Євангелія допомагає мені навчати моїх дітей

Раніше я вважала, що євангелія живе лише в ідеальних сім’ях, де є молитва, сімейний вечір, особисте і сімейне вивчення Священних Писань, участь у служінні, обов’язкове відвідування зборів кожної неділі, служіння у покликаннях… Тому довгий час я дуже хвилювалася, коли не все виходило зробити. Не поїхала в неділю на збори, бо піднялася температура, залишилася вдома без причастя та ще й не послужила у своєму покликанні, хоча готувалася провести урок. Або інша ситуація: вечір понеділка і всі стомлені після роботи, школи, занять у секціях, і я розумію, що влаштовувати зараз сімейний вечір у нас немає сил. А бувало й так: маленька дитина, з якою було нелегко увесь день, турбота про сім’ю, яка теж вимагає сил, і я лише вночі розумію, що заснула сама, вкладаючи дитину спати, і що в домі залишився вечірній безлад, посуд не митий, прання не розвішене, в дитячій на підлозі іграшки, а старші діти лягли спасти самі і, мабуть, забули помолитися. І таких моментів у житті кожної сім’ї багато.

Одного разу ми дивилися фільм, у якому герой, всесвітньо відомий телеведучий, автор унікальної програми для дітей, розповідав простою і зрозумілою дітям мовою, як справлятися зі своїми емоціями. У тому епізоді, який став для мене стимулом до подальших роздумів, герой фільму збирав намет, і йому не вдалося цього зробити. Коли знімальна група запропонувала йому зробити ще один дубль і зібрати намет заздалегідь, він переглянув попередній невдалий дубль і сказав: “Ні, ми залишимо цей. Діти повинні знати, що, коли дорослі складають плани, іноді все виходить зовсім по-іншому”. Тоді я замислилася: скільки разів я складала плани “ідеальної євангельської сім’ї”, дивлячись на фотографії в “Ліягоні” та приклад інших сімей, які здавалися мені взірцевими, а все виходило зовсім по-іншому. В житті сім’ї бувають труднощі духовного і матеріального характеру, на наші плани впливає наш стан здоров’я, розклад, який ми не завжди можемо обирати, складні періоди, які вимагають багатьох зусиль. Як посеред усього цього все ж відчувати, що твоя сім’я не збудована на піску, що вона все ще має тверду основу?

І я почала із себе. Уже багато років я кожного дня вивчаю Священні Писання. Це є для мене великою підтримкою. Кілька тижнів тому я вивчала у посібнику “За Мною йдіть” історію і про Нефія і Легія з книги Геламана. Там, звичайно ж, розповідається про великі духовні приклади, і про нечестя, але і про “покірливішу частину народу”, яка продовжувала розвиватися духовно, незважаючи на те, що “долала багато скорбот”, і ці зусилля благословляли людей силою і міцною вірою, що сповнювало їхні душі радістю та втіхою (Геламан 3:34–35). Зі мною відбувається те ж саме.

Яку велику радість, розуміння, ясність, свідчення я відчула—важко передати! Я стала частіше звертатися до істин, пояснюючи дітям їхню поведінку і вчинки.

У нас троє синів, і часто буває так, що під час гри вони починають сперечатися, кричати один на одного і можуть навіть ударити чи кинути щось, грюкнути дверима і піти. У такі моменти я починаю розмовляти з ними. Чим би я не займалася: сортую випрану білизну, ріжу моркву для супу чи пояснюю старшому сину правило з російської мови, я кличу їх і починаю розмову. Іноді згадую щось з Писань і нагадую, що Святий Дух до нашої домівки запрошують усі, не лише я чи тато, і що свої емоції можна виявляти, не порушуючи миру. Коли ситуація заходить у глухий кут, коли діти сердяться одне на одного і ніхто не хоче поступатися, я пропоную дітям помолитися. Пояснюю, що доки ми сердимося, питання вирішити не вдасться, і необхідно заспокоїтися, якщо хочемо розв’язати проблему. Знаєте, після цього дітям завжди вдається домовитися між собою. А це означає, що у моїй недосконалій сім’ї присутній цей євангельський дух.

