Істини з притч Спасителя в Матвії 13

“Колеса, що несуть колісницю Царства, продовжують обертатися; їм дає рух могутня рука Єгови; і всупереч усій протидії, будуть обертатися і далі, доки не сповняться всі Його слова”.

З життя Джозефа Сміта

Коли побудова Кертлендського храму наближалася до завершення, Джозеф Сміт і святі почали готуватися до великих благословень, які їм належало отримати в цьому храмі. Щоб допомогти братам підготуватися до освячення храму, у листопаді 1835 р. було розпочато сесію Школи старійшин. Цю школу було започатковано у 1834 р., і вона була продовженням Школи пророків, яка працювала раніше.

Серед інших предметів Джозеф Сміт та інші брати вивчали гебрейську—мову, якою було написано більшу частину оригінальних текстів Старого Завіту. Щоденник пророка свідчить про те, що він вивчав гебрейську майже щодня, часто протягом багатьох годин. У його щоденникових записах є такі слова, як “весь день читав гебрейською” або “ходив до школи й читав гебрейською”.¹ 19 січня 1836 р. він записав: “Провів весь день у школі. Господь благословив нас у навчанні. Сьогодні нам дуже добре вдавалося читати гебрейською Біблію. Було враження, що Господь дивним чином відкрив наш розум для розуміння Його слова мовою оригіналу”². Ще через місяць він записав: “Ходив до школи і читав та перекладав разом з класом як звичайно. Моя душа захоплюється читанням слова Господнього в оригіналі”³.

Досвід Джозефа Сміта в Школі старійшин є одним з проявів його любові до Писань. Він старанно вивчав Писання, знаходячи в них втіху, знання і натхнення все своє життя. Варто зазначити, що саме уривок з Біблії спонукав його шукати мудрість від Бога і отримати Перше видіння, коли йому було лише 14 років (див. Яків 1:5).

Записи, листи і проповіді пророка наповнені цитатами з Писань і тлумаченнями, бо він вивчав Писання так багато, що вони стали складовою частиною його мислення. У своїх повчаннях він прямо і непрямо цитував Писання, він перефразовував їх і використовував як основу для своїх проповідей. “Я знаю Писання і розумію їх”,—сказав він у квітні 1844 р.⁴

Його надзвичайне знання Писань дозволило йому викладати й тлумачити їх з великою силою та ясністю, і багато з тих, хто чув його промови, пам’ятали цю його здатність. Президент Бригам Янг згадував, що пророк міг “звернутися до Писань і витлумачити їх настільки ясно і просто, що будь-хто міг їх зрозуміти”⁵.

Уондл Мейс згадував: “Я слухав пророка Джозефа Сміта на людях і в приватній обстановці, на сонці і під дощем, як і багато інших людей, коли він навчав їх з трибуни. І в моєму домі, і в його домі ми спілкувалися з ним, … і я знаю, що жодна людина, якщо тільки вона не навчена Богом, не змогла б з такою ясністю розтлумачувати Писання і розгортати їх перед очима так, що ніхто не зміг би неправильно їх зрозуміти.

Мені іноді бувало соромно за себе, бо я з дитинства так багато вивчав Писання, але не бачив того, що ставало настільки ясним, коли він торкався їх. Він, так би мовити, повертав ключ, і двері знання широко відкривалися, являючи дорогоцінні принципи—і нові, і старі”⁶.

Те, наскільки добре пророк знав Писання, можна побачити в наступному листі, у якому він дав пророче витлумачення притч Спасителя у 13 розділі Євангелії від Матвія. Він навчав, що ці притчі описують встановлення Церкви у дні Спасителя і її дивовижні зростання та долю в останні дні.

Учення Джозефа Сміта

Спаситель навчав притчами, щоб ті, хто вірував у Його вчення, могли отримати більше світло, у той час як ті, хто відкидав Його вчення, втрачали те світло, яке в них було

“І учні Його приступили й сказали [Спасителю]: “Чому притчами Ти промовляєш до них?” [Я тут хотів би додати, що слово “них”, вжите в цьому запитанні, … стосується натовпу]. А Він відповів і промовив [Своїм учням]: “Тому, що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же [тобто невіруючим] не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має”. [Матвій 13:10–12.]

Ми розуміємо з цих слів, що ті, хто раніше очікував пришестя Месії, згідно зі свідченням пророків, і в ті дні шукали Месію, але не мали достатнього світла через свою невіру, щоб роздивитися в Ньому їхнього Спасителя, побачити, що Він є істинним Месією—отже вони мають бути розчарованими і втратити навіть усе те знання, усе світло, розуміння і віру, які в них були у зв’язку з цим. Отже, той, хто не сприйме більшого світла, втратить усе світло, що мав; і якщо світло, що є в тобі, стає темрявою, ось, наскільки великою є та темрява! “Отже,—каже Спаситель,—Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють. І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: “Почуєте слухом, і не зрозумієте, дивитися будете оком, і не побачите”. [Матвій 13:13–14].

Тепер ми бачимо, чому саме (і цей пророк [Ісая] виклав причину цього) вони не приймали Месію—вони не розуміли, або не хотіли розуміти. Вони дивилися і не бачили, “затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути вухами, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!” [Матвій 13:15]. Але що Він сказав Своїм учням? “Очі ж ваші блаженні, що бачать, і вуха ваші, що чують. Бо поправді кажу вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що бачите ви, та не бачили, і почути, що чуєте ви, і не чули”. [Матвій 13:16–17].

Ми знову наголошуємо тут,—бо ми знаходимо, що тим принципом, згідно з яким учні Христові були названі блаженними, було те, що їм було дозволено бачити своїми очима і чути своїми вухами,—що засудження, що впало на той натовп, що не прийняв Його слів, було в тому, що вони не бажали бачити своїми очима і чути своїми вухами; не тому, що вони не могли і не мали привілею бачити і чути, а тому, що їхні серця були сповнені нечестям і мерзотами; “як [у ваших батьків, так і у вас]”. [Дії 7:51]. Пророк, передбачаючи, що вони так закам’яніють серцем, ясно проголосив це; і в цьому засудження світу; що світло прийшло у світ, а люди вибрали темряву замість світла, оскільки їхні діла є злими. Це було викладено Спасителем настільки ясно, що навіть випадковому слухачеві тут не помилитися. …

Люди звикли казати, коли слуги Божі відкривають істину: “Усе є таємним; вони кажуть притчами, отже, цього не зрозуміти”. Це правда, що в них є очі, а вони не бачать, але ніхто не є настільки сліпим, як ті, що не бажають бачити; і це Спаситель казав про таких людей, але Своїм учням Він витлумачував її з ясністю; і ми маємо причини бути по-справжньому смиренними перед Богом наших батьків, бо Він залишив усе це записаним для нас настільки ясним, що, попри намагання та об’єднані зусилля жерців Ваалових, вони не мають сили засліпити наші очі і затьмарити наше розуміння, якщо тільки ми відкриємо наші очі і одну хвилину почитаємо це у щирості серця”⁷.

Притча про сіяча показує, що відбувається, коли проповідують євангелію; вона також показує, що Спаситель встановив Своє царство в середині часів

“Коли Спаситель виголошував ці прекрасні слова і притчі, записані в Матвії 13, Він знаходився на човні, бо натовп насував на Нього, щоб почути Його слова; і Він почав навчати їх, кажучи:

“Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли, та їх повидзьобували. Другі ж упали на ґрунт кам’янистий, де не мали багато землі, і негайно посходили, бо земля неглибока була; а як сонце зійшло, то зів’яли, і коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен, і їх поглушив. Інші ж упали на добрую землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, нехай слухає!”. [Матвій 13:3–9]. …

Але послухайте пояснення притчі про сіяча: “До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою”. І зверніть увагу на цей вираз—посіяне в серці його. “Це той, хто отримує зернятко понад дорогою”. [Матвій 13:19]. Люди, які в собі не мають принципу праведності, чиї серця сповнені нечестя, хто не має бажання до принципів істини, не розуміють слова істини, коли чують його. Диявол забирає слово істини з їхніх сердець, тому що вони не прагнуть до праведності.

“А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокутується. А між терен посіяне, це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз, другий у шістдесят, а той утридцятеро”. [Матвій 13:20–23].

Таким чином Сам Спаситель пояснив Своїм учням притчу, яку Він виклав, не залишивши таємниці чи темряви в розумі тих, хто твердо вірує в Його слова.

