Пам’ятати найважливіше

Згадуючи цього тижня тріумфальний в’їзд Спасителя в Єрусалим, незадовго до Його спокутної жертви, я згадую Його слова надії та втішення: “Я воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити”¹.

Я люблю Його. Я вірю Йому. Я свідчу, що Він — Воскресіння й Життя.

Це свідчення втішало та зміцнювало мене протягом останніх чотирьох з половиною років, відтоді як померла моя дружина Барбара. Я сумую за нею.

Я часто роздумував про наш вічний шлюб та наше життя разом.

Раніше я вже розповідав, як я вперше зустрів Барбару та як той досвід навчив мене використовувати навичку “подальших зустрічей для перевірки результатів”, якої я набув на місії. Я мав швидко зустрітися з нею після нашої першої зустрічі, адже вона була прекрасною, популярною і в неї був дуже насичений календар побачень та різних зустрічей. Я відразу закохався в неї, бо вона була відкритою до спілкування і дружньою. Я був захоплений її доброчесністю. Я відчув, що ми поєднаємо свої долі. Мені здавалося, що це так просто.

Ми з Барбарою зустрічалися, і наші стосунки почали розвиватися, але вона була непевна, чи їй слід вийти за мене заміж.

Моєї впевненості в цьому було недостатньо; Барбарі потрібно було самій це знати. Ми знали: якщо будемо поститися та молитися про це, Барбара зможе отримати підтвердження з небес.

Ми провели вихідні без побачень, щоб мати можливість поститися й молитися особисто, аби кожному з нас самим дізнатися про це. На моє щастя, вона отримала таке ж підтвердження, що і я. Решта, як то кажуть, — це вже історія.

Коли Барбара померла, наші діти помістили на надгробку її могили кілька порад, які Барбара хотіла, щоб вони пам’ятали. Одна з цих порад така: “Найголовніше те, що триває найдовше”.

Сьогодні я хочу поділитися кількома почуттями та думками з глибин мого серця про те, що є найважливішим.

Перше, відносини з нашим Небесним Батьком та Його Сином, Господом Ісусом Христом, є найважливішими. Ці стосунки найважливіші тепер і у вічності.

Друге, сімейні стосунки належать до найважливішого.

Протягом мого служіння я відвідав багато окремих людей та сімей, які постраждали від руйнівних стихійних лих. Багато з них були переселеними, голодними та наляканими. Вони потребували медичної допомоги, їжі та притулку.

Їм також були потрібні їхні сім’ї.

Я розумію, що у когось немає цього благословення — мати свою власну сім’ю, тому під сімʼєю я маю на увазі й родичів, друзів та навіть приходські сім’ї. Ці стосунки є важливими для емоційного та фізичного здоров’я.

Ці стосунки також можуть дарувати любов, радість, щастя та відчуття приналежності.

Підтримувати ці важливі стосунки — це вибір. Якщо людина вибирає бути частиною сім’ї, то це вимагає від неї взяти на себе зобов’язання, любити, виявляти терпіння, спілкуватися та прощати². Можуть бути часи, коли ми не погоджуємося з іншою людиною, але при цьому ми можемо не сваритися. У період залицяння та у шлюбі ми не закохуємося і не перестаємо кохати, ніби ми фігури, які переміщують на шахівниці. Ми вибираємо любити і підтримувати одне одного. Ми робимо те саме в інших сімейних стосунках та з друзями, які для нас як сім’я.

У Проголошенні про сім’ю сказано, що “божественний план щастя надає можливість продовження сімейних стосунків після смерті. Священні обряди й завіти, які можна отримати у святих храмах, дають можливість людям повернутися в присутність Бога, а сім’ям — об’єднатися навічно”³.

Інша річ, яка є найважливішою, — це діяти за спонуканнями Духа у наших найважливіших стосунках та у наших зусиллях любити своїх ближніх, як самих себе, як в нашому особистому, так і публічному служінні. Я засвоїв це ще у ранні роки свого життя, служачи єпископом.

