Класика євангелії
Звичайні люди, надзвичайні покликання
“Чи є генеральні авторитети звичайними земними людьми?” Мабуть, це запитання непокоїть багатьох, і воно виникало з самого початку. По суті, воно виникає через нашу велику повагу до чинів, у яких цих братів покликано служити.
Я пригадую випадок з ранньої історії Церкви, з часів переслідувань і труднощів. Гебер Ч. Кімбол, який у той час був членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, опинився в обставинах, коли йому довелося зупинитися у домі вдови, яка була членом Церкви. Вона пригостила його тим, що мала—хлібом і молоком,—і відвела йому кімнату з ліжком. Він пішов лягати спати. Жінка подумала: “Настав слушний момент. Я б хотіла дізнатися [і насправді, це і є тим давнім запитанням: чи є генеральні авторитети простими земними людьми?]. Я б хотіла дізнатися, що каже апостол, коли він молиться Господу”. Отже, після того як двері зачинилися, вона тихенько наблизилася до них і прислухалася. Жінка почула, як брат Кімбол сів на ліжко. Вона почула як один за одним його черевики впали на підлогу. Вона почула, як він обперся на ліжко, а потім промовив такі слова: “О Господи! Благослови Гебера. Він такий стомлений”.
…Це і є темою, яку люди хибно розуміють. Багато людей ставлять собі таке ж саме запитання, яке ставили за часів Джозефа Сміта. Він розповідав: “Цього ранку мене познайомили з одним чоловіком зі східних штатів. Почувши моє ім’я, він зазначив, що я всього лише людина, і його вираз свідчив, що він гадав, що людина, якій Господь вважає за належне відкривати Свою волю, мусить бути чимось більшим, ніж людиною. Він, здавалося, забув слова, які злетіли з вуст святого Якова, що Ілля був людиною, не позбавленою пристрастей, як усі ми, однак він мав таку силу в Богові, що Той, у відповідь на його молитви, зачинив небеса, і дощу не було протягом трьох років і шести місяців; і знов у відповідь на його молитву небеса пролили дощ, і земля вродила плід [див. Якова 5:17–18]. Дійсно, темнота і невігластво цього покоління є такими, що люди вважають неймовірним той факт, що людина повинна [розмовляти] зі своїм Творцем”1.
Такою, загалом, є точка зору світу: “Якщо пророк і існує, то він настільки благородний і піднесений, що відрізняється від звичайного загалу людей”. Вони можуть згадати Івана Христителя, який у пустині їв сарану й дикий мед, або когось на зразок Еноха, про якого люди казали: “Божевільна людина з’явилася серед нас” [див. Мойсей 6:38].
У наш час у Церкві є поширеною така ж точка зору. Ми думаємо про достоїнство, славу й велич цього покликання. Потім ці почуття розвиваються і переносяться на людину, яка обіймає той чи інший чин.
Існує спосіб підійти до цього питання з іншого боку. Замість того, щоб запитувати: “Чи є генеральні авторитети земними людьми?”—дозвольте мені запитати у вас: “А ваш єпископ є звичайною земною людиною?” Якою буде відповідь? Або якщо я скажу таке: “А місіонери є звичайними земними людьми?”, то буде ваша відповідь ствердною чи заперечною? Це повністю залежить від того, про що ми говоримо. Дійсно, вони звичайні земні люди в тому розумінні, що слабкості, недоліки й труднощі, спільні для всієї людської раси, притаманні всім їм і всім нам. Але з іншого боку генеральні авторитети, єпископи й місіонери—і це поширюється на кожного члена Церкви, не повинні бути простими земними людьми в тому, що стосується світських чи плотських пожадань. Ніхто з нас не повинен бути “простою земною людиною”, якщо під цим розуміється життя тілесної людини.
Коли ми приходимо до Церкви, то кажемо, що зрікаємося світу. Ми повинні подолати світ. Мовою Книги Мормона, ми відкидаємо тілесну людину і стаємо святими через Спокуту Господа Христа (див. Мосія 3:19). Отже, якби всі ми жили відповідно до свого потенціалу і піднімалися до норм, яким ми повинні відповідати, то тоді ніхто з нас не був би простою земною людиною у мирському, плотському розумінні. Однак при всьому цьому ми залишалися б земними, тобто підвладними смерті, включаючи все, що цього стосується.
Під заголовком “Генеральні авторитети” у своїй книзі Mormon Doctrine (Мормонське вчення) я написав: “Деякі генеральні авторитети мають повноваження робити одне, а деякі—інше. Усі вони підкоряються суворій дисципліні, яку Господь завжди встановлював серед своїх святих і тих, хто ними керує. Посади, які вони обіймають, є високими і піднесеними, але особи, які мають певні чини, є смиренними чоловіками, як і їхні брати у Церкві. Члени Церкви є настільки добре обізнаними і підготовленими, що є багато братів, які змогли б, якби їх покликали, підтримали і рукопоклали, ефективно служити майже на кожній важливій посаді у Церкві”2.
Крім того, у цій книзі під заголовком “Пророки” є ще одне висловлювання: “Будучи дуже натхненними і величними, пророки все ж є земними людьми зі слабкостями, притаманними всім нам. У них є свої думки й упередження. Часто вони не відчувають натхнення, вирішуючи свої проблеми. Джозеф Сміт писав, що він “відвідував брата і сестру з Мічигану, які думали, що “пророк—це завжди пророк”. Але я сказав їм, що пророк є пророком лише тоді, коли він діє як такий”3.
Отже, думки і погляди навіть пророка можуть бути помилковими за винятком думок і поглядів, отриманих через натхнення Духа. Натхненні Писання або висловлювання слід приймати, як такі. Однак, ми маємо цю проблему. Павло був одним з найвеличніших теологів-пророків усіх віків, і хоча у нього були думки, які не повністю узгоджувалися з почуттями Господа, він записував їх у своїх посланнях. Та будучи мудрою і розсудливою людиною, він вказував, що це його думка. Він писав: “Я так думаю”. Після того він казав: “А так каже Господь”. Погляди Павла, його особисті думки не були досконалими, якими могли б бути.
Пророки є людьми, але коли вони діють згідно з Духом натхнення, тоді все сказане ними є Голосом Бога. Однак вони залишаються смертними і мають право, яке вони й реалізують, на особисту думку. Завдяки великій мудрості й розсудливості цих чоловіків їхні погляди можуть бути настільки хорошими, наскільки можуть бути погляди смертних людей. І якщо вони не знаходяться під натхненням, якщо вони не в дусі одкровення, то вони можуть бути помилковими так само, як і погляди будь-якої людини у Церкві.
Нам не потрібно марно гадати, чи промовляють генеральні авторитети через Духа чи ні. Ми можемо дізнатися про це напевно. Я нагадую вам, що одне зі знаменитих висловлювань Джозефа звучить так: “Господь не відкриє Джозефу щось таке, чого не відкриє Дванадцятьом чи найменшому з членів Церкви, як тільки він зможе сприйняти це”4.
Це досконало. Таке саме вчення викладав Павло. Павло сказав: “Можете пророкувати ви всі”. Він сказав: “Майте ревність пророкувати” (1 Коринтянам 14:31, 39). Усі члени Церкви, вся Церква має отримувати одкровення. Це не привілей лише кількох обраних, місіонерів чи єпископів. Ми повинні отримувати одкровення. Ми всі повинні бути як апостоли і пророки.
Зі статті, надрукованої в січні 1973 р. в журналі New Era; пунктуацію та вживання великої літери узгоджено із сучасними правилами правопису.