Отже, ми доходимо висновку, що головна причина того, що натовп, тобто цей світ, як їх визначив Спаситель, не отримав витлумачення Його притч, полягала в невірі. Вам, каже Він, (звертаючись до Своїх учнів), дано пізнати таємниці Царства Небесного [див. Матвій 13:11]. І чому? Завдяки вірі в Нього і довірі до Нього, яку вони мали. Ця притча була виголошена, щоб показати, що відбувається, коли проповідують слово; і ми віримо, що це має прямий зв’язок з початком, або встановленням Царства в ту добу; отже ми продовжимо дослідження Його слів стосовно цього Царства від тих часів, навіть до кінця світу”⁸.

Притча про пшеницю і кукіль навчає, що праведні і злочестиві будуть зростати до кінця світу, коли праведних буде зібрано, а злочестивих буде спалено

“Іншу притчу подав Він їм, кажучи [і ця притча також має зв’язок із встановленням Царства у ту добу світової історії]: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм. А коли люди спали, прийшов ворог його і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов. А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукіль. І прийшли господареві раби, та й кажуть йому: “Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?” А він їм відказав: “Чоловік супротивник накоїв оце”. А раби відказали йому: “Отож, чи не хочеш, щоб пішли ми і його повиполювали?” Але він відказав: “Ні, щоб, виполюючи той кукіль, ви не вирвали разом із ним і пшеницю. Залишіть, хай разом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива накажу я женцям: Зберіть перше кукіль і його пов’яжіть у снопки, щоб їх попалити; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї”. [Матвій 13:24–30].

У цій притчі ми пізнаємо не тільки встановлення Царства за днів Спасителя, що представлено добрим насінням, яке принесло хороший плід, але й спотворення Церкви, яке представляє кукіль, посіяний ворогом, який Його учні ладні були виполоти, тобто очистити Церкву, якби це їхнє ставлення отримало схвалення Спасителя. Але Він, знаючи все, каже: “Неправильно!” Настільки, що це означає: ваше ставлення є неправильним, Церква ще у своєму ранньому дитинстві, і якщо ви зробите цей поспішний крок, ви знищите пшеницю, тобто Церкву, разом з куколем; отже краще дати їм рости разом аж до жнив, тобто до кінця світу, що означає знищення злочестивих, яке ще не сповнилося. …

І підійшли Його учні до Нього й сказали: “Поясни нам притчу про кукіль польовий”. А Він відповів і промовив до них: “Хто добре насіння посіяв був, це Син Людський, а поле це світ, добре ж насіння це сини Царства, а кукіль сини лукавого”. [Матвій 13:36–38].

Тепер нехай наші читачі звернуть увагу—“поле це світ, … кукіль сини лукавого, ворог, що посіяв його—це диявол, жнива—це кінець світу, [нехай вони звернуть особливу увагу на слова—кінець світу], а женці—це ангели”. [Матвій 13:38–39].

Люди не мають жодних підстав казати, що все це фігуральні вирази, що буквально це сприймати не можна, бо Він тепер пояснює те, що раніше казав у притчах; і відповідно до цієї символіки, кінець світу—це знищення злочестивих; жнива і кінець світу мають прямий зв’язок із родом людським в останні дні, а не з землею, як це багато хто собі уявляє, і з усім тим, що станеться ще до пришестя Сина Людини, і з відновленням усього, про що було сказано вустами усіх святих пророків від початку світу; і ангели мають свою місію в цій великій роботі, бо вони—женці.

“І як збирають кукіль, і як палять в огні, так буде й наприкінці віку цього” [Матвій 13:40]; тобто, оскільки слуги Божі виходять, щоб попередити народи—і священиків, і [просто всіх] людей, а вони кам’яніють серцем і відкидають світло істини, то перших віддають на биття Сатани, і закон і свідчення запечатуються, … і вони залишаються в темряві і зібрані на день спалення; таким чином зв’язані своїми вченнями, і їхні священики роблять ці пута ще міцнішими, і [вони] підготовлені до сповнення слів Спасителя—“Пошле Людський Син Своїх Алголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззаконня, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!” [Матвій 13:41–42].

Ми розуміємо, що робота збирання пшениці в клуні, або комори, буде відбуватися в той час, коли кукіль будуть зв’язувати і підготовляти на день спалення; що після дня спалення, коли “праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має вуха, нехай слухає!” [Матвій 13:43]”⁹.

