Для місіонерів, які страждають від психічних розладів

Місія повного дня може бути чудовим джерелом благословень---як для місіонерів, так і для тих, кому вони служать. Як сказав старійшина Річард Г. Скотт (1928–2015), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:

“Місія приноситиме вам надзвичайні благословення зараз і протягом усього вашого життя. …

Я свідчу, що віддане місіонерське служіння повного дня є джерелом великого щастя і щедрих благословень” (“Настав час служити на місії!”, Ліягона, трав. 2006, с. 90).

Але місія також може бути неочікувано складним досвідом. Президент Томас С. Монсон (1927--2018) навчав: “Місіонерська робота важка. Для її виконання необхідні всі сили, всі здібності, докладання всіх зусиль. … Від жодної іншої роботи не вимагається такої кількості часу, більшої відданості або таких жертв і палких молитов” (“That All May Hear”, Ensign, May 1995, 49). Як місіонер, ви проводите весь день з людиною, з якою можете ладнати або не ладнати, на кожному кроці ви стикаєтесь із відмовою і протидією, і у вас немає звичного домашнього затишку та близьких людей поруч, щоб допомагати вам іти далі. Усі ці фактори можуть негативно позначитися на вашому психічному та емоційному здоров’ї як місіонера повного дня.

Двох однакових людей не буває, тож якщо ви переживаєте страждання, радьтеся з Небесним Батьком, президентом вашої місії або вашим напарником у пошуку рішень, які допоможуть вам. Тут ми поділимося досвідом двох молодих людей, які долали проблеми з тривожністю і депресією під час служіння на місії повного дня.

Перед тим, як вирушити на місію до Пенсільванії, США, я почала відчувати тривожність. Мої плани служіння були відтерміновані, поки я працювала над подоланням своїх відчуттів. Президент моєї місії хотів, аби я була в гарному психічному стані, тому що на місії може виникати сильний стрес і велика тривожність.

Я працювала над покращенням свого психічного здоров’я і згодом, отримавши дозвіл спеціаліста, вирушила на місію.

Усе було чудово, доки я не прибула у свій третій район служіння. Через усе, починаючи з відсутності порозуміння з напарницею і закінчуючи тим, що нам не вдавалося знайти людей для навчання, я настільки відчула загострення симптомів тривожності, що насилу могла встати з ліжка вранці. Бували моменти, коли я відчувала таку тривожність, що ледве могла дихати, і в мене зʼявлялася ситуаційна депресія. Зрештою я звернулася до президента місії, який з любов’ю запропонував мені поспілкувалася з психологами моєї місії. Спілкування з ними допомогло, але повністю проблема не зникла.

Повернутися до нормального стану мені допомогло практичне дотримання порад від психологів. Застосовуючи їх, я підтримувала своє психічне здоров’я. Це не повністю допомогло мені позбутися своєї тривожності, але я вже достатньо контролювала її, аби й далі продовжувати своє місіонерське служіння.

Ось мої підказки для контролювання тривожності на вашій місії:

На фізичному рівні:

• Дбайте про себе! Читання Писань і молитва можуть допомогти у зціленні вашого духа, але якщо вам потрібно кожного дня виділяти певний час, щоб потурбуватися про себе (можливо, під час перерв на їжу або коли ви збираєтеся вранці чи перед тим, як лягати спати), то зробіть це пріоритетом для підтримки власного психічного здоров’я.

• Коли це можливо, робіть те, що приносить вам задоволення. Ви можете служити Господу, але ви все одно залишаєтеся собою! Пишіть у своєму щоденнику, малюйте, співайте, слухайте музику, спілкуйтеся зі своєю сім’єю і своїми рідними у день підготовки, пишіть листи---робіть те, що допомагає вам відчувати спокій.

• Кожного дня записуйте про п’ять речей, за які ви вдячні. Це насправді може сприяти позитивним змінам у вашому розумі.

• У разі потреби прийміть рішення приймати виписані лікарем ліки.

• Розкажіть вашому напарнику/напарниці про свої переживання й те, як він/вона може вам допомогти.

• Займайтеся йогою, медитацією або усвідомленням під час ранкових тренувань або ввечері.

• У разі потреби зверніться до психолога.

На духовному/розумовому рівні:

• Заведіть щоденник “негативу”, щоб записувати в нього всі ваші негативні думки, почуття і тривоги, але не зациклюйтеся на них. Суть у тому, щоб висловити ці почуття, а потім іти далі. Іноді корисно буде зім’яти або вирвати сторінку після того, як ви записали свої почуття: наче у символічний спосіб позбутися цих негативних думок і почуттів.

• Коли вам потрібні додаткові сили, попросіть про благословення священства.

• Часто перечитуйте своє патріарше благословення.

• Зосереджуйтеся на своїх сильних сторонах, а не на слабкостях.

