Протидія моїй місії
Автор живе в Манаусі, Бразилія
Після співбесіди стосовно служіння на місії, мій президент колу сказав: “У твоєму житті відбуватимуться дивні події, що намагатимуться змусити тебе передумати”.
Ілюстрація Грега Ньюболда
Я приєднався до Церкви у 15-річному віці, і через 4 роки подав документи на місію. Під час співбесіди з президентом місії він похвалив мене за рішення служити Господу місіонером повного дня. Потім той натхненний провідник сказав те, що справило на мене глибоке враження: “Брате, з цієї миті й надалі дивні речі відбуватимуться у твоєму житті, аби змусити тебе змінити своє рішення служити Господу”.
Поки я чекав покликання на місію, то працював практикантом у компанії Ксерокс. Завдяки цій роботі я міг придбати певні речі, яких потребував на місіонерській ниві, і допомагати мамі з витратами по дому. Усе йшло дуже добре.
На жаль, “дивні речі” дійсно почали відбуватися. По-перше, на мою маму було вчинено напад і вона мало не загинула від ран, однак добрий Небесний Батько дивовижним чином врятував її життя.
У той час ми разом з мамою і двома молодшими сестрами жили в орендованому будинку. Ми жили на мою зарплату і на маленьку пенсію, яку мама отримувала після смерті батька.
Деякі люди, серед них члени Церкви, запитували: “І ти насмілишся залишити свою маму в такому стані й вирушити на місію?” Чуючи це запитання знову і знову, я почав у серці сумніватися.
Одного дня подзвонив президент колу і сказав, що прибуло моє покликання на місію й попросив мене прийти до його офісу того ж вечора, аби вручити довгоочікуваний конверт. Ця новина змусила мене і хвилюватися, і радіти.
Того ж дня мій начальник на роботі захотів поговорити зі мною перед обідом. Коли я увійшов до його кабінету, він мене по-дружньому привітав і ми кілька хвилин поговорили про моє навчання і про те, чого я навчився в компанії. Потім той можновладний чоловік у цій організації сказав те, що було мрією більшості людей у нашому місті: “Ти добре попрацював тут практикантом, і ми хочемо взяти тебе на роботу й залишити в своїй команді. Що ти на це скажеш?”
То було одне з найважчих рішень у моєму житті. Секунди тягнулися вічність. Здавалося, що я чув, як люди запитують мене, чи я збираюся залишити свою матір без фінансової підтримки й вирушити на місію.
Однак я згадав те, про що дізнався з Писань і від провідників Церкви, і у дуже священний спосіб я був абсолютно впевнений, що Бог хотів, аби я служив на місії повного дня для Його Церкви. Я знав, що Він попіклується про мою сім’ю, що я можу Йому довіряти і що все буде добре.
Я пояснив ситуацію начальнику, і його відповідь досі відлунює у моєму розумі: “Я думав, що ти вмієш думати, а зараз ти відмовляєшся від можливості, яка випадає раз у житті”.
Я подякував йому від щирого серця за пропозицію і через 28 днів прибув до центру підготовки місіонерів у Сан-Паулу, Бразилія.
Під час місії Господь піклувався про потреби моєї сім’ї за допомогою друзів з Церкви та іншими дивовижними способами. Мама одужала, вона та сестри змогли знайти роботу.
“Дивні речі” дійсно відбуваються, коли ми вирішуємо служити Господу. Однак я смиренно додаю своє свідчення до тисяч інших свідчень тих, хто долучився до служіння Богові, що місіонерське служіння мало глибокий вплив на моє життя.