Подолання післяпологової депресії євангельський спосіб вирішення проблеми

У деяких жінок після пологів тимчасово виникає відчуття суму, який вони називають післяпологовим синдромом. Серед симптомів, що, як правило, з’являються у перший тиждень після пологів і можуть тривати до 10 днів, може бути плаксивість, роздратування, втома, нетерпіння і емоційна нестабільність, виражена в різких сплесках хорошого чи поганого настрою. Післяпологовий синдром часто спричинюється фізичними змінами в організмі матері, але його можуть посилювати недосипання, неправильне харчування, нелегка дитина і брак підтримки. Післяпологовий синдром спостерігається в усіх культурах по всьому світу і вражає до 80 відсотків жінок після пологів.

На противагу цьому, післяпологова депресія—це захворювання, викликане біохімічними змінами. Хоча ніхто не знає справжньої причини його виникнення, дослідники вважають, що, можливо, гормональні зміни, які відбуваються під час вагітності та після неї стають причиною хімічних змін у мозку. Цей фактор, у поєднанні зі стресом та втомою, що пов’язані з появою немовляти, можуть спричинити депресію. Приблизно 10 відсотків жінок, які народжують дитину, страждатимуть від післяпологової депресії. Як правило, вона трапляється упродовж чотирьох тижнів після пологів, але може виникнути в будь-який час протягом року. Багато жінок, які мали післяпологову депресію, страждали від депресій і раніше. Тому породіллі з цієї категорії повинні ретельно слідкувати за своїми почуттями, щоб отримати допомогу на випадок, якщо симптоми з’являться і прогресуватимуть.

Деякі жінки, що переживають післяпологову депресію, починають почувати себе краще за кілька тижнів, у той час як інші почувають себе “не у своїй тарілці” упродовж кількох місяців. Але допомога поруч. І перший крок до неї та до одужання—визначення симптомів.

Часто молода мати вважає, що відчуття депресії є виявом слабкості. Вона навіть може перейматися тим, що інші будуть про неї не такої високої думки, якщо дізнаються, як вона себе почуває. З цієї та інших причин вона не розповідає про симптоми, і тоді післяпологова депресія не діагностується і не лікується.

Джон, розповідаючи про те, як його сім’я справлялася з післяпологовою депресією, каже: “Моя дружина Керолайн приховувала симптоми від усіх, навіть від мене. Я був приголомшений, коли дізнався, як сильно їй доводилося страждати. Мабуть, вона думала, що як дружина єпископа не повинна розповідати нікому—ні мені, ні друзям, ні своїй матері—що з нею відбувається”.

Доктор Шеріл Татано Бек, відома дослідниця у сфері догляду за хворими, називає післяпологову депресію “крадієм материнства”². Однак члени сім’ї та близькі друзі можуть стримати цього “крадія”, спостерігаючи за його симптомами. Вони можуть помітити такі зміни в поведінці породіллі:

• Пригнічений настрій майже кожного дня.

• Небажання посміхатися немовляті чи гратися з ним.

• Понурий або байдужий вираз обличчя.

• Постійний сум.

• Зауваження про недоліки, які вона бачить у собі чи немовляті.

• Виникнення відчуття провини чи невідповідності.

• Нерішучість у вирішенні простих питань.

• (Див. “Симптоми післяпологової депресії” на боковій вставці на с. 30. Там вказані приховані ознаки, що можуть помітити лише самі матері).

Якщо членам сім’ї або друзям здається, що вони помічають ці симптоми, але не впевнені в них, то можна обережно поставити матері такі запитання: “Ти пригнічена [або ти відчуваєш депресію чи безнадію]? Як давно ти себе так почуваєш?” або “Тобі здається, що життя безрадісне?” Як тільки сама мати або близькі розпізнають симптоми, вони можуть діяти, щоб справитися з депресією.

Подолати післяпологову депресію важливо не лише заради благополуччя жінки, але і немовляти й решти сім’ї. Оскільки дитина, головним чином, спілкується з матір’ю, тому настрій матері впливає на дитину. А благополуччя матері й дитини впливає на благополуччя всієї сім’ї.

Оскільки депресія впливає на всю сім’ю, то і подолання її має стати справою усієї сім’ї. Важливо, щоб жінка відчувала підтримку свого чоловіка, членів сім’ї та інших людей.

Підтримка сім’ї та друзів. Як сказано в документі “Сім’я: Проголошення світові”, “чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей, та піклуватися одне про одного, а також про своїх дітей”³. Перші кроки на шляху до подолання депресії—зміцнення подружніх стосунків і особлива чуйність у ставленні чоловіка. Дуже важливо, щоб породілля відчувала допомогу й підтримку чоловіка, коли потрібно:

• Виконувати хатню роботу й доглядати за іншими дітьми.

• Обмежити кількість відвідувачів заради встановлення спокою вдома. (Однак деяким жінкам гості допомагають долати симптоми депресії).

• Робити все залежне, щоб мати достатньо відпочивала, добре харчувалася і мала час на фізичні вправи.

• Допомагати в догляді за немовлям.

• Ознайомитися з усією доступною інформацією про післяпологову депресію.

• Дати благословення священства, якщо це доречно.

• Фізично бути присутнім—слухати, піклуватися і просто бути поруч. Ніжні обійми і лише одне речення: “Я знаю, що тобі дуже важко”,—можуть стати найкращими ліками.

• Заохочувати матір звернутися по допомогу до фахівця, якщо це необхідно.

Рейчел, яка перебувала в післяпологовій депресії після народження третьої дитини, каже: “Найменше завдання здавалося нездоланним, бо мені не вистачало ні духовних, ні фізичних сил. Я така вдячна, що чоловік з розумінням і співчуттям ставився до мене та зробив усе можливе, щоб я отримала допомогу, якої так гостро потребувала”.

Можливо, чоловікові важко зрозуміти, що таке післяпологова депресія, й інколи його реакцією може бути збентеження, розчарування, гнів, відчуття провини, тривога або розгубленість. Йому буде корисно звернутися до консультанта або почитати інформацію про післяпологову депресію та дізнатися, як він може допомогти найкращим чином. Це допоможе не лише йому, але й дружині.

Джоанна, яка страждала від післяпологової депресії після передчасного народження близнюків, каже: “Хоча ми з Семом пережили важкі часи, наш шлюб зміцнився. Ми стали близькими, як ніколи. Ми разом шукали вирішення проблем. Він давав мені благословення священства. Ми дійсно спілкувалися одне з одним і з Богом”.

Крім батька, допомогу можуть надавати близькі родичі і церковна громада. Кетлін Х. Х’юз, колишній радник у генеральному президентстві Товариства допомоги, розповідає про свій досвід подолання післяпологової депресії і про те, як їй допомагали інші люди:

“Після народження сина … я впала в страшну депресію. Багато жінок у моїй сім’ї страждають від післяпологової депресії і, як ви, можливо, знаєте, у ті часи медицина дуже мало допомагала жінкам у такій ситуації. Мені доводилося самій знаходити дорогу в темряві.

Але в ті важкі дні полегшення і допомога найчастіше входили в моє життя завдяки чудовим сестрам з приходу, які піклувалися про моїх дітей і про мене, надаючи фізичну, психологічну й духовну підтримку. Вони допомогли мені вистояти в битві за себе”⁴.

Жінки можуть знайти додаткову підтримку завдяки організаціям для молодих мам. Крістіна, яка жила далеко від родичів і почувала себе дуже самотньою після народження першої дитини, розповідає: “Коли я розмовляла з іншими молодими мамами зі свого будинку, то побачила, що у нас багато спільних труднощів. Це дійсно допомогло, і згодом я почала навіть сміятися, замість того, щоб плакати”.

Професійне лікування. Породіллі можуть звертатися по допомогу до фахівців, у тому числі до консультантів Служби сім’ї СОД (див. www.ldsfamilyservices.org) або до відповідних спеціалістів, рекомендованих службовцем системи охорони здоров’я. Можливо, виникне потреба медикаментозного лікування, якщо воно буде прописане психіатром чи іншим лікарем.

Належна турбота про себе. Дуже важливо, щоб після пологів жінка добре дбала про себе: якомога більше відпочивала, споживала поживну їжу і проводила час з іншими матерями або з дитячими ігровими групами.

Крім того, оскільки материнство вимагає фізичних і емоційних сил, матері повинні встановлювати реалістичні цілі, бути гнучкими в їхньому досягненні, пам’ятаючи, що “для всього свій час” (Еклезіяст 3:1). Елізабет, яка народила чотирьох доньок упродовж кількох років, сказала: “Фізично дуже важко виконувати хатню роботу й готувати їжу, коли є й інші діти, яким потрібен чистий одяг і обід. Мені допомогло те, що я робила потроху кожен день—завантажувала одну порцію прання у машину, мила раковину у ванній (а не всю ванну), складала меню і просила чоловіка ходити за покупками. Коли видно кінцевий результат, хоча б невеличкий, але кожного дня, це додає сил”.

Інші корисні поради. Ви зможете легше і швидше справитися з післяпологовою депресією, якщо будете:

• Слухати надихаючу музику.

• Читати Писання, а також інші надихаючі книги. Анна розповідала, що їй особливо подобалося читати 2 Нефій 4, де Нефій описує своє збентеження і сумніви, а потім зі ще більшою силою відчуває до себе любов Господа: “Мій Бог був моєю підтримкою; Він вів мене крізь мої бідування” (2 Нефій 4:20).

• Вести щоденник. Рейчел казала: “Я писала щоденник, і це допомагало мені сформулювати свої почуття глибокого відчаю. Це допомагало мені ясніше усвідомлювати, що саме викликає депресію. І ще це допомогло мені почати пригадувати всі свої благословення”.

• Молитися про допомогу і втіху. Анна розповідала: “Коли я була в депресії, мені було важче відчувати втішаючий вплив Духа, якого я вкрай потребувала. Я боролася з поганими думками, які послаблювали мене, ставили під сумнів мою здатність подолати негативні почуття”. Коли Джоанна молилася і розмірковувала, то ставила собі й Господу таке запитання: “Небесний Батьку, чого я маю навчитися з цього досвіду?”

Наша віра зміцниться, якщо ми зрозуміємо, що можемо навчатися завдяки випробуванням, і навіть найкраще у той момент, коли долаємо їх. Бог не залишить нас наодинці боротися з труднощами у пошуках надії. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, радив: “Тим, кому зараз, можливо, важко бачити це світло і знайти цю надію, я кажу: “Тримайтеся. Не відступайте. Бог вас любить”⁵. І це правда. Сестра Патриція Холланд, дружина старійшини Холланда, якось запропонувала нам повернути “своїй душі цілісність, ту єдність нашої сутності, яка дає можливість зберігати рівновагу серед викликів і розмаїття життя”⁶.

Анна так пояснює, через що їй довелося пройти: “Я боролася з післяпологовою депресією, намагаючись подолати темряву, щоб дійти до світла—світла Сина Божого. Я плакала, коли читала Iсая 53:3–4, вперше розуміючи повною мірою, що Спаситель був “страдник, знайомий з хворобами. …Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс”. Я постійно думала про те, що Спаситель спас особисто мене, що Його було послано, “щоб замість попелу дати [нам] оздобу, одежу хвали замість темного духа!” ( Ісая 61:3 ). Коли я думала про Спасителя, то глибше розуміла, що Він знає мій біль, що Він може лагідно підтримати мене, якщо я звернуся до Нього”.