2016
Мій брат мене врятував
August 2016


Мій брат мене врятував

Автор живе в штаті Айдахо, США.

Коли моєму брату Таннеру виповнилося 12, я запросила його разом зі мною почати ходити до храму. Я тоді ще не знала, як сильно ми будемо потрібні одне одному в наступні роки.

Зображення
going to the temple

Мені було майже 12, коли було освячено храм у Твін-Фоллз, шт. Айдахо. Я так раділа, коли старша сестра вперше запитала мене, чи буду я регулярно ходити до храму з нею та її друзями.

Я була щаслива, коли через три роки моєму молодшому брату Таннеру виповнилося 12 років, бо нарешті я могла запросити його відвідувати храм зі мною.

Кожного ранку, коли ми ходили, то допомагали одне одному вставати й вирушати, а коли ми були стомлені, Таннер жартував, і це допомагало нам прокидатися. Після відвідування храму ми приділяли певний час розмовам про те, що ми там відчували і що думали.

Завдяки регулярним походам до храму ми стали кращими друзями, що зміцнило мене більше, ніж я сподівалася, коли на шляху виникли певні труднощі. Дві наші старші сестри поїхали навчатися в коледж, і наш приход розділили, через що ми з Таннером стали єдиними активними молодими людьми у нашому приході.

Ми з Таннером годинами дзвонили і запрошували неактивну молодь до церкви та на спільні заходи. Часто здавалося, що це марні зусилля, бо ніхто не приходив, незважаючи на те, зі скількома дівчатами я намагалася потоваришувати.

Походи у храм разом з Таннером ставали духовними злетами упродовж тижня. Наші батьки намагалися допомагати. Вони свідчили нам, коли ми відчували занепад, і вони розмовляли з нами про наші неприємності, коли ми приходили додому засмучені. Але навіть при всьому цьому у нас не стало раптово більше друзів у церкві, і моє бажання ходити туди, де я буду єдиною молодою жінкою, все послаблювалося і послаблювалося. Ми стали рідше ходити до храму, бо шкільне життя було дуже напруженим.

Зображення
having more fun at work

Я приділяла багато часу читанню Писань і благала Господа допомогти мені бути сильною. Я була самотня і стомлена—стомлена від самотності, стомлена від безплідних зусиль, стомлена від духовної та емоційної боротьби.

Саме в цей час я працювала рятувальником у міському басейні. Мені подобалося там бути набагато більше, ніж у церкві, бо мої співробітники стали моїми друзями і завжди були мені раді. Одного разу я вирішила, що не буду ходити на спільні заходи, бо на роботі було набагато цікавіше і вона підтримувала мене фінансово.

Я не думала, що це буде настільки серйозно, поки не помітила, що мої норми занижуються. Я нічого не казала, коли друзі вживали непристойні слова, а одного дня я була шокована, коли почула як сама випадково сказала погане слово, чого ніколи не робила раніше. Одного вечора під час вечірки з моїми друзями-рятувальниками я навіть дивилася непристойний фільм. Я почувалася жахливо і запитувала себе, що я роблю.

Тим часом батьки казали мені, наскільки більш самотнім став Таннер з того часу, як я перестала ходити на спільні заходи. Кожного тижня він запитував у мене: “Ти підеш на спільний захід сьогодні?” Коли він приходив додому зі спільного заходу, то йшов прямо у свою кімнату і довго читав Писання. Він більше не був говірким, і коли я запитувала у нього, чи все гаразд, він просто відповідав: “Ні”, і йшов геть.

Одного вечора він повернувся додому в сльозах, бо йому було так самотньо.

Зображення
family history classes with my brother

Саме тоді я вирішила, що мені потрібно повернутися. Не мало значення, якою важкою самотність була для мене; я була потрібна Таннеру.

Таннер проходив курс з сімейної історії у церкві, і я вирішила, що хочу навчатися разом з ним. Ми знову вирішили почати регулярніше ходити до храму, і тепер ми могли самостійно знаходити імена.

Нам подобалося разом навчатися в неділю. Після церкви ми разом шукали імена. Найприємніше в тому, що ми приносили імена своїх родичів до храму—це те, що ми їх знаходили разом, і навіть більше цього: ми могли підтримувати одне одного в церкві і нам навіть подобалося бути в церкві, бо ми виконували Господню роботу.

Старанність Таннера у відвідуванні церкви та спільних заходів була великим прикладом для мене. Я мала свідчення про євангелію, але він допоміг мені здобути свідчення про відвідування церковних зборів і заходів.

Разом ми могли втішати одне одного і покладатися на своє свідчення про храм, аби допомагати одне одному бути сильними в Церкві. Молодь так і не стала активніше відвідувати церкву чи спільні заходи, але ми з Таннером зміцнилися і стали спроможні краще нести свої тягарі, допомагаючи одне одному просуватися вперед.

Я така рада, що запросила його піти разом до храму. І хоча я впевнена, що це допомогло йому, я знаю, що це врятувало мене.