Духовна складова зцілення

Своєю божественною силою Спаситель міг зцілювати всіх, але земні люди, які застосовують повноваження святого Мелхиседекового священства, підвладні Його волі. Іноді вони не можуть зцілити тих, кому надають допомогу, оскільки це буде суперечити Божій волі. Наприклад, апостол Павло “тричі благав Господа” видалити якусь “колючку з тіла”, яка завдавала йому страждань (2 Коринтянам 12:7–8). Але Господь відмовився це зробити, пояснюючи це так: “Досить тобі моєї благодаті,—бо сила Моя здійснюється в немочі” (2 Коринтянам 12:9). Павло розумів краще за багатьох, що і випробування, і страждання є необхідною і неминучою частиною життя.

Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) розумів мудрість обмеження даної носіям священства сили зцілювати. Він зазначав: “Сила священства безмежна, але Бог мудро вчинив, наклавши на кожного з нас певні обмеження. … Я вдячний, що навіть застосовуючи священство, не можу зцілити усіх хворих. Я міг би зцілити людей, які мають померти. … Але боюсь, що порушив би цілі Бога”¹.

Багато років тому, коли я був молодим і недосвідченим президентом філії, один з членів нашої філії попросив мене взяти участь у благословенні його важкохворої дружини. Було очевидним, що чоловік хотів благословити її на повне одужання від хвороби. Таким був і мій намір, бо і чоловік, і його дружина були опорою нашої не безпроблемної філії.

Чоловік помазав голову дружини освяченою олією згідно зі встановленим порядком, а я продовжив обряд, запечатавши помазання (див. Яків 5:14). На мій подив, я почув, як кажу слова, промовляти які не мав наміру: жінку було “призначено до смерті” (УЗ 42:28). Вона не одужає, але з миром залишить нас, огорнута люблячими руками Спасителя.

Наступного дня жінка померла, я головував на її похованні. Мені було сумно, але я став мудрішим. Я засвоїв великий урок: коли ми помазуємо хворого, то повинні керуватися принципом “не Моя, а Твоя нехай станеться воля” (Лука 22:42).

Отже, божественний дар зцілення виявляється багатьма способами і пристосовується до потреб кожної окремої людини, яка отримує його, Тим, Хто знає нас найкраще, оскільки любить нас найбільше. Зцілююча сила Христа може принести тривале полегшення в тому розумінні, що неправильне функціонування тієї чи іншої частини нашого тіла буде скориговано, а з утомленого серця буде знято важкий тягар страждань. Але мир, спокій і полегшення страждань, яких так сильно прагнуть усі ті, чиї тягарі здаються нестерпними, можуть настати не внаслідок медичного уздоровлення, але завдяки додатковій силі, розумінню, терпінню і співчуттю, що дають можливість стражденному нести свої тягарі. Щоб вони, подібно до Алми і його товаришів, “могли зносити свої тягарі з легкістю” і “підкорилися життєрадісно і з терпінням усій волі Господа” (Мосія 24:15).

Нам не слід вважати, що всі, хто страждає від хвороб, якою б не була їхня причина, потребують лише благословення священства, щоб їхні тягарі було полегшено, можливо, навіть на тривалий час. Я—великий захисник благословення священства і виступатиму на його підтримку. Завдяки багатьом випадкам з особистого життя я знаю, що Ісус Христос, і лише Він, є власником “бальзаму в Ґілеаді” (Єремія 8:22), такого необхідного для остаточного і повного одужання. Але я також знаю, що Бог дав нам чудове знання, яке може бути неоціненною допомогою в боротьбі зі стражданнями. Я впевнений, що ми повинні користуватися всіма перевагами цієї Богом даної інформації.

Деякі люди, що хворіють, але вже отримали благословення священства і гаряче молилися, щоб їхні тягарі стали легшими, можуть страждати від думки, що у них дуже мало віри, якщо вони шукають професійної допомоги для лікування своєї хвороби. Вони можуть навіть припинити прийом прописаних медикаментів, помилково вважаючи, що їх можна замінити вірою. Такий спосіб мислення абсолютно хибний. Отримання й виконання професійної поради та супутнє застосування віри не суперечать одне одному. В дійсності, застосування віри може вимагати виконання поради досвідчених лікарів.

