Простягнути руку допомоги іншим

Щоб знайти справжнє щастя, ми повинні не зосереджуватися на собі. Багато хто прийшов до Церкви—або принаймні стали розуміти і поважати Церкву—бо хтось постарався простягнути їм руку. Я хочу поділитися з вами дорогоцінним випадком з історії моєї сім’ї, який мав місце у 1959 році, коли мене покликали очолити Канадську Торонтську місію.

Коли ми прибули до Канади, нашій доньці, Енн, ледь виповнилося п’ять років. Вона бачила місіонерів в дії, тож і сама хотіла стати місіонеркою. Моя дружина виявила розуміння й дозволила Енн взяти до школи декілька примірників дитячого журналу Children’s Friend [тепер він називається Друг]. Та для Енн цього було замало. Вона також хотіла взяти з собою примірник Книги Мормона, щоб поговорити про Церкву зі своєю вчителькою, міс Пеппер.

І ось лише кілька років тому, через багато років після повернення з Торонто, приїхавши додому з відпустки, ми знайшли у поштовій скриньці лист від міс Пеппер, в якому було написано:

“Дорога Енн!

Подумки повернися на багато років назад. Я була твоєю вчителькою в школі в Торонто, Канада. Мене вразили примірники журналу Children’s Friend, які ти приносила в школу. На мене вплинула твоя відданість книзі, яка називалася Книга Мормона.

Я пообіцяла собі, що одного дня приїду до Солт-Лейк-Сіті, щоб подивитися, чому ти розмовляла так, як розмовляла, і вірила в те, у що вірила. Сьогодні у мене була нагода побувати у центрі для відвідувачів на Храмовій площі. Завдяки тобі, п’ятирічній дівчинці, яка розуміла, у що вірила, тепер я краще сприймаю Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів”.

Міс Пеппер невдовзі після того візиту померла. З якою радістю наша донька Енн поїхала до храму в Джордан-Рівер, штат Юта, і виконала храмову роботу за свою улюблену вчительку, з якою колись давно потоваришувала. ●