Цей славетний ранок Воскресіння!

Недавно, дорогою до Церкви, я особливо замислився над Спокутою Ісуса Христа. Я ставив собі запитання, ніби проводив співбесіду, щоб зрозуміти, де я зараз знаходжуся, наскільки важливими в цей момент є речі, які Ісус зробив для мене?

До того, як брати почали благословляти причастя, я почав розмірковувати, чи було моє ставлення до нього недбалим, бо тоді б це означало, що все, що Христос зробив для мене, буде марним. Я почав думати про те, що Він зробив. Я згадав уривки з Писань із Євангелій від Матвія, Марка та Луки, в кожному з яких у свій спосіб описувалося, як Ісус спокутував гріхи всього людства. Знаючи, що Його година невдовзі настане, Христос показав Своїм учням обряд причастя, заповідуючи їм обряд, який допомагає нам пам’ятати Його тіло, в якому Він страждав духовно за всіх людей, що будь-коли жили і житимуть, та Його кров, яку Він пролив за нас.

Після цієї події Він узяв Петра, Якова та Івана і пішов на Оливну гору, де люди зазвичай висипали оливи в ємність, клали камінь зверху і видавлювали з них оливне масло. Дорогою туди Ісус почав сумувати й тужити і сказав Своїм учням: “Обгорнена сумом смертельним душа Моя!” Коли Він залишив Своїх учнів неподалік і молився про те, щоб вони пильнували і молилися Богу, я уявив собі важку ношу гріха, яку було покладено на плечі Христа і яка давила на Нього наче оливний прес.

Ця ноша була настільки важкою, що Він молився Батькові, аби Той забрав цю чашу від Нього (Лука 22:42), і ангел явився з небес і укріпляв Його (Лука 22:43). Далі Писання говорять нам, що Ісус був у смертельній тривозі і молився ще пильніш, лише Його піт крапав на землю немов краплі крові (Лука 22:44). Книга Мормона дає нам ширшу картину цієї події: “І ось, Він витерпить, і біль у тілі, голод, спрагу і втому, навіть більше, ніж людина може витерпіти, якщо це не до смерті; бо знай, кров виступить з кожної пори, таким великим буде Його страждання за злочестивість і мерзоти Його народу” (Мосія 3:7).

Він двічі просив Батька про можливість забрати цю чашу від Нього, але, продовжував чинити волю Батька. І втретє підійшовши до учнів, тільки цього разу в наскрізь просякшому кров’ю одязі, Він побачив, що Його учні сплять. Я не можу собі навіть уявити, що вони відчували, але напевно це був час сповнений смутком, який пізніше перетворився на час перемоги й радості, коли камінь було відсунуто від могили, а Його там не було. Все, чого навчав Христос, виповнилося, надавши всьому злочестивому й праведному людству вільне Воскресіння після того, як Він воскрес першим.

Коли я відвідую зі своєю сім’єю Церкву кожної неділі, саме радісний ранок Воскресіння дає нам можливість знов і знов згадувати про те, що Господь зробив для нас, щоб ми могли відчувати щастя тут, на землі, і отримати надію жити після цього життя, повернувшись до вічного стану щастя та всього того, що Бог приготував для нас.

Аби ці недільні ранки були чудовими, нам важливо пам’ятати про необхідність каятися в наших гріхах, як сказано в Ученні і Завітах: “Отже, Я наказую тобі покаятися—покайся, щоб Я не покарав тебе жезлом Моїх уст, і Моїм гнівом, і Моєю люттю, і щоб не були твої страждання тяжкими—наскільки тяжкими, ти й не знаєш, наскільки винятковими, ти й не знаєш, так, як важко їх зносити, ти й не знаєш.

Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;

Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я;

Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися—

Проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських” (Учення і Завіти 19:15–19).