Притча по гірчичне зерно навчає, що Церква і царство Бога, встановлені в ці останні дні, пошириться по всій землі

“І знову, іншу притчу Спаситель подав їм, натякаючи, що Царство має бути встановлено до або під час жнив. І в ній ідеться: “Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм. Воно найдрібніше з увсього насіння, але, коли виросте, більше воно за зілля, і стає деревом, так, що птаство небесне злітається, і кублиться в віттях його”. [Матвій 13:31–32]. Ми можемо чітко побачити, що цей образ символізує Церкву, коли вона появиться в останні дні. Дивіться, Царство Небесне уподібнено до нього. Що саме уподібнено?

Візьмімо Книгу Мормона, яку чоловік взяв і сховав у своєму полі, забезпечивши її своєю вірою, щоб вона проросла в останні дні, або в належний час. Уявімо, як вона проростає з землі, як дійсно вважається найменшим з усього насіннячка, але вона розпускається, так, височить з могутніми гілками і богоподібною величчю, доки, як і гірчичне насіння, не стає найбільшим з усіх трав. І це істина, і вона дала паростки і виросла з землі, і праведність починає з небес визирати [див. Псалом 85:11; Мойсей 7:62], і Бог посилає Свої сили, дари і ангелів, щоб кублитися в віттях її.

Царство небесне—як те зерно гірчичне. Дивіться, хіба тоді не це Царство Небесне піднімає голову в останні дні у величі свого Бога, а саме Церква святих останніх днів, немов непохитна, непорушна скеля посеред великої безодні, незахищена від бур й ураганів Сатани, яка досі стояла твердо і все ще тримає удар велетенських хвиль утисків, які женуть ураганні вітри облудності, що тоне, і які обрушувалися і досі обрушуються і піняться на нездоланних хвилерізах, підштовхувані подвоєною люттю ворога праведності? …

Хмари темряви вже довго б’ють, наче велетенські хвилі, у непорушну скелю Церкви святих останніх днів; і попри все це, гірчичне зерно продовжує тягти свої високі віти вище і вище, простягаючись усе ширше і ширше; і колеса, що несуть колісницю Царства, продовжують обертатися, приведені в дію могутньою рукою Єгови; і всупереч усій протидії будуть обертатися, доки Його слова не буде сповнено”¹⁰.

Свідчення Трьох свідків та Писання останніх днів подібні до розчини, вкладеної в муку; притча про невід навчає про всесвітнє збирання

“Іншу притчу Він їм розповів: “Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне”. [Матвій 13:33]. Це можна розуміти так, що Церква святих останніх днів бере свій початок від маленької кількості розчини, що була вкладена в трьох свідків. Дивіться, як це нагадує притчу! Вона швидко заквашує маленьку грудку тіста, і невдовзі вона заквасить усе тісто. …

“Подібне ще Царство Небесне до невода, у море закиненого, що зібрав він усячину. Коли він наповниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до посуду добре, непотріб же геть викидають”. [Матвій 13:47–48]. Щоб побачити, як це працює, подивіться на сім’я Йосипове, що закидає євангельський невід на лице землі, збираючи “усячину”, щоб добре зібрати в посуд, підготовлений для цього, а ангели подбають про непотріб. “Так буде й наприкінці віку: Анголи повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних, і їх повкидають до печі огненної, буде там плач і скрегіт зубів!” Ісус каже їм: “Чи ви зрозуміли це все?”—“Так!” відказали Йому”. [Матвій 13:49–51]. І ми кажемо: “Так, Господи”; і вони також можуть сказати: “Так, Господи”; бо ці речі є такими ясними й славетними, що кожний святий в останні дні має відгукуватися на них із сердечним “амінь”.

“І Він їм сказав: “Тому кожен книжник, що навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, що з скарбниці своєї виносить нове та старе”. [Матвій 13:52].

Як працює цей приклад можна побачити на прикладі того, як Книга Мормона виходить із скарбниці серця. Так само з’явилися і завіти, дані святим останніх днів [Учення і Завіти], також і переклад Біблії—таким чином виносячи з серця нове і старе, таким чином відгукуючись на ті три міри муки, на які подіяв очищувальний дотик одкровень Ісуса Христа, і священнослужіння ангелів, які вже розпочали цю роботу в останні дні, і таким чином “розчина” заквашує все. Амінь”¹¹.