• Заперечуйте негативному судженню! Читайте посібник “Adjusting to Missionary Life (Пристосування до місіонерського життя)”, щоб отримати додаткову допомогу.

• Читайте й обмірковуйте виступи з генеральних конференцій, особливо ті, що стосуються психічного здоров’я, зокрема виступ сестри Рейни І. Абурто “Милість Твоя спасе і захистить, Господи, будь зі мною кожну мить!” (Ліягона, лист. 2019, сс. 57–59), а також виступ старійшини Джеффрі Р. Холланда “Немов розбита посудина” (Ліягона, лист. 2013, сс. 40–42).

• Читайте Писання, розмірковуйте про те, як пророки й місіонери знаходили сили й віру, опиняючись у важкій ситуації.

Ці нескладні й прості дії величезною мірою позначилися на моїй здатності служити Господу всім своїм серцем, могутністю, розумом і силою. Нічого соромного немає в тому, що у вас психічні розлади, і завжди є надія завдяки Ісусу Христу знайти сили, надію і зцілення. Небесний Батько дав нам багато засобів для підтримки здоров’я нашого розуму, тіла і духа. Нам лише треба мати бажання користуватися ними.

Фейс Фергюсон, шт. Айдахо, США

Уперше віч-на-віч з депресією я стикнувся наприкінці своєї місії у Південній Африці. Я, незрозуміло чому, почувався нещасним. У мене був пригнічений настрій, сприймав я все менш позитивно, і моя віра похитнулася. На додаток до цього моя мама хворіла і сім’я мала ще й інші труднощі. Я вдавав, що все гаразд, але це було не так. В якийсь момент я просто чудово справлявся з усіма видами стресу, а іншого разу я відчував, що більше вже не витримаю. Мої думки гнітили мене і здавалося, що все було спрямовано проти мене.

Я був емоційно і психічно виснажений, тому вирішив поститися і молитися про скерування. У результаті я отримав три конкретні спонукання:

• Перше---поговорити з президентом місії. Коли я нарешті відкрито розповів про свої переживання, це допомогло мені почуватися краще і знати, що я не самотній.

• Друге---я відчув спонукання більше дізнаватися про Ісуса Христа, що допомогло б мені подолати свої труднощі. Коли я більше дізнавався про Небесного Батька і Спасителя, я чітко усвідомлював, що Вони знають мій біль і відчувають мій смуток. Я покладався на Них і благав про підтримку, коли відчував, що власних сил уже не було.

• Третє спонукання прийшло завдяки словам з виступу Президента Гордона Б. Хінклі: “Служіння---найкращий засіб від жалю до себе, егоїзму, відчаю та самотності” (Учення Президентів Церкви: Гордон Б. Хінклі [2016], с. 214). Коли я зосередився на тому, що відбувається навколо, та на служінні іншим, з часом я відчув себе щасливішим, більш впевненим і став більше довіряти Небесному Батькові.

Я дослужив місію, але депресія знову виникла у мене під час перших місяців навчання в університеті. Я щойно переїхав із Замбії до Малайзії й перебував далеко від дому, не маючи поруч ні друзів, ні сім’ї. Я навіть не знав адреси, за якою збиралася моя філія на церковні збори.

Я не втрачав надії і знову відчув спонукання поститися і молитися про скерування. Відтоді я заприятелював з дівчиною з моєї групи, яка допомогла мені знайти найближчу філію. Коли я увійшов у каплицю тієї першої неділі, я відчув, як Святий Дух звільнив мене від моїх тягарів. Я знав, що можу зробити кроки для зцілення, які робив на місії. Я так само звернувся до церковних провідників по допомогу, вивчав життя і вчення Спасителя, а потім зосередився на служінні іншим. Я знайшов людей, яким потрібно було, щоб з ними поговорили і їм допомогли, я допомагав іншим студентам і прийняв покликання в церкві.

Переживаючи депресію, я багато чого дізнався про психічне здоров’я. Ми можемо бути надто зайнятими, щоб слідкувати за своїм станом та станом оточуючих нас людей, але нам потрібно відкрито говорити іншим про наші переживання---для нашого власного блага і заради інших. Гріх, самотність, смуток, розчарування і душевний біль можуть впливати на кожного з нас емоційно, морально і духовно. Одна з найтяжчих складових депресії в тому, що ви відчуваєте віддаленість від Бога.

Але ми ніколи не самотні. Переживаючи депресію, ми можемо зосередитися на тому, щоб йти до Христа, бо Він може вчинити так, щоб слабке стало сильним (див. Етер 12:27).

Я знаю, що Бог любить нас і що ми---Його діти. Якщо ми будемо покладатися на Ісуса Христа і виконувати Його заповіді, ми отримаємо благословення й зміцнення. Завдяки Йому та Його Спокуті я отримую силу і продовжую мати благословення миру і радості.

Акасіва Вамунійма, Малайзія