Я? Дражнюся?
Автор живе в штаті Юта, США.
“А ви один до одного будьте ласкаві” (Eфесянам 4:32).
Був чудовий шкільний день. Джефф під час усієї перерви грав драконами зі своїм другом Беном. Після двох років у новій школі Джефф був радий, що нарешті знайшов справжнього друга. Бену подобалося те ж саме, що й Джеффу, і їм завжди було про що поговорити.
Коли Джефф прийшов додому, то побачив, що на нього чекає мама. Вигляд у неї був зовсім не радісний. З його обличчя зникла усмішка. “Джеффе,—сказала мама,—сьогодні мені дзвонила директор школи. Вона сказала, що ти дражниш одного хлопчика у вашому класі”.“
Я цього не робив”,— сказав Джефф. Він знав, що дражнитися—це погано. Це засмучує і залякує людей. Джефф ніколи цього не робив.“
Ти впевнений?— запитала мама. Вона підсунулася, щоб Джефф сів біля неї на дивані. —Директорка розповіла, що ви з Беном прогнали Сема, сказавши, що він не з вашої компанії, і що ви його не приймете, поки він не стрибне з гірки”.
Джефф похнюпився. Сем просився погратися з ними майже кожен день. Але Бен був його найкращим другом, і їм подобалося гратися удвох. Це ж не означає, що він дражнить інших, хіба не так?
“Що поганого в тому, що ми з Беном граємося удвох?”— запитав Джефф. Здавалося несправедливим, що хтось вважає, що він дражниться, лише тому, що він грається зі своїм найкращим другом.
“Ви й так можете багато часу проводити вдвох разом. Але коли підходить Сем, то було б краще, якби ви приймали його в гру, аби він не був самотній. Директорка сказала, що ви дражнили його через те, що він не стрибнув з гірки”.
“Я не дражнив!”— сказав Джефф. Але Бен дражнив. І він сміявся.“
Пам’ятаєш, що ти відчував, коли ми щойно переїхали?”— запитала мама.
Джефф кивнув головою. Спочатку в школі було так самотньо. Він так довго молився, щоб знайти хорошого друга.“
Що ти очікував від інших?”— запитала мама.“
Мені хотілося, щоб вони запросили мене погратися з ними на перерві. Або сіли біля мене під час сніданку”.
“Як чудово, що у тебе тепер є такий хороший друг,— сказала мама.— Ти можеш бути людиною, яка допомагає тим, хто почувається самотньо, як і ти колись. Я збираюсь дати тобі завдання. Я хочу, щоб завтра ти дізнався три цікаві факти про Сема. А потім після школи розкажеш мені”.
“Мабуть, це я зможу зробити”,—відповів Джефф, потупившись на свої черевики. Він не хотів дражнитися. Він хотів бути добрим, як Ісус. Завтра він зможе попросити у Сема вибачення. І він зможе сказати Бенові, що хоче гратися і з Семом також .
“Слухай,—сказала мама. Вона взяла Джеффа за підборіддя.— Ти хороший, добрий хлопчик. Семові пощастить мати такого друга. А ще знаєш? Я впевнена, що і ти побачиш, як тобі також пощастило мати Сема за друга”.
Джефф трохи повеселішав. Бен міг залишатися його найкращим другом. Але теж не завадить мати ще одного друга.