Мудрі лікарі, незалежно від академічної підготовки або спеціалізації—чи то лікувальний напрямок, чи надання психологічної допомоги—у своїй більшості розуміють, що духовна налаштованість є важливою складовою їхніх лікувальних засобів. Лише десять років тому дуже невелика кількість медичних факультетів у Сполучених Штатах мали навчальні курси, де йшлося про зв’язок між духовною налаштованістю й одужанням, але зараз більше половини медичних факультетів мають ці курси. Особливо у випадку з глибоко релігійними пацієнтами факти починають свідчити, що духовний підхід до психотерапії, наприклад, депресії не менш ефективний, ніж суто мирський. Зараз усе більша кількість лікарів та психотерапевтів використовує духовноспрямовані засоби та втручання для лікування пацієнтів як з фізичними, так і розумовими недугами.

Щодо пацієнта, то віра є важливою умовою одужання (див. 2 Нефій 26:13; Мосія 8:18; УЗ 35:9). Віра—“підстава сподіваного, доказ небаченого” (Євреям 11:1)—це духовний дар, даний нам як нагорода за особисту праведність (див. 1 Коринтянам 12:9; УЗ 46:19–20). Без віри не може відбутися чудо одужання. “Бо якщо не буде віри серед дітей людських, Бог не зможе творити ніякого чуда серед них; ось чому Він показав Себе тільки після їхньої віри” (Етер 12:12).

Повне одужання, яке включає в себе і духовну складову, вимагає також розуміння нашої природи як Божих дітей і наших стосунків з Ним. Писання вчать, а сучасні пророки підтверджують, що земні люди—це поєднання тіла і духа—перше є тлінним, а останнє—вічним. Поєднання обох є душею живою. Великий план щастя Батька вчить нас, що тіло і дух, розділені смертю, яка приходить до всіх людей, що живуть на землі, у призначений Богом час возз’єднаються, “і всі люди” ста[нуть] нетлінними, і безсмертними, і вони [стануть] живими душами, маючи досконале знання” (2 Нефій 9:13; див. також Алма 11:42–45).

Віра в люблячого Небесного Батька і Його Сина, нашого Спасителя, у поєднанні з розумінням того, що ми в буквальному розумінні є дітьми Бога з божественною можливістю намагатися стати такими, як Він, і усвідомленням того, що Його любов до нас є вічною і незмінною, приносить у наше життя спокій. Той спокій залишається навіть тоді, коли медичний, психологічний або соціальний аспекти захворювання, фізичного або розумового, залишаються як “колючка в тілі”.

Я впевнений, що духовна сила безпосередньо залежить від того, яких випробувань зазнають наші душі. Але ми не повинні ні прагнути страждань, ні вихвалятися труднощами. Саме по собі страждання не має ніякої внутрішньої цінності. Страждання може поранити і озлобити душу так само, як зміцнити й очистити її. Деякі душі стають сильнішими внаслідок страждань, а інші—згинаються й розбиваються. Письменниця Енн Мороу Ліндберг мудро зазначила: “Якби саме по собі страждання навчало, то всі у світі були б мудрими, бо всі страждають”². Якщо ми хочемо “пізнати… участь у муках [Христа]” (Филип’янам 3:10), то повинні сплатити ціну, всім своїм серцем прагнучи пізнати і наслідувати Його. Та ціна може дійсно включати страждання, але до страждань ми повинні додати співчуття, терпіння, смирення і бажання підкорити свою волю волі Бога.

Чудовий вияв Христової любові до всіх людей приносить надію і підбадьорення тим, хто потерпає від усіляких хвороб. Його любов вічна і нев’януча. Павло свідчив:

“Хто нас розлучить від любови Христової? …

Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,

ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!” (Римлянам 8:35, 38–39).

Ісус у Своїй безмежній любові й співчутті знає про наші труднощі та смутки, бо Він “є дбайливим до кожного народу, на якій би землі вони не були; так, Він рахує Свій народ і Його надра милості є над усією землею” (Алма 26:37).