Найважливіше диво

Зображення

чоловік у хірургічній масці схиляє голову

На фотографії позує модель

У Новому Завіті є багато прикладів співчуття Спасителя. Після зцілення людини, одержимої нечистим духом, Ісус сказав: “Іди до дому свого, до своїх, і їм розповіж, які речі великі Господь учинив тобі і як змилувався над тобою” (Марк 5:19). Коли люди потребували їжі, Христос змилосердився над натовпом (див. Марк 8:2) і нагодував кількома хлібами та рибами близько чотирьох тисяч чоловік (див. Вірші 1–9).

Ми з дружиною також хотіли, щоб чудесне співчуття Ісуса Христа зцілило нашу новонароджену доньку. Лікарі виявили у неї велику пухлину в черевній порожнині. У неї діагностували дитячу нейробластому. Оскільки їй було лише два тижні, а злоякісна (ракова) пухлина була великою, прогноз був не обнадійливим.

Сповнений віри у здатність Христа зцілити її, я дав їй благословення священства, перш ніж ми поїхали до дитячої лікарні. Тоді мені на думку не спадало жодних слів. Жодних думок. Намагаючись підібрати якісь слова, я зміг вимовити лише одну фразу: “Ти в Божих руках”.

Засмучені цим, ми вирушили до дитячої лікарні, де лікарі мали провести хірургічну біопсію пухлини, подивитися, наскільки далеко вона поширилася, і вирішити, чи можуть вони взагалі щось зробити для нашої доньки. Перед операцією я знову дав доньці благословення священства і відчув те саме, що й раніше; я зміг вимовити лише слова: “Ти в Божих руках”.

Передавши нашу доньку хірургу, ми з дружиною гірко плакали. Коли не було більше сил плакати, я просто сидів у розпачі. Я почав замислюватися, чи не було диво співчуття, якого ми прагнули, утримане від нас через те, що моя віра чи гідність були недостатніми. Чому Христос здійснив так багато дивовижних актів співчуття для інших, але не зробив цього для нас?

Я відчув спонукання прочитати історію Лазаря, описану в Івана 11. Мою увагу привернуло спілкування між Христом і Мартою. Мені здалося, що Марта сподівалася на те саме, на що і я: що ще не пізно, і моя донька ще може дивовижно зцілитися. У відповідь на прохання Марти Ісус Христос сказав: “Я є воскресення й життя. Хто вірує в Мене, — хоч і вмре, буде жити.

І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повік не помре. Чи ти віруєш в це?” (Іван 11:25–26)

У цей момент мені здалося, що Ісус Христос говорить зі мною. Я відчував, що якби я мав очі, щоб бачити, то побачив би Христа, Який сидить поруч зі мною і чекає відповіді на Своє запитання. Коли я обмірковував свою відповідь, моя душа сповнилася впевненістю, і я відповів: “Так, я вірю в Сина Божого й в усе, що Він пропонує”.

На думку спало ще одне запитання: “Що Ісус Христос уможливив для дітей, які помирають, не досягнувши віку підзвітності?”.

І знову, подумки, я відповів: “Всі діти, які померли до того, як досягли років підзвітності, є спасенними в целестіальному царстві небесному” (Учення і Завіти 137:10).

“Ти віриш у це?,” — була відповідь. І знову впевненість наповнила мою душу, і я відповів: “Так”.

Мені спали на думку слова: “Тоді ти розумієш, що вона буде з Богом і все ще може стати подібною до Бога. Чого ще ти хочеш для неї? Ти також зможеш насолоджуватися тим життям з нею, якщо залишишся вірним храмовим завітам, які явив Ісус Христос”.

Я дійшов висновку, що найбільшим дивом у моєму житті завжди буде Спокута Ісуса Христа. Я нічого не бажав так сильно для своєї доньки, як можливості отримати всі благословення, які Ісус Христос надає через Свою спокутну жертву та священні храмові обряди. Нам було дано диво співчуття — найважливіше диво.