Світло в Африці

Кілька років тому ми з моєю дружиною, Гаррієт, мали незабутній досвід, завдяки якому ми побачили виконання цього обіцяння. Ми були у Західній Африці, прекрасній частині світу, де Церква зростає і де живуть чудові святі останніх днів. Однак у Західній Африці також існує багато випробувань. Зокрема, я був засмучений бідністю, яку побачив. У містах є багато безробітних і сім’ям часто важко забезпечити свої щоденні потреби й безпеку. Коли я дізнався, що багато наших дорогоцінних членів Церкви живуть в такій бідності, в мене защеміло серце. Але я також дізнався, що ці хороші члени Церкви допомагають одне одному полегшувати їхні важкі тягарі.

Зрештою ми прибули в один з наших домів зборів біля великого міста. Але там ми не побачили обтяжених або поглинутих темрявою людей, а знайшли щасливих людей, які випромінювали світло! Щастя, яке вони відчували завдяки євангелії, передалося й нам і піднесло наші душі. Любов, яку вони виявили до нас, упокорювала. Їхні посмішки були щирими й змушували усміхатися і нас.

Пам’ятаю, як тоді я замислювався, чи є на лиці землі щасливіші люди, ніж ці. Хоча цих дорогих святих обступили труднощі й випробування, вони були сповнені світла!

З початком зборів я почав свій виступ. Але невдовзі в будівлі вимкнули електроенергію і ми залишилися в цілковитій темряві.

Протягом деякого часу я ледве бачив когось із зібрання, але я міг бачити і відчувати на собі сяючі й прекрасні усмішки наших святих. О, як же мені було приємно бути з цими чудовими людьми!

Ми все ще залишалися в темряві, тому я сів біля своєї дружини і чекав, поки електроенергію знову ввімкнуть. Коли ми чекали, сталося щось дивовижне.

Кілька людей почали співати гімни Відновлення. І тоді до них приєдналися інші. І ще інші. Невдовзі каплицю наповнив хор приємних голосів, що переповнювали душу.

Цим членам Церкви не потрібні були книги гімнів; вони знали кожне слово кожного гімну, який співали. І вони співали один гімн за іншим з силою й духом, які зворушували мою душу.

Нарешті освітлення відновили і зал наповнився світлом. Ми з Гаррієт подивилися одне на одного і побачили, що наші щоки були вологі від сліз.

Серед великої темряви ці прекрасні, чудові святі наповнили цю церковну будівлю і наші душі світлом.

Для нас то був надзвичайно зворушливий момент, який ні Гаррієт, ні я ніколи не забудемо.