Повернений з честю

Зображення

Ілюстрація Грега Ньюболда

Коли закінчились мої заняття у кінці дня, я зайшла до невеличкого антикварного магазину по дорозі додому—цю справу я хотіла завершити попри те, що лив дощ і ставав усе сильнішим. Я була єдиним покупцем у магазині, а жінка, яка там працювала, допомагала запакувати лампу, яка мені сподобалася.

Поки вона відкривала пакет для покупки, я помітила на розкладці браслети яскравих кольорів. В той час, як вона клала лампу в пакет, я потягнулася до одного браслета. Продавщиця штовхнула розкладку і мабуть половина браслетів упала на підлогу. Жінка виглядали трохи розстроєною, але продовжувала займатися моєю покупкою. Я пішла з магазину, тримаючи в одній руці парасольку, а в іншій—пакет з лампою.

Я прийшла додому, зняла мокрі чоботи й увімкнула музику. Я вийняла лампу й щось помітила на дні пакету. То був червоний браслет. Мабуть він випав з розкладки у мій пакет. Я усміхнулася, думаючи, як ця ситуація подібна до історії з підручника для Товариства молодих жінок: “Тоді Валері згадала урок, який щойно проводився у класі Лавр”.

Я кинула браслет на ліжко й увімкнула лампу. Вона створювала теплий ореол серед того сірого дня. Я визирнула у вікно. Дощ посилився, а сніг на землі перетворився на брудне місиво.

Я поглянула на браслет. Він був вишневого кольору. Я одягнула його на руку. Звісився напис з ціною—20 доларів. Звичайно ж, я поверну його. Мені й не спало б на думку цього не зробити. Я зняла браслет і поклала на стопку книг, які збиралася кудись прибрати. Я пішла в іншу кімнату, щоб зробити какао.

Потім я повернулася.

Як довго я збиралася прибрати ті книжки? Вже давненько. Скільки пролежить тут цей браслет, якщо я відкладатиму його повернення?

Я мала намір повернути його. Але коли це відбудеться? Чи чекатиму я доти, доки стане незручно його повертати? А може забуду про нього?

Я ще трохи повагалася і знову подивилася у вікно. Я подумала про те, що ноги тільки-но зігрілися. Я подумала про смачне гаряче какао.

Тоді я взяла браслет, натягнула чоботи і знову вийшла з дому.

Коли я прийшла в магазин, жінка допомагала комусь іншому. Я стояла і чекала. Коли вона закінчила, я вийняла браслет з кишені, пояснивши, як він до мене потрапив. Вона трохи здивувалася, трохи зніяковіла, подякувала—і все. Вона не запропонувала мені винагороду за чесність. Вона не розсипалася в словах подяки. І не було нікого, хто міг би це бачити.

По дорозі додому я думала про те, що завжди вважала себе чесною людиною. Це та якість, яку я ціную і помічаю в людях. Але справжня чесність, як і справжня любов і справжнє милосердя—це якість, яка вимагає дій. Якими б благородними і щирими не були мої наміри, я стала чесною людиною лише тоді, коли знову взула чоботи і почала діяти відповідно до своїх намірів.

Я відчула своє неприкрите зап’ястя у пальті й злегка усміхнулася.