2007
Чому символи?
Лютий 2007


Чому символи?

Щоб навчати вічних істин у храмі, Господь використовує символи. І ось чому.

Під час храмового поклоніння ми навчаємося у такий спосіб, до якого не звикли. “Кожен храм, є домом навчання,—пояснює старійшина Рассел М. Нельсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів.— Там нас навчають, як учив Учитель. Його метод відрізняється від інших. Він давній і багатий на символіку. Ми можемо багато чому навчитися, розмірковуючи над справжнім значенням символів”1.

Євангельським символом може бути предмет, подія, дія або вчення, що уособлюють духовну істину. Наприклад, причасні хліб і вода символізують тіло і кров Ісуса Христа. Символізм, як спосіб навчання, є таким же давнім, як і Адам, якого навчав ангел про те, що принесення перворідних від отар є “подобою жертви Єдинонародженого від Батька” (Мойсей 5:7). Так само як Адам потребував допомоги в розумінні символізму жертвоприношення, ми також потребуємо певного спрямування у розумінні “давніх і багатих” методів, які Господь використовує, щоб навчати найвищих євангельських обрядів священства.

Наведена нижче інформація з Писань, що йде від церковних провідників та вчених-святих останніх днів, може допомогти краще зрозуміти багату символіку, що знаходиться у храмі.

Чому Господь застосовує символи?

“І ось, усе має свою подобу, і все створено і зроблено, щоб нести свідчення про Мене, і те, що є земним, і те, що є духовним; те, що в небі вгорі, і те, що на землі” (Мойсей 6:63).

“Символи—це універсальна мова. … Символи роблять мову барвистою і сильною, у той же час поглиблюючи і збагачуючи наше розуміння. Символи здатні концептуально виразити ідеї та почуття, які неможливо передати словами. Вони дають нам можливість красномовно виразити свої почуття без слів. Мова символів приховує певні доктринальні істини від злочестивих, таким чином захищаючи від можливих глузувань з того, що є священним. У той же час, символи відкривають істини тим, хто духовно налаштований.

“…Символи—це мова, за допомогою якої відкриваються всі євангельські завіти і всі обряди спасіння. З того моменту як ми занурюємося у води хрищення і до часу, коли стаємо на коліна біля олтаря у храмі разом із супутником, якого ми обрали для обряду укладання вічного шлюбу, кожен завіт, який ми укладаємо, буде записано мовою символів”2.

“Важливі євангельські обряди символізують Спокуту. Хрищення зануренням у воду символізує смерть, поховання і воскресіння Викупителя. Приймаючи причастя, ми поновлюємо завіти хрищення і також згадуємо про тіло Спасителя, віддане за нас, і Його кров, пролиту за нас. Храмові обряди символізують наше примирення з Господом і запечатують сім’ї разом навіки”3.

Що означають деякі символи, що використовуються у храмі?

“У храмі всі одягнуті в білий одяг. Білий колір є символом чистоти. Жодна нечиста людина не має права увійти в дім Бога. Крім того, однаковий одяг є символом того, що перед Богом, нашим Небесним Батьком, усі люди рівні. Жебрак і банкір, учений і невчений, принц і бідняк сидять у храмі поруч і однаково цінні, якщо живуть праведно перед Господом Богом”4.

“Ми маємо… спеціальний натільний одяг, який називається храмовий одяг або одяг святого священства. Його носять члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, які отримали свій храмовий ендаумент. Цей одяг, що носять і вдень, і вночі, служить трьом основним цілям: він нагадує про священні завіти, укладені з Господом у Його святому домі, він є захистом і символом скромного одягу та способу життя, які мають бути притаманні усім смиренним послідовникам Христа”5.

Чому деякі символи, пов’язані з храмом, можна знайти в інших місцях по всьому світу?

“На мій погляд, причина того, чому храми будували і храмове поклоніння мало місце в усі століття, по всьому світу, серед усіх народів, полягає в тому, що євангелію в її повноті було відкрито Адаму, отже всі релігії та релігійні обряди мають в основі залишки істини, даної Адаму і переданої ним патріархам. Безсумнівно, що храмові обряди, необхідні на той час, були дані в ті давні дні і, що є природним, з віками вони стали видозміненими. Ті, хто розуміють вічну природу євангелії, яку було заплановано до закладин землі, чітко розуміють, чому створюється враження, ніби вся історія обертається навколо побудови й використання храмів”6.

