Підтримувати, живити і захищати сім’ю

Перше Президентство та Кворум Дванадцятьох Апостолів: “Сім’ю встановлено Богом. Шлюб між чоловіком і жінкою є невід’ємною частиною Його вічного плану. Діти мають право народжуватися в лоні шлюбу і виховуватися батьком і матір’ю, які з цілковитою вірністю шанують шлюбні обітниці” (“Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона, жовт. 2004, с. 49; Ensign, Nov. 1995, 102).

Джулі Б. Бек, генеральний президент Товариства допомоги: “Відповідальність підтримувати, виховувати і захищати сім’ї дана кожній жінці в цій Церкві як учневі Ісуса Христа. Жінки мають конкретні завдання, покладені на них ще до заснування світу. І ви, жінки-святі останніх днів, які виконують завіти, знаєте, як критично важливо здіймати свій голос на захист вчення про сім’ю заради зміцнення сімей по всьому світу” (“Те, що жінки-святі останніх днів роблять найкраще: стояти міцно й непорушно”, Ліягона, і Ensign, лист. 2007 р., с. 110).

УЗ 88:119: “Встановіть дім, саме дім молитви, дім посту, дім віри, дім навчання, дім слави, дім порядку, дім Бога”.

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985): “Дім—це гавань, прихисток від бур і проблем життя. Духовність народжується і підживлюється завдяки щоденним молитвам, вивченню Писань, домашнім євангельським обговоренням та відповідним заходам, домашнім вечорам, сімейним нарадам, спільній роботі і розвагам, служінню одне одному та проповідуванню євангелії оточуючим. Духовність також плекається проявами терпіння, доброти і прощення одне до одного та застосування євангельських принципів у сімейному колі” (“Therefore I Was Taught,” Tambuli, Aug. 1982, 2; Ensign, Jan. 1982, 3).

Старійшина М. Рассел Баллард, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Я закликаю членів Церкви і відданих батьків, дідусів з бабусями і членів родин усюди міцно триматися цього Проголошення, зробити його на зразок “гасла волі” полководця Моронія і зобов’язатися жити за його правилами. …

Нині у світі, де агресія Сатани проти сім’ї відбувається повсюди, батьки мають робити все можливе, аби зміцнити і захистити свої сім’ї. Але їхніх зусиль може бути недостатньо. Найголовніший з інститутів—сім’я—вкрай потребує допомоги від родини і громадських установ навколо нас” (“Найголовніше те, що триває найдовше”, Ліягона і Ensign, лист. 2005 р., сс. 42–43).

Старійшина Роберт С. Вуд, сімдесятник: “Для багатьох цей обов’язок зводиться до заламування рук і вигуків розпачу. Та порожні розмови ні до чого не приводять. Нам необхідно активно брати участь у житті світу. Якщо в наших школах паплюжаться або нищаться моральні цінності, ми мусимо разом з іншими батьками вимагати змін. Якщо у нас у районі небезпечна чи нездорова ситуація, ми мусимо об’єднатися з небайдужими і знайти рішення. Якщо наші міста забруднені не тільки вихлопними газами, а й схильностями, що нищать душу, і непристойностями, ми мусимо знайти законні шляхи позбутися цього бруду. … На нас лежить обов’язок бути благословенням для людей, для країни, для світу” (“On the Responsible Self,” Ensign, Mar. 2002, 30–31).