Служіння в Церкві
Благословенний за своє служіння
Автор живе у Західній Австралії.
Господь із задоволенням благословляє нас, і я зрозумів: скільки б я не служив, я продовжую бути в боргу перед Ним.
Нещодавно, представляючи мене як промовця, ведучий ввічливо нагадав про кілька з моїх більш важливих церковних покликань у минулому, таких як: єпископ, президент місії і член президентства колу. Цей брат був любʼязний, але до мене прийшла думка: а чому б мене не представити як провідника місіонерської роботи приходу (це моє теперішнє покликання) або назвати мої менш помітні покликання?
Я чесно можу сказати, що відчував той самий скеровуючий дух у кожному покликанні і кожне покликання приносило винагороду. Я завжди прагнув Господнього скерування у своїх покликаннях і ніколи не відчував себе залишеним. Я дійшов висновку, що Господь із задоволенням хоче благословляти нас—незалежно від того, де ми служимо.
Я вірю, що ми отримаємо “вінець безсмертя і вічне життя” (УЗ 81:6) не завдяки важливим покликанням, а тому що смиренно служили в будь-яких покликаннях, які отримували. Спаситель сказав:
“Нехай голова не каже ногам, що вона не має потреби в ногах; бо без ніг як зможе тіло стояти?
Тіло також має потребу в кожному членові, щоб усі могли наставлятися разом, щоб можна було підтримувати досконалість організму” (УЗ 84:109–110).
Я боявся деяких церковних покликань протягом свого життя. Як тільки у мене зʼявлялися такі думки стосовно якогось можливого покликання, я був впевнений, що саме його я невдовзі й отримаю. Щоб прийняти такі покликання, треба мати віру й покладатися на обіцяння, що містяться в Писаннях.
Нефій сказав: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав, бо я знаю, що Господь не дає заповідей дітям людським без того, щоб не приготувати шлях для них, аби вони могли виконати те, що Він наказав їм” (1 Нефій 3:7). Павло проголосив: “Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму” (2 Тимофію1:7).
Можливо, іноді ми відчуваємо, що це наше право—відмовитися від покликання, якщо ми боїмося його. Але нам потрібно памʼятати, що церковні провідники моляться про покликання та людей, які мають отримати їх.
Коли ми відмовляємося від покликання, воно дається іншій людині, яка матиме можливість зростати й бути благословенною за служіння (див. УЗ 58:32).
Господь із задоволенням благословляє нас, і я зрозумів, що скільки б я не служив, усе одно я продовжую бути в боргу перед Ним. Дійсно, за наше служіння в Його царстві Він благословив мою сімʼю й мене настільки неймовірно, що й уявити неможливо.