Сімейна команда

Аммон зітхнув, коли вони з татом ішли з футбольного матчу. “Я не розумію,—сказав він.—У нас стільки хороших гравців. Чому ми не забиваємо голи?”

Тато добре грав у футбол. Може він допоможе.

“Я думаю, що вам треба навчитися грати командою,—сказав тато.—Ви всі хочете забити гол, так?”

“Так,—сказав Аммон.—Але всі ми не можемо його забивати одночасно. Ти це маєш на увазі?”

Тато кивнув. “Ти не можеш забити гол сам. Спочатку захиснику треба забрати м’яч у іншої команди, правильно?”

Аммон засміявся. “Так, важко забити гол, якщо в тебе немає м’яча”.

“Чудово,сказав тато.—Потім захисники віддають його тому, хто може забити гол. Ніхто не може зробити цього самотужки”.

“Мабуть, що так”,—сказав Аммон.

Коли вони прийшли додому, мама тримала немовля, готуючи обід. “Як пройшла гра?”—запитала вона.

“Ми знову програли,—відповів Аммон.—Але наступного разу ми будемо грати краще”.

“У тебе правильна позиція”,—сказала мама.

“Я помираю від голоду!”—вигукнув Мігель, вбігаючи разом з Самуелем та Лукасом.

“Хлопці, допоможіть, будь ласка, накрити на стіл і прибрати іграшки”,—попросила мама.

Усі хлопці невдоволено застогнали.

“Але ж я не грався іграшками”,—сказав Самуель.

“Це ж так довго!”—заскиглив Мігель.

Тато засміявся. “Думаю, що наша сім’я має ту ж саму проблему, що й команда Аммона”.

“А яку саме?”—запитав Самуель.

“Ми не працюємо разом,—сказав Аммон.—Ми всі хочемо забити гол, тобто пообідати, але ми все це переклали на маму”.

“Правильно”,—сказав тато. “Як ми можемо бути командою?”

У Аммона виникла ідея. “А якщо Самуель разом зі мною накриє на стіл? Інші хлопці можуть прибрати іграшки”.

“Чудова ідея!”— сказав тато.

Невдовзі обід був готовий. Аммон склав руки для молитви. Він був радий, що його сім’я діяла, як команда. Він сподівався, що його футбольна команда зможе діяти так само.