Спокій, який приходить під час вивчення Писань, підтримку і втішення, які відчуваю під час молитви, я не зможу проміняти ні на що інше. Це ніби кожного ранку ти намагаєшся сісти біля Спасителя і послухати. Люблю миті, коли хтось із дітей, ще сонний, рано-вранці зазирає на кухню попити води, і я кажу: “Знаєш, я щойно прочитала в Священних Писаннях…” І це може бути дуже коротка духовна думка, на одну-дві хвилини, але я не можу не поділитися радістю від того, про що дізналася!

Коли приходили випробування, я починала ранкове вивчення Писань і нічого не очікувала. Всередині було темно. Мені нічого не хотілося. Але буквально два абзаци—і я відчувала себе просвітленою, ніби мене всередині протерли. Саме за цю ясність я трималася, як за рятівні поручні. Випробування—це складова нашого життя. І Священні Писання допомагають зрозуміти, що вони—не головна його частина, а лишень місце сили, де ми міцніше тримаємося за руку Спасителя і вчимося бути переможцями. Деякі сімейні випробування разом зі Священними Писаннями навчили мене, як непомітно я можу впливати на свою сім’ю.

Що зазвичай під час труднощів робить людина, яка не молиться? Вона сердиться або з усіх сил береться за вирішення проблеми, або скаржиться на свої негаразди, прикликаючи інших поспівчувати. Загалом, ця людина робить усе, що могла б робити і я, але не бере собі на допомогу головного напарника. А у мене є свідчення про те, що молитва у часи труднощів приносить мені мир і заспокоєння. Я впливаю на свою сім’ю лише тим, що не нагнітаю ситуацію і не озвучую свої страхи. Іншими словами, зі мною добре жити, навіть якщо в житті є труднощі.

І маю сказати, що завдяки такому впливові Спасителя на мене і на мою сім’ю наші діти почали відчувати ситуації, коли Дух віддаляється. Вони припиняють гру і висловлюють своє ставлення, коли у дворі в компанії однолітків чують погані слова. Вони заступаються у дворі за дітей, яких ображають. Вони намагаються обирати гру, в яку будуть грати всі, щоб не було ображених. І якщо ми з чоловіком обговорюємо щось голосом, який звучить гучніше, ніж звично, хтось із синів підходить і каже: “Ви що, сваритеся? Не потрібно сваритися”. І в такі моменти я думаю: “Дякую! Які щасливі мої діти. Вони навіть не знають, як насправді можуть сваритися дорослі, вони цього просто жодного разу не бачили”.

Іншими словами, коли я почала докладати зусиль, щоб євангелія у багатьох її проявах прийшла в моє життя і стала його найважливішою частиною, результатом стало те, що я запросила євангелію у свою сім’ю. Ще раз згадаю переглянутий нами фільм про відомого телеведучого. В одному з епізодів фільму у вагоні метро їхав той самий телеведучий і журналіст, який писав про нього статтю. І раптом ту знаменитість упізнали діти, які їхали в тому вагоні, й почали співати пісню з тієї передачі, яку він створив для них. На другому куплеті до співу долучилися дорослі, які їхали у вагоні. Вони пам’ятали ту пісню зі свого дитинства. І я згадала, як Легій навчав своїх дітей. Як Геламан навчав своїх дітей. Як навчали матері своїх синів, зміцнюючи віру юних воїнів, тих самих, з яких жоден не загинув у великій битві. Як навчав нефійців Спаситель, Який до них прийшов. І як намагаюся навчати дітей я, припинивши шукати у своєму житті картинки з “Ліягони”, а просто працюючи з тим, що є—дорогоцінним даром від Спасителя, який мені було дано на всю вічність—з моєю сім’єю.