Стати знаряддям у руках Бога, будучи одним серцем і одним розумом

1 Коринтянам 12:20, 27: “Отож, тепер багато членів, а тіло одне. … І ви—тіло Христове, а зосібна—ви члени!”

Президент Гордон Б. Хінклі: “Господь сказав, що якщо ви не єдині—ви не Мої. (Див. УЗ 38:27). Ця велика єдність є ознакою істинної Церкви Христа. Її відчувають наші люди по всьому світу. Якщо ми єдині, ми—Його. … Ми молимося одне про одного, щоб ми могли іти в єдності й силі. Якщо ми так чинимо, то ніяка сила під небесами не зможе зупинити невпинного розвитку цього великого царства” (“Except Ye Are One,” Ensign, Nov. 1983, 5).

Президент Меріон Дж. Ромні (1897–1988), Перший радник у Першому Президентстві: “Місія Церкви у цей останній розподіл—створити інших людей, які житимуть за євангелією в її повноті. Ці люди мають стати чистими серцем і вони стануть … Господнім народом. Вони ходитимуть з Богом, тому що будуть одним серцем і одним розумом і перебуватимуть у праведності, й не буде бідних серед них” (“Living Welfare Principles,” Ensign, Nov. 1981, 93).

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон, з президентства сімдесятників: “Ми повинні почати з єдності в собі. Ми дуальні істоти, що мають тіло і дух, і ми іноді переживаємо дисгармонію або конфлікт. … Якщо ми намагаємося день за днем і тиждень за тижнем іти дорогою Христа, наш дух визнає вищість цього шляху, боротьба стихає і спокуси перестають турбувати. Настає все більша і більша гармонія між духовним і фізичним, доки наші фізичні тіла не трансформуються… у “знаряддя праведності, що ведуть до Бога” (див. Римлянам 6:13)” (“Щоб вони могли бути єдині в нас”, Ліягона, лист. 2002 р., сс. 71–72).

Кетлін Х. Х’юз, колишній радник у генеральному президентстві Товариства допомоги: “[Господь] вимагає “серця та небайдужого розуму” (УЗ 64:34; курсив додано). … Господь просить нас відкриватися Йому в усьому, нічого не приховуючи. Він просить нас не прагнути “свого власного життя”, але “прагну[ти] виконувати Мою волю і дотримуватися Моїх заповідей” (Геламан 10:4). Серце стає оновленим, коли ми робимо і віддаємо все, що можемо, а потім підкоряємо серце і волю Батькові” (“З малого виходить те, що є великим”, Ліягона, лист. 2004, с. 111).

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Духовне упокорення означає… єдність і спілкування, бо розумом і серцем оволодіває спокій. Тоді ми витрачаємо набагато менше часу на прийняття рішення і набагато більше служимо. … Коли ми підкоряємо своє серце Богові, це є ознакою останнього етапу в нашому духовному розвитку. Лише тоді ми починаємо бути корисними Богові повною мірою! Як ми можемо щиро молитися, щоб стати знаряддям у Його руках, якщо знаряддя прагне повчати?” (“Willing to Submit,” Ensign, May 1985, 71).