Різдвяна хусточка

В юності я щороку допомагав своїй мамі загортати сімейні різдвяні подарунки. У мене було 4 одружені брати і заміжня сестра та 13 племінниць і племінників, отже то було нелегке завдання. Але навіть серед усього цього кольорового безладу я помітив, що ми, як здається, завжди загортали для моєї сестри хусточку. Навіть якщо моя мама загортала для неї нічну сорочку, блузку або якесь кухонне приладдя, Анна знову отримувала хусточку. Я розумів, що хусточки були корисними й недорогими, але я почав міркувати, що моя сестра буде думати, так часто отримуючи цей подарунок.

Якось, в один з груднів, я нарешті спитав: “Ще одна хусточка для Анни? Мамо, здається, ти даруєш їй хусточку майже кожного року. Чи не думала ти, що, можливо, зараз у неї їх вже достатньо? Скільки їй потрібно їх? Ще один подарунок удорожчує вартість посилки для її сім’ї. Не думаю, що тобі слід робити це”.

Мама відклала ножиці. “Дозволь мені розповісти тобі історію. І тоді, можливо, ти зрозумієш. Це сталося ще до твого народження.

“Ти знаєш, як я потрапила в цю країну”. (Я знав. Родина моєї мами була вражена тим, що вона вийшла заміж за вдівця з чотирма дітьми, але сім’я була ще більше шокована тим, що вона переїжджала з Голландії до Сполучених Штатів). “Але дечого ти не знаєш. Коли ми приїхали сюди, у нас не було нічого. Життя було важким. Твій батько працював на двох роботах, але платили йому небагато. Я заробляла пранням і прасуванням. Але нам все ще не вистачало грошей.

Анні тоді було 17 років і вона розуміла в яких боргах ми були. Вона вирішила, що може допомагати, і влаштувалася на роботу. У місті вона знайшла роботу в кондитерському магазині. Їй потрібно було добиратися туди автобусом і цілий день стояти за прилавком. Вона віддавала нам майже всю свою зарплатню, залишаючи собі гроші лише на проїзд автобусом і на невеликий обід, оскільки їй не дозволялося тримати їжу під прилавком.

Анна казала мені, що їй приємно мати роботу, і що її зарплатня може допомагати нам. Але вона не сказала мені, що турбувалася і про своїх молодших братів. Наближалося Різдво. Їхні нові американські друзі говорили про іграшки, які вони просили Санту подарувати їм. Що станеться, якщо Санта не принесе в наш дім жодного подарунка?

За кілька днів до Різдва Анна віддала мені невелику суму грошей. Однак то не був день виплати їй заробітної плати. Я спитала її, де вона взяла ці гроші. Вона сказала мені, що заощадила їх, обходячись без обідів. Там було небагато грошей, але я розуміла, що вона не обідала протягом багатьох тижнів. Вона попросила мене взяти гроші і купити різдвяні подарунки для її братів. Вона довіряла мені, її мачусі, і знала, що я куплю те, що потрібно.

Я мала купити щось недороге. Але я вирішила, що влаштую Різдво для всієї сім’ї. Мандарини, мило у вигляді ведмедиків, кольорові олівці, маленькі іграшкові машинки, шкарпетки для вашого батька. А для Анни я купила хусточку. Вона була однотонною, і, щоб прикрасити хусточку, я допізна вишивала її. Я була така щаслива, що моя нова дочка подарувала нам Різдво, і хотіла, щоб у неї на Різдво теж було щось особливе.

Прийшло Різдво. Ми були приємно вражені, коли наші церковні друзі принесли нам різдвяну ялинку і повну коробку подарунків. Вони вибачилися за те, що то були прості подарунки, загорнуті в газету, але все було чудово! Там було так багато корисних речей і чудові пригощення. Але на всіх чекав ще один сюрприз—таємний сюрприз від Анни і мене. Санта все ж таки прийшов у наш дім! Твої брати були такі раді! Невдовзі вони вже були на підлозі з машинками, катаючи їх по газетах та під ними. Газети були повсюди! А потім Анна відкрила свій подарунок і знайшла хусточку. Вона плакала. Я теж трохи плакала.

Ми приготували нашу різдвяну їжу. У нас були пригощення, яких ми не куштували вже так довго! Після цього ми все прибрали. Анна хотіла покласти свою хусточку на місце. Але її ніде не було. Ми шукали всюди. І тоді я подумала: “О, ні! Ваш батько викидав газети у вогонь. Чи не могла хусточка згоріти у вогні?” Можливо так і сталося, тому що ми її так і не знайшли. Проте Анна не скаржилася. Що сталося, те сталося. Вона сказала, що відчувала себе щасливою, бо її брати були щасливі.

Наступного Різдва я подарувала Анні хусточку. І стежила, щоб її не загубили. Коли вона вийшла заміж і переїхала, я висилаю їй різдвяні хусточки поштою. Зараз я висилаю їй хусточку не тому, що вона їй потрібна. Я висилаю їй хусточку на знак того, що ніколи не забуду, що вона зробила для нашого першого Різдва разом”.

Через кілька років після того, як моя мама розповіла мені цю історію, нам вдалося зібратися усією нашою сім’єю, щоб відсвяткувати Різдво. З хвилюванням я спостерігав, як моя сестра розпаковувала хусточку. Я бачив сльози в її очах, коли вона потягнулася до нашої мами, щоб потиснути їй руку. Я розумів. Справа була не лише у хусточці. То був особливий подарунок на згадку про любов, дари і жертву. І у той простий спосіб я пригадав, чому ми святкуємо Різдво—завдяки найвеличнішому дару любові, який вимагав жертви.