6).

Якщо диво—це надприродне явище, механізм якого перебуває поза розумінням обмеженої людської мудрості, то воскресіння Ісуса Христа є найбільшим дивом за всі часи. Ним проявляється всемогутність Бога і безсмертя людини.

Воскресіння є дивом, однак, тільки тому, що воно є незбагненним для розуміння та сприйняття людини. Для всіх, хто приймає цю подію як факт, це лише прояв вічного закону життя. Оскільки людина не розуміє цього закону, вона називає це дивом⁸.

Є щось спільне між воскресінням та весною. Не то, щоб все в суті весни було аналогом воскресіння, але є багато чого, що наштовхує на думку про ПРОБУДЖЕННЯ. Мов у оковах смерті Тітка Зима тримала в крижаних обіймах все рослинне життя, та коли наближається весна, лагідна життєва сила тепла і світла змушує її ослабити хватку, і те, що здавалося померлим, ожива у нове життя, освіжене, натхненне, зміцнене після міцного сну.

Так само і з людиною. Те, що ми називаємо смертю, Ісус називав сном. «Лазар заснув», —сказав Він Своїм учням [див. Іван 11:11]. «Дівча … спить», —сказав він заспокійливо засмученим втратою маленької дівчини батькам [див. Марк 5:39]. Справді, для Спасителя світу немає поняття смерті—тільки життя, життя вічне. Дійсно, Він міг сказати: «Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, —хоч і вмре, буде жити». [Іван 11:25].

З таким запевненням виконання вічного закону має бути в радість, а не тягарем, бо життя—це радість, життя—це любов… Слухняність Христові та Його законам приносить життя. Нехай Великдень щовесни нагадує нам про цю істину і наповнює наші душі божественною впевненістю, що Христос дійсно воскрес і що завдяки Йому людям забезпечене безсмертя⁹.

Немає причини боятися смерті, це всього-на-всього момент життя. Вона настільки ж природна, як і народження. Навіщо ж її боятися? Дехто боїться смерті, бо думає, що з нею прийде кінець життю, і часто життя для нас є найдорогоціннішим. Найбільшим благословенням для людини є вічне життя.

Якби тільки люди хотіли «волю чинити Його» [див. Іван 7:17], замість того, щоб безнадійно дивитися в темряву й сум могили, вони б підносили очі до неба, знаючи, що Христос воскрес!

Жодна людина не може приймати воскресіння і бути послідовною у віруванні, якщо при цьому не приймає існування особистішого Бога. Воскресінням Христос подолав смерть і став безсмертною душею. «Господь мій і Бог мій» (Іван 20:28)—це не просто вигук Хоми, коли той побачив свого воскреслого Господа. Прийнявши Христа як члена Божества, неважко уявити, що Його Батько настільки особистіший, як і Він, бо Ісус сказав: «Хто бачив Мене, той бачив Отця» (Іван 14:9)¹⁰.

Як Христос ожив після смерті, так буде з усіма людьми, кожен з яких посяде те місце у прийдешньому світі, якому він найкраще відповідає. Тому звістка про воскресіння приносить найбільше втішання, вона є найславетнішою для людини, бо коли смерть забирає від нас близьку людину, засмучене серце огортає надія на божественне обіцяння, виражене словами:

«Нема Його тут, Він воскрес». [Див. Матвій 28:6]. Наш Викупитель живе, тому житимемо й ми. Я свідчу вам, що Він дійсно живе. Я знаю цю божественну істину і сподіваюся, що ви теж¹¹.

Ісус прожив те ж смертне життя з усіма його перипетіями, в якому живемо і ми з вами. Він відчував радість, він страждав від болю. Він радів і сумував з іншими людьми. Він дружив. Він також пережив те жахливе відчуття, коли тебе зраджують і ні за що засуджують. Він помер, як помирає смертна людина—як помремо ми з вами. Завдяки тому, що Христос ожив після смерті, оживете й ви, оживу і я…

Ісус був єдиною за всю історію досконалою людиною. Воскреснувши з померлих, він поборов смерть і став Господом землі. Наскільки слабим, наскільки нерозумним є той, хто свідомо не приймає спосіб життя, який пропонує Христос, у світлі розуміння, що таке нехтування веде лише до нещастя, смутку і навіть смерті!

Коли християни всього світу матимуть віру [в Христа], наче кров у своїх жилах, коли їхні серця сповняться почуттям відданості воскреслому Христу і відповідним принципам життя, людство зробить перший великий крок до стабільного миру, про який ми щодня молимося¹².

Існує багато так званих християн, які не вірять у воскресіння, і на ваші плечі і плечі … інших у цій Церкви лягає обов’ язок розповісти світові про Його божественне Синівство і місію, Його воскресіння з могили та явлення у присутності Батька Джозефу Сміту¹³.