Уроки шиття і другий шанс

Зображення

sewing classes and a second chance

Коли мені було 18 років, моя сім’я переїхала з Південної Аргентини до Північної Аргентини, де мій батько служив в якості президента місії. Перші кілька місяців і сім’я, і я важко звикали до нового місця. Ми ні з ким ще не подружилися, тож стали шукати заходи, в яких би змогли брати участь. Я записалася на уроки фортепіано.

Моя вчителька фортепіано, Мейбель, була найкращою вчителькою, що у мене колись була. Я дуже любила ці заняття і швидко почала покращуватися в своїй грі на фортепіано. Проте Мейбель була хворою на рак і в неї був нелегкий час. Вона багато подорожувала, щоб відвідати цілителів, лікарів і священиків в різних місцях. Їй треба було лежати в лікарні декілька разів, проте вона набиралася сил і відновлювала уроки з таким же гарним настроєм і відданістю, як і раніше.

День за днем, урок за уроком, я хотіла поділитися з нею надією Божого плану, надією, яку дає Ісус Христос Своєю силою, проте я не знала, як.

Коли уроки почалися після літніх канікул, Мейбель знову захворіла. Через деякий час, коли я не чула від неї нічого, я подзвонила і залишила повідомлення, запитуючи, як у неї справи. Наступного дня її донька сказала мені, що Мейбель померла. Мене огорнув глибокий смуток. Я знала, що повинна була поділитися євангелією з нею, проте відкладала той момент так довго, що втратила можливість.

Я почала брати уроки з шиття, і у мене була інша чудова вчителька. Вона вірить в Бога, проте належить до іншої релігії. На одному з уроків ми заговорили про євангелію, і коли вона запитала мене, до якої релігії я належу, я відповіла, що я є членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Вона, здавалося, не зрозуміла назви, і я прояснила: “Люди також знають нас як мормонів”. Вона відразу ж зраділа і сказала з усмішкою на обличчі: “Я люблю мормонів!”

Вона продовжила: “Я бачу, що ти—мормонка”. І почала перелічувати причини. Я була рада, що вона помітила мої намагання жити за євангелією. Вона трохи розпитала мене про хрищення в Церкві. Коли я пояснила це, вона відразу ж сказала: “Я не можу охриститися у вашій Церкві, тому що мене виховали в іншій релігії”. Слухаючи розповідь про її вірування, я дізналася багато про те, чим я можу поділитися з нею. Я відчула тихе, проте сильне спонукання дати їй Книгу Мормона, і я знала, що саме Дух промовляв до мене.

Я знайшла Книгу Мормона, схопила аркуш паперу і написала їй коротку, але щиру присвяту з моїм номером телефону з іншої сторони, якщо у неї виникнуть запитання. Я поклала аркуш в книгу, загорнула її і прикріпила бант. На наступному уроці я дала їй книгу. Вона була дуже рада отримати її і подякувала мені.

Увесь тиждень мені було цікаво дізнатися про її реакцію, коли вона відкривала подарунок—сподобався він їй чи ні. На наступний урок я трохи запізнилася і була здивована її реакцією, коли я увійшла до кімнати. Вона обняла мене і сказала виразно: “Мені дуже, дуже, дуже сподобалось! Книга, яку ти мені дала—прекрасна, починаючи з вступу, де говориться про пластини. Це правда! Вона містить прекрасні Писання. Я почала читати, і вже прочитала половину. Я постійно читаю її!”

Почувши таке збудження, решта класу повернулася, аби побачити, що відбувається. Одна з моїх однокласниць, з якою я говорила про Книгу Мормона, спитала, чи ця книга приносить мир. Моя вчителька відповіла: “Вона викликала в мене сльози—не від суму, а від благословень”. Вона весь час посміхалася і обіймала мене.

Я була дуже щасливою. В той момент я зрозуміла, що ми не можемо оцінювати, хто є готовим отримати слово Бога. Ми не можемо знати наскільки серце людини може бути відкритим. Якщо Бог надихає нас ділитися, нам слід діяти, тому що Він знає краще за нас.