“Як Я вас полюбив”

Вивчаючи Іван 13, ми засвоюємо одні з найважливіших уроків, яких навчав Спаситель під час Свого земного служіння. Серед них такі:

1. Служіть одне одному.

2. Любіть одне одного.

Коли Спаситель і Його апостоли зібралися, щоб спожити Пасхальну трапезу, ймовірно, що атмосфера в кімнаті була благоговійною. Спаситель знав, що невдовзі Його буде принесено в жертву й розіп’ято. Я впевнена, що навіть якщо апостоли й не розуміли значення подій того вечора, невдовзі вони дізналися й повною мірою усвідомили місію Спасителя.

Після вечері Ісус узяв рушника, налив у миску води й омив ноги кожному з присутніх чоловіків. Омивання ніг було зроблено у благоговінні й смиренні, оскільки Спаситель безсумнівно відчував смуток через події, що невдовзі мали статися, у тому числі неминучу зраду.

Петро, знаючи, що Ісус був Месією і обіцяним Спасителем, хотів служити Господу замість того, щоб Господь служив Йому. “Коли Я не вмию тебе,—ти не матимеш частки зо Мною” (Іван 13:8). Тоді Петро швидко погодився, щоб Спаситель послужив йому з любов’ю.

Потім Ісус пояснював:

“Ви Мене називаєте: Учитель і Господь,—і добре ви кажете, бо Я є.

А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати.

Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив” (Іван 13:13–15).

Ісус хотів, щоб Дванадцятеро—і Він хоче, щоб кожен з нас—навчилися того, що смирення і служіння є важливими якостями, які ми маємо розвинути в собі. Він навчав, що ніхто не є надто важливим, щоб не служити іншим. В дійсності, те, що робить нас великими,—це наше бажання служити і вділяти від себе. Як сказав Спаситель: “Хто між вами найбільший, хай слугою буде вам” (Maтвій 23:11; див. також Лука 22:26).

Це змушує мене пригадати служіння, яке проводилося після деяких природних катаклізмів, що відбулися упродовж останніх місяців і років. Ми були свідками штормів, землетрусів, голоду й епідемій. Є багато розповідей про людей, які, хоч і потерпали самі, однак дбали про поранених, хворих або тих, у кого були якісь інші потреби.

Після того, як землетрус у Перу зруйнував домівки тисяч людей, один з єпископів, вибравшись з-під руїн свого дому, швидко взявся за визначення потреб членів свого приходу, благословляючи та втішаючи свою невеличку черідку.

Одна мати на Гаїті, оплакуючи втрату членів своєї сім’ї після землетрусу, все ж не переставала допомагати іншим, заспокоюючи їхні страхи, втішаючи розбиті серця, зміцнюючи тих, хто вижив, і допомагаючи їм знайти їжу та прихисток.

Доросла молодь в Чилі поспішала на допомогу, щоб розподілити продукти та інші необхідні речі серед тих, хто найбільше постраждав від землетрусу. Коли ці члени Церкви служили, то робили це з радісним обличчям, завжди готові надати допомогу, хоча й самі перебували в нелегких обставинах.

Усі ці люди й багато інших відгукнулися на заклик Спасителя “чини[ти], як Я вам учинив” (Іван 13:15). Далі у 13 розділі Євангелії від Івана ми читаємо:

“Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!”

“По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (вірші 34–35).

Чи помітили ви, як часто провідники Церкви, починаючи від Президента Томаса С. Монсона і до Дванадцятьох апостолів та місцевих президентств, єпископатів та вчителів, виявляють свою повагу тим, кому служать? Ця любов є наслідком наслідування прикладу Спасителя.

Служіння іншим—це спосіб, у який ми виявляємо до них свою любов. Можливо, любов і служіння—це одне і те ж саме. Дійсно, саме це вирізняє нас як учнів Христа.