Наші домівки, наші сім’ї
Очікували на двійню, знайшли дива
Автор живе на Філіппінах.
Ми думали, що все в нашому житті буде легко, але невдовзі почалися ускладнення, і я зі страхом очікувала, що ще може статися.
Одного вечора, коли я дивилася новини, щось привернуло мою увагу. Я впізнала в репортері свою одногрупницю по коледжу. Вона досягнула своєї мрії стати репортером теленовин!
“А як же я?— запитала я себе.— Чого досягнула я?” Я подивилася на немовля, яке спало в мене на руках, і подумала про події останніх трьох років.
Я завжди думала, що буду робити кар’єру, але коли в нас з Чарльзом, моїм чоловіком, з’явилася перша дочка Чеві, мої пріоритети змінилися. Заради неї я залишила роботу. У нас була віра в Ісуса Христа і в те, що якщо ми будемо платити десятину і виконувати заповіді, все буде добре.
Все йшло добре, поки одного дня Чарльза не звільнили з роботи. У нас була віра, що все владнається, але ми знали, що нам треба діяти. Ми вирішили, що мені також треба знайти роботу, тож разом з Чарльзом я почала шукати роботу. Через кілька тижнів мене взяли на роботу в кол-центр. Мені дуже не хотілося кожного дня залишати дев’ятимісячне немовля з нянею, але то було для нас найкращим рішенням.
Попрацювавши лише місяць, я зрозуміла, що знову завагітніла. На щастя, Чарльз невдовзі знайшов роботу. Там платили небагато, але це була підтримка. На якийсь час ми відчули полегшення.
Перебіг моєї вагітності став дуже важким, і мені довелося залишити роботу. Під час одного зі щомісячних оглядів ми були вражені новиною про те, що у мене двійня. Нам з Чарльзом було страшно, але ми довіряли Небесному Батькові.
Якось, коли минуло майже три з половиною місяці моєї вагітності, я прокинулася від кровотечі. Я подумала, що у мене викидень, тож поїхала до лікарні. З дітьми було все гаразд, однак лікар призначив постільний режим до кінця вагітності.
Ситуація ставала дедалі складнішою. Рахунки з лікарні цілковито спустошили наш банківський рахунок, а скромної зарплатні Чарльза не вистачало, щоб забезпечувати всі наші потреби. Я відчувала себе нікчемою. Я не могла допомагати ні в тому, щоб збільшити дохід, ні в тому, щоб доглядати за Чеві. Іноді я забувала, що виношую двох особливих духовних дітей. Я кожного дня і кожної ночі благала Небесного Батька про допомогу. Я боялася, що щось знову може піти не так. Але одна думка не залишала мене: Небесний Батько живий і Він знає про наші потреби.
Чарльзу також було нелегко, але він залишався стійким. Крім того, що він ходив на роботу, він допомагав мені та піклувався про Чеві. Його благословення священства втішали мене, а його любов зміцнювала мене. Нам було страшно, але ми проходили через це випробування разом.
Я робила все можливе, щоб прийняти ситуацію такою, як вона є. Замість того щоб марнувати час, я читала Писання, церковні журнали і хороші книги. Я також співала гімни—мені особливо допомагав гімн “Святі, вашій вірі не буде кінця” (Гімни, № 36). Я наблизилася до Спасителя. Я зрозуміла, наскільки маю бути вдячною, незважаючи на нашу ситуацію.
З плином днів ми відчували Божу руку в своєму житті. Великі й маленькі чудеса траплялися там і тут. Наші сім’ї та друзі оплачували якусь частину наших витрат. Я відчувала їхню любов і турботу про нашу сім’ю. Президентство Товариства допомоги призначало одну-дві сестри відвідувати мене щодня. Вони купували продукти, готували і прибирали, піклувалися про Чеві, ділилися духовними думками і підбадьорювали мене. Вони молилися про моє одужання і постійну безпеку для близнюків. Ми ніколи не голодували. Ці сестри не знали, наскільки їхнє служіння допомагало мені нести мій тягар. Коли настав час, Небесний Батько зробив мої пологи дуже легкими, і обидві дівчинки були здоровими.
Вже минули роки після того важкого періоду в нашому житті, але не було й дня, щоб ми не відчували Божу любов. Наша фінансова ситуація тепер набагато краща, і наші діти ростуть розумними і талановитими. Ми зараз сильніші й краще підготовлені до майбутніх труднощів, бо знаємо, що Небесний Батько благословляє своїх дітей у Свій належний час і ніколи не залишає їх безпомічними чи безутішними. Життя—це не безтурботна прогулянка, але Бог завжди буде з нами і буде нас скеровувати.