Одного холодного сніжного зимового вечора я, виходячи зі свого єпископського офісу, відчув сильне спонукання відвідати одну літню вдову з приходу. Я поглянув на годинник — була вже 22:00. Я поміркував, що було вже надто пізно для такого відвідування. До того ж падав сніг. Я вирішив: перше, що я зроблю зранку, — відвідаю цю любу сестру, замість того, щоб турбувати її в цю пізню годину. Я поїхав додому і ліг спати, але крутився та прокидався всю ніч, тому що Дух турбував мене.

На світанку наступного дня я поїхав прямо до дому тієї вдови. Її донька відчинила двері і в сльозах сказала мені: “О, єпископе, дякую вам, що прийшли. Мама померла дві години тому”, — я був приголомшений. Я ніколи не забуду почуттів, що були у моєму серці. Я плакав. Хто більше, ніж ця вдова, заслуговував на те, щоб її єпископ тримав її за руку, втішав її та, можливо, дав їй останнє благословення? Я втратив цю можливість, тому що мав виправдання не діяти за сильним спонуканням Духа⁴.

Брати і сестри, молоді чоловіки і молоді жінки та діти з Початкового товариства, я свідчу вам, що діяти за спонуканнями Духа є однією із найважливіших складових у всіх наших стосунках.

Зрештою, у цю Вербну неділю я свідчу, що бути наверненим до Господа, свідчити про Нього та служити Йому також є серед того, що є найважливішим.

Віра в Ісуса Христа є основою наших свідчень. Свідчення — це підтвердження вічної істини, яке приходить в серця та душі окремих людей через Святого Духа. Свідчення про Ісуса Христа, народжене від Духа і зміцнене Ним, змінює життя, — воно змінює хід наших думок та спосіб нашого життя. Свідчення повертає нас до нашого Небесного Батька і Його божественного Сина.

Aлма навчав:

“Знайте, я свідчу вам, що я знаю, що те, про що я говорив, істина. І звідки, на вашу думку, я знаю про точність цього?

Слухайте, я кажу вам, це стало відомим мені через Святого Духа Божого. Знайте, я постився і молився багато днів, щоб знати це самому. І ось, я знаю сам, що це істина; бо Господь Бог зробив так, що це явилося мені через Його Святого Духа”⁵.

Однак самого свідчення ще недостатньо. Природно, що в міру зростання нашого навернення до Ісуса Христа ми маємо бажання свідчити про Нього, Його доброту, любов та лагідність.

Часто на наших зборах у неділю посту ми чуємо слова: “я вдячний” та “я люблю” частіше, ніж ми чуємо слова: “я знаю” та “я вірю”.

Я запрошую вас проголошувати своє свідчення про Ісуса Христа частіше. Свідчіть про те, що ви знаєте і у що вірите, і що ви відчуваєте, а не лише про те, за що ви вдячні. Свідчіть про власний досвід пізнання Спасителя та любові до Нього, про життя за Його вченнями та про Його всемогутню викупну силу у вашому житті. Коли ви будете свідчити про те, що ви знаєте, у що вірите і що відчуваєте, Святий Дух підтвердить істину тим, хто щиро слухає ваше свідчення. Вони також робитимуть це, бо побачили, що ви стаєте послідовником Ісуса Христа, сповненим миру. Вони побачать, що означає бути Його учнем. Вони також відчують те, чого, можливо, раніше не відчували. Щире свідчення приходить від зміненого серця і може бути передане силою Святого Духа в серця тих, хто відкритий, щоб прийняти його.

Ті, хто відчує щось, почувши ваше свідчення, пізніше можуть у молитві попросити Господа підтвердити істинність вашого свідчення. Тоді вони дізнаються про це для себе.

Брати і сестри, я свідчу вам, що я знаю, що Ісус Христос — Спаситель і Викупитель світу. Він живий. Він — воскреслий Син Божий і це Його Церква, яку спрямовують Його пророк та апостоли. Я молюся, щоб одного дня, коли я перейду в інший світ, я міг зробити це з яскраво палаючим свідченням.

У своєму служінні я навчився, що найважливішими є наші стосунки з Небесним Батьком та Його улюбленим Сином, наші сім’ї, наші ближні та можливість дозволяти Духові Господа направляти нас у цих стосунках, щоб ми могли свідчити про те, що є найважливішим і триває найдовше. В ім’я Ісуса Христа, амінь.