Голос Доброго Пастиря

Мені 70 років і майже все своє життя я провела на ранчо у штаті Монтана. Тому мені дуже близька притча про доброго пастиря, що міститься в Євангелії від Івана 10:1–18, бо все описане в ній знайоме мені з власного досвіду. Наступні події яскраво ілюструють цю притчу.

У біблійні часи кожен пастух кликав свою отару і таким чином вилучав її з-поміж багатьох інших, які збиралися разом на ночівлю (див. вв. 3–4). Так само роблю і я. Коли мені треба перевести овець у інше місце, я просто кличу їх, і вони йдуть за мною.

Кілька років тому моя енергійна 96-річна сусідка Еліс, яка також мала отару, захворіла в період окочування, тому я запропонувала їй почергувати з її вівцями вночі. Коли я увійшла до кошари першої ночі “чергування”, майже 100 овечок, що належали Еліс, мирно спали, вмостившись на ніч. Однак з моєю появою вони відразу ж відчули появу чужої людини. Налякані вівці, шукаючи безпеки, збились гуртом у дальньому кутку кошари (див. в. 5).

Так продовжувалося кілька ночей. Як би тихо я не заходила, вівці стривожено втікали від мене. Я ніжно розмовляла з новонародженими ягнятами і вівцями, доглядаючи за ними. На п’яту ніч вони вже не лякалися, коли я була з ними. Вони впізнавали мій голос і довіряли мені.

Минув якийсь час і я сказала Еліс, що погодую з пляшечки десь із десяток ягнят. (Деяких ягнят доводиться годувати з пляшечки, якщо їхня мати загинула або в неї недостатньо молока). Я покликала ягнят так, як це робить Еліс: “Підходьте, бе-бе! Підходьте, бе-бе!” Я сподівалася, що ягнята поспіхом підбіжать до мене, як вони завжди підбігали до неї. Але жодне з ягнят навіть не поглянуло на мене. Потім Еліс вийшла з кухні і покликала їх. Почувши її голос, тварини відразу ж кинулися до неї за молоком.

Еліс прийшла в мою кошару і, імітуючи мій голос, покликала: “Ходіть сюди, малята! Ходіть сюди, малята!” Жодної реакції. Але коли я покликала їх такими ж словами, мої вівці негайно оточили мене. Хоча ми кликали овець однаковими словами, вони не реагували на незнайомий голос. Вони дослухалися лише до голосу їхнього справжнього пастуха (див. в. 4).

У Євангелії від Івана 10 подана різниця між пастирем і наймитом. Пастир—це той, кому вівці належать. Він турботливо піклується про їхню безпеку. На противагу, наймит—це той, хто “не вівчар”, і “не дбає” про вівці (в. 13). Притча також навчає, що у той час як наймит утікає і залишає овець (див. в 12), пастир добровільно віддає своє життя за вівці (див. в. 11). І це стосується нашого Доброго Пастиря—нашого Спасителя, Ісуса Христа, хто через любов віддав за нас Своє життя (див. вв. 15, 17–18).

Цей досвід став підтвердженням важливого послання, що міститься у цій притчі: бажання особисто пізнати нашого Доброго Пастиря і здатність впізнати Його голос не дадуть нам піти за наймитом. Вірно прислухаючись до голосу нашого Доброго Пастиря—і ні до якого іншого,—ми безпечно дістанемося вічного життя.