“Ті самі порівняльні дослідження, які викривають спільну модель в усіх древніх релігіях—явище під назвою “паттернізм”—відображають також процес розповсюдження, за допомогою якого та модель поширилася по всьому світу і в процесі поширення роздробилася. Докази цього можна знайти майже по всьому світу в будь-який період історії. …

Чи винайшов Джозеф Сміт храм знову, склавши разом усі уламки—іудейський, ортодоксальний, масонський, гностичний, індуїстський, єгипетський та інші? Ні, все було не так. У його час можна було знайти лише кілька уламків, та й робота з їх збирання почалася, як ми це бачили, лише в другій половині дев’ятнадцятого століття. Навіть коли до них є доступ, ті маленькі фрагменти не поєднуються самі по собі, щоб утворити одне ціле; до сьогоднішнього дня вчені, які збирають їх, не знають, що з них утворити. Уламки є похідними храму, а не навпаки. … Те, що щось з’явилося в такій повноті, послідовності, майстерності й досконалості в одному місці і в один час—усього за одну ніч, як це в дійсності й сталося,—є достатнім доказом того, що цей розподіл є особливим”7.

Як ми дізнаємося про те, чого Бог хоче нас навчити у Своєму святому домі?

“Ми повинні отримати у храмах, завдяки храмам, від храмів “влад[у] згори” (УЗ 95:8). Джерело цієї сили—Христос. Храм—Його. Кожен символ у цій священній будівлі й поза нею вказує на Нього і, так само як чашкою ми передаємо воду, так і ця будівля передає Святий Дух”8.

“Жоден чоловік або жінка не можуть вийти з храму і вважати, що отримали ендаумент належним чином, якщо він чи вона не проникли в суть символів, не осягнули глибини тієї реальності, яка стоїть за символами. …

До тих чоловіків і жінок, які перебувають у храмі з відкритими очима, звертаючи увагу на символи і завіти, постійно докладаючи зусилля, щоб зрозуміти повноту їхнього значення, Бог звертається зі Своїм словом, і одкровення приходить. Ендаумент настільки символічний, що лише глупак зробить спробу описати його; ендаумент настільки насичений одкровеннями для тих, хто прикладає всі зусилля, щоб шукати й бачити, що жодна людина не може словами пояснити або роз’яснити можливості, приховані в храмовому служінні. Ендаумент, який було дано через одкровення, найкращим чином можна зрозуміти через одкровення. А для тих, хто старанно шукає зі щирим серцем, одкровення будуть найвеличнішими”9.

Порівнюйте тлумачення символів з іншими одкровеннями та євангельськими знаннями. … Вписуйте тлумачення будь-якого символу в загальну схему євангельських знань. Яким би розумним, логічним або оригінальним не було наше тлумачення певного символу, але якщо воно суперечить тому, що було дано через одкровення в інших джерелах, ми можемо припустити, що воно є хибним”10.

“Якщо ви йтимете до храму і пам’ятатимете, що навчання там відбувається за допомогою символів, то ви ніколи не досягнете належного стану духа, якщо не вийдете звідти з розширеним баченням, з піднесенішими почуттями, із збільшеним знанням того, що є духовним. План навчання— чудовий. Він натхненний. Сам Господь, Найкращий Учитель, постійно навчав Своїх учнів притчами, які є словесним способом викладання за допомогою символів тих понять, які іншим чином важко зрозуміти”11.

“Відвідання храму не є гарантією того, що ми станемо кращими, але завдяки цьому ми отримуємо сильне, цілеспрямоване запрошення ставати кращими. Щоб чомусь навчитися у світі, нам потрібні повторення і застосування. А хіба це не стосується й небесних знань?

Храмова робота—це не втеча від світу. Вона—постійне нагадування про те, що нам потрібен кращий світ, поки ми готуємося до іншого, набагато кращого світу. Отже, перебування в домі Господа може допомогти нам відрізнятися від світу, щоб мати змогу змінити світ. …

Навчаючись у храмі, ми долаємо час і простір. Там ми дізнаємося про щось особливе, про те, що іноді “чудніше від [нас]” (Йов 42:3), що вимагає повторного відвідування і молитви, перш ніж прийде розуміння”12.

Чому кажуть, що храмова церемонія є священною, а не секретною?

“В одному з перших одкровень цього розподілу Господь повідомив, що, згідно з Його волею, святий Дім слід побудувати з обіцянням того, що Його слава перебуватиме в ньому і Його присутність буде там, і Він прийде в нього, і всі, хто має чисте серце, має також увійти й побачити Бога за однієї умови. І ця умова така: вони “не дозволять нічому нечистому увійти в нього, щоб його не було осквернено”. (УЗ 97:15–16.) На знак виконання цієї настанови святі храми ретельно оберігаються не з метою якоїсь секретності, але через святість роботи, яка в них виконується. Тим, хто за Господніми нормами може вважатися “нечистим” через недотримання Його заповідей, забороняється входити в храм”13.

“Обряди [храму] не тримаються від світу в глибокій, непроникній таємниці. … Основна ідея обрядів, від Мойсея назад до часів Адама,—це відділення від світу. Ендаумент символізує кроки, завдяки яким людина звільняється від аморального, мирського, обмеженого оточення. …

…Суть полягає в тому, що не я відкрив ці речі; вони повинні залишатися священними для мене. Я повинен утворити територію святості, яку ніхто не може порушити. … Це тому, що я укладаю завіти безпосередньо з Небесним Батьком”14.

“Ми не обговорюємо храмові обряди поза храмом. Але ніколи не планувалося, що знання про ці храмові церемонії призначаються для невеликого кола вибраних людей, які повинні будуть зробити все можливе, аби інші про них не дізналися. Насправді ж усе зовсім не так. Великими зусиллями ми спонукаємо кожну душу здобувати право і готуватися до отримання храмового досвіду. …

“Храмові обряди і церемонії прості. Вони прекрасні. Вони священні. Вони тримаються у секреті, щоб не потрапити до тих, хто не готовий їх отримати. Допитливість—це не підготовка. Глибокий інтерес теж не є підготовкою. Підготовка до обрядів складається з підготовчих кроків: віри, покаяння, хрищення, конфірмації, гідності, зрілості і достоїнства, притаманних людині, яка приходить у дім Господа як гість”15.

Святилище служіння

Зображення

“У храмі… ми забуваємо про світ з його галасом і суєтністю. У домі Господа панує спокій. Ті, хто там служить, знають, що вони мають справу з вічністю. Усі одягнуті в біле. Розмови приглушені. Думки—піднесені.

Це—святилище служіння. В основному вся робота, що виконується в цьому священному домі—це вікарна робота за тих, хто пішов за завісу смерті. Я не знаю, яку роботу можна порівняти з цією. Вона, як жодна інша робота, відома мені, наближається до вікарної жертви Сина Божого за все людство. Ми не очікуємо почути “дякую” від тих, хто в потойбічному світі зможе скористатися наслідками цього священного служіння. Це служіння живих заради померлих. Це служіння є суттю безкорисливості”.

Президент Гордон Б. Хінклі, “The Salt Lake Temple,” Tambuli, Nov. 1993, 5–6.

Посилання

  1. “Особиста підготовка до храмових благословень”, Ліягона, лип. 2001, с. 38.

  2. Joseph Fielding McConkie and Donald W. Parry, Guide to Scriptural Symbols (1990), 1.

  3. Russell M. Nelson, “The Atonement,” Ensign, Nov. 1996, 35.

  4. John A. Widtsoe, “Looking toward the Temple,” Improvement Era, Oct. 1962, 710.

  5. Carlos E. Asay, “The Temple Garment: ‘An Outward Expression of an Inward Commitment,’ ” Liahona, Sept. 1999, 35.

  6. John A. Widtsoe, “Symbolism in the Temples,” in Archibald F. Bennett, ed., Saviors on Mount Zion (1950), 163.

  7. Hugh Nibley, “What Is a Temple,” in The Collected Works of Hugh Nibley: Volume 4—Mormonism and Early Christianity, ed. Todd M. Compton and Stephen D. Ricks (1987), 366–367, 383.

  8. Truman G. Madsen, The Radiant Life (1994), 118.

  9. John A. Widtsoe, “Symbolism in the Temples,” 168.

  10. Gerald N. Lund, “Understanding Scriptural Symbols,” Ensign, Oct. 1986, 24.

  11. Boyd K. Packer, “The Holy Temple,” Tambuli, June 1992, 18; Ensign, Feb. 1995, 34.

  12. Neal A. Maxwell, “Not My Will, But Thine” (1988), 133–34.

  13. Harold B. Lee, Decisions for Successful Living (1973), 137.

  14. Hugh Nibley, “What Is a Temple,” in The Collected Works of Hugh Nibley: Vol. 12—Ancient History, Temple and Cosmos, Don E. Norton, ed. (1992), 61, 64.

  15. Boyd K. Packer, “The Holy Temple,” Tambuli, June 1992, 17; Ensign, Feb. 1995, 32.