Давніприклади, сучасніобіцяння

Йосип у 17 років не за своєю волею залишив дім і опинився на чужій землі, де мало хто сповідував ту саму релігію, що й він. Незважаючи на таке важке випробування, він продовжував і далі по-доброму ставитися до своїх господарів та Бога і залишався вірним їм (див. Буття 37; 39–41). Але й при цьому йому за 13 років неодноразово доводилось опинятися в небажаних ситуаціях. Його тяжка праця не лише не принесла йому нічого, але й довела до в’язниці, де він залишався до 30 років.

Я іноді замислююся, чи думав коли Йосип, що Бог якимось чином забув про нього, або чи запитував Йосип, як довго йому доведеться бути у в’язниці і чи буде він взагалі колись з неї випущений. Я задумуюся, чи сни, які Йосип бачив раніше, підтримували його надію на краще майбутнє (див. Буття 37:5–11).

Звичайно ж, Бог пам’ятав Йосипа, як і Йосипову матір Рахіль (див. Буття 30:22). Йосип був благословенний процвітанням навіть в несприятливих обставинах. Але він не обурювався, не ображався і не проклинав Бога, а виявляв дивовижну віру. І зрештою Йосип був надзвичайно благословенний.

Ми можемо не вистояти й почати виявляти невдоволення через свої страждання, і, ми, можливо, самі себе засліплюємо, не бачачи благословень, які Бог вже нам дав. Але підтримання в собі віри й надії може принести майже такі ж великі благословення, які прийшли до Йосипа. І навіть якщо наша віра не винагороджується так, як нам би цього хотілось, підтримання віри може й далі допомагати нам жити щасливішим життям.

Досвід Йосипа є також свідченням вищості сили і мудрості Бога. Здавалось, що роки зусиль Йосипа завели його у безвихідь, але рукою Бога Йосип був звільнений з в’язниці і звеличений, щоб йому бути другим після самого фараона (див. Буття 41:41–43). Чи міг Йосип передбачити такі дивовижні можливості або очікувати їх?

Іноді ми дуже стараємося чогось досягнути лише своїми зусиллями, які хоч і великі, але недостатні для цього. Я знаю, що Небесний Батько може благословити нас за нашу віру і послушність навіть більшими благословеннями, ніж ми їх очікували спочатку. Я вірю: якщо я маю правильне ставлення до складних ситуацій і роблю все можливе в цих ситуаціях, як це робив Йосип, прийде час—Господній час—і Він “обнажить … святеє рамено Своє” (Ісая 52:10). Усі мої труди не будуть марними. Він згадає про нас; справді, Він завжди знає все про нас і приберігає щось хороше для кожного з нас, якщо ми залишаємося вірними.

Кілька років тому мої залицяння до дівчини, яка мені дуже подобалась, не мали успіху. Я вже побоювався, що залишуся неодруженим, і мене брав сумнів, чи зможу я знайти іншу людину, якій би підходив.

Невдовзі по тому мені згадалась розповідь про Авраама, коли йому було наказано принести в жертву Ісака (див. Буття 22:1–14). Я усвідомив, що нас обох просили відмовитися від людини, яку ми любили. Звичайно, мої переживання не йдуть ні в які порівняння з переживаннями Авраама, але я виявив, що його досвід дав мені зразки для наслідування.

Авраам довго чекав сина, якого б йому народила Сарра. Народження Ісака було дивом, і Аврааму було сказано: “В Ісакові буде насіння тобі” (Євреям 11:18). Однак Господь наказав Аврааму принести Ісака в жертву. Як же Авраам міг би мати “насіння собі” в Ісаку, якби Ісака було віддано в жертву?

Авраам послухався, знаючи, що Бог виконає свої обіцяння,—але не знаючи як саме Він це зробить. Його любов до свого сина була великою, однак його відповідь показала, що він любив Господа над усе. Нас просять виявляти те саме (див. УЗ 101:4–5), і нам також обіцяна велика нагорода за те, що ми витерпимо все з вірою (див. Матвій 24:13). Коли мої побачення закінчилися, мені було важко щось робити далі. Здавалося, що дане мені обіцяння про одруження ніколи не виповниться. Але те обіцяння дало мені надію, яка допомагала мені пробувати знову і показувати Небесному Батьку, що я люблю Його над усе.

Вірність Авраама була винагороджена не лише життям його сина, але й незліченним потомством (див. Буття 22:15–18). Ми також будемо винагороджені за принесені жертви, про які нас просить Бог і які є виявом нашої любові до Нього. Це—сама суть випробування нашої віри.

Іноді не знаємо, як обіцяння, дані нам Богом, можуть колись здійснитися—на зразок такого: якщо ми хочемо вічного шлюбу і залишаємося вірними, то будемо благословенні цим вічним шлюбом. Президент Дітер Ф. Ухтдорф, другий радник у Першому Президентстві, навчав про такий парадокс: “Може настати час, коли нам слід буде приймати сміливе рішення мати надію навіть тоді, коли все навколо суперечитиме цій надії”¹.

Захарій і його дружина, Єлисавета, з вірою молилися і чекали на дитину все своє життя. Нарешті ангел пообіцяв Захарію, що його вже похилого віку дружина завагітніє і народить дитину, яка підготує шлях для Спасителя. Це благословення було настільки величним, що Захарій не міг навіть його збагнути. І хоч це проголосив ангел, Захарій запитав: “Із чого пізнаю я це?” (Лука 1:18).

Як і в Захарія, у нас може виникнути почуття розчарування у своїх бажаннях—або обіцяних благословеннях, які здаються нам зовсім невірогідними,—і ми забуваємо, що “можливе все Богові” (Матвій 19:26). Досвід Захарія нагадав мені, що найбільші бажання Небесного Батька є реальними і що Він завжди виконує їх.

Історії про Йосипа, Авраама та Захарія є не лише історіями, які підтримують мою віру і дають мені надію. У Писаннях є безліч розповідей про людей, чия віра нагадала мені, що слід мати віру незалежно від того, що Господь пообіцяв мені. Тепер мені важко читати якийсь розділ з Писань і не знаходити там нагадування, що Господь завжди дотримується Своїх обіцянь. Це розуміння дає мені велику надію на майбутнє.