Наш почесний піонерський спадок

“Той перший перехід 1847 року, організований і очолюваний Бригамом Янгом, описується істориками як одна з найвеличніших епічних подій в історії Сполучених Штатів. Сотні піонерів-мормонів страждали й помирали від хвороб, холоду або голоду. У декого не було ні воза, ні запрягу, і вони в буквальному розумінні пройшли понад 2000 кілометрів рівнинами й горами, штовхаючи перед собою чи тягнучи за собою ручні візки”¹.

“Кожен з нас може багато чого навчитися від наших предків-піонерів, які з незмінною сміливістю та непохитною вірою в живого Бога долали труднощі та незгоди. … Серед тисяч тих, хто тягнули й штовхали ручні візки або йшли шляхами піонерів, були молоді люди й діти, так само, як і серед святих у наш час, які є піонерами у своїх країнах в усьому світі. Я думаю, що сьогодні немає жодного члена цієї Церкви, якого б не зворушили розповіді про перших піонерів. Ті, які так багато зробили для загального блага, безумовно мали ціль надихнути на віру. Вони досягли мети чудовим чином”².

“З пожовклих від часу сторінок запорошеного пилом щоденника одного з піонерів доносяться зворушливі слова: “Ми схилилися в смиренній молитві перед Всемогутнім Богом з серцями, сповненими вдячності до Нього і посвятили цю землю Йому як місце перебування Його народу”.

Ось як описує примітивні домівки людина, яка тоді була ще хлопчиком: “У нашому домі не було ніяких вікон взагалі. Не було там і дверей. Моя мати повісила стару стьобану ковдру, яка служила дверима протягом першої зими. Це була наша спальня, наша вітальня, загальна кімната, наша кухня, кімната для гостей—все в одній кімнаті розміром 3,5 на 5 м. Як ми там жили, я й сам не знаю. Я пригадую, як моя мила старенька матуся казала, що жодна королева, яка входила в свій палац, не була такою щасливою чи сповненою гордості за місце прихистку і благословення Господа, якою була моя мати, коли вона увійшла в ту збудовану землянку”.

Такими були випробування, труднощі, боротьба і переживання минулих днів. Їх долали з рішучою сміливістю і незмінною вірою в живого Бога”³.

“Ми вшановуємо тих, хто зніс неймовірні труднощі. Ми уславлюємо їхні імена і розмірковуємо над їхньою жертвою.

А як щодо наших днів? Чи не випало й нам на долю бути піонерами? Чи будуть майбутні покоління з вдячністю думати про наші зусилля, наш приклад? Ви, молоді [люди], дійсно можете бути піонерами, показуючи приклад сміливості, віри, милосердя, рішучості.

Ви можете зміцнювати один одного; ви вмієте помічати те, що є непомітним. Якщо у вас є очі, щоб бачити, вуха, щоб чути, і серце, щоб відчувати, ви можете знаходити і рятувати однолітків”⁴.

“Гортаючи сторінки історії, що міститься в Писаннях, від початку до кінця, ми дізнаємося про найбільшого піонера—самого Ісуса Христа. Його народження було передречене пророками давнини. Про Його прихід у це життя проголосив ангел. Його життя і служіння змінили світ. …

Одним реченням з книги Дії сказано багато: Ісус “ходив…, добро чинячи, … бо Бог був із Ним” (Дії 10:38). …

Його місія, Його служіння людям, Його вчення істини, Його милосердні вчинки, Його незмінна любов до нас викликає вдячність і зігріває наші серця. Ісус Христос, Спаситель світу—Син Божий,—був і є найбільшим піонером, бо Він пройшов першим, показавши всім іншим шлях, яким слід іти. Тож завжди йдімо за Ним”⁵.