Камбоджійські святі останніх днів: рух у новому напрямку

Під час політичних негараздів у країні в 1970-ті роки багато камбоджійців було вигнано з їхніх домівок, а членів їхніх сімей вбито.

У 1975 році Лою Бансеку, президенту філії Сіем-Ріп у Камбоджійській Пномпенській місії, було 9 років, коли йому разом із сім’єю довелося залишити свій дім. Їхня сім’я—разом з мільйонами інших—змушена була займатися важкою ручною працею на широких полях країни.

У той час президент Лой втратив обох батьків і п’ятьох з восьми братів та сестер.

Попри труднощі президент Лой завжди мав принаймні одну річ, яка допомагала йому пережити той біль.

“У мене завжди була надія”,—каже він.

Непохитна надія, яка допомагала президенту Лою пережити всі випробування свого дитинства, є тією ж надією, що допомогла йому розпізнати істину в євангелії Ісуса Христа.

Оскільки Камбоджа, головним чином, буддистська країна, президент Лой у дитинстві нічого не знав про Ісуса Христа. Він почав дізнаватися про Спасителя, коли місіонери-святі останніх днів прийшли в його дім і розповіли його сім’ї про те, що мають для них важливе послання, яким хочуть поділитися.

“Я ніколи не чув про Ісуса Христа, поки не зустрів місіонерів,—каже він.—Я хотів більше дізнатися про Нього”.

Після старанного вивчення і проведення бесід президент Лой разом із сім’єю охристився в 2001 році.

“Місіонери допомогли мені навчатися з Книги Мормона, однак від Бога я отримав особисте свідчення про її стинність,—розповідає президент Лой.—Я бачив, як втілення у життя вчень Книги Мормона зробило мою сім’ю щасливішою”.

Історія президента Лоя не є унікальною. Хан Сарін, президент філії Сен-Сок у Північному Пномпенському Камбоджійському колі, ще підлітком був забраний від своєї сім’ї та мав працювати на полях.

“У той час я думав, що немає надії,—каже президент Хан.—Я не знав, чи виживу”.

Озираючись назад, президент Хан відчуває, що Господь кілька разів захищав його від біди. Юнаком він приєднався до Збройних сил. У нього стріляли з відстані 6 м, але не влучили. Він також багато разів наступав на міни, які не вибухали. Одного разу він наступив на міну, й вона таки вибухнула, але він не зазнав серйозних пошкоджень.

Оскільки солдати постійно перебували в небезпечних обставинах, вони вдавалися до різних заходів, щоб захистити себе. Кілька військовослужбовців нанесли татуювання, бо вірили, що це буде для них захистом.

“До того як приєднатися до Церкви, я [про неї] нічого не знав,—каже президент Хан.—Зараз я знаю, що саме Ісус Христос, а не татуювання, врятували мене”.

Після того як дружина президента Хана, Суон Сокмо, познайомилася з місіонерами й охристилася, він був вражений змінами, які в ній відбулися. Він відгукнувся на її запрошення вивчати Писання разом і невдовзі вирішив охриститися.

“Найважливіше з того, що я отримав у житті,—це свідчення, здобуте мною під час вивчення Писань”,—каже він.

Пічу Сарету, члену 12-го Пномпенського приходу в Північному Пномпенському Камбоджійському окрузі, також довелося долати випробування змалку. Йому було лише 5 років, коли його забрали від сім’ї та змусили працювати на полях. Іноді йому вдавалося знаходити краба чи жабу, щоб втамувати голод.

Сенг Та, дружина брата Піча, та її сім’я також були змушені залишити свій дім. Оскільки їй було лише 4 роки й вона була дуже маленькою, її не змушували працювати, як інших дітей. Майже на весь день її забирали від сім’ї, й за нею дивилися старі жінки, які не могли працювати.

У 1995 році після зустрічі з місіонерами брат Піч та його дружина почали дізнаватися, яку любов Небесний Батько до них відчуває. “Коли у мене були проблеми, я бачив, що молитви допомагають мені з ними справлятися,—розповідає брат Піч.—Я знав, що Небесний Батько дбає про мене”.

Після того як брат Піч вирішив охриститися, його дружина також здобула свідчення про євангелію і охристилася.

З часу свого хрищення брат Піч разом із сім’єю зрозумів, якою є радість, що основується на свідченні про євангелію Ісуса Христа. Сім’я Піч щодня приділяє час читанню Писань. Коли вони це роблять, радість євангелії сповнює їхні душі.

“Ми відчуваємо, що зараз ідемо вірним шляхом, і ми хочемо залишатися на цьому вузькому шляху й продовжувати свій розвиток,—каже сестра Сенг.—Я щодня дякую, що з нами цим шляхом ідуть наші діти”.

Радість, яку відчуває президент Лой, поширюється в обох напрямках—до його предків і до нащадків. Президент Лой разом із сім’єю їздив у 2004 році до храму в Гонконзі, Китай. Він не лише був запечатаний зі своєю дружиною та дітьми, але і були проведені спасительні храмові обряди для його батька, матері та братів і сестер, які загинули.

“Мені навіть важко пояснити ту радість, яку я відчував у храмі,—каже президент Лой.—Я знаю, що моя сім’я зміцнилася. Я знаю, що храм необхідний для того, щоб сім’ї жили разом навіки”.

Президент Хан також мав нагоду запечататися із сім’єю в храмі в Гонконзі. “Я ніколи не відчував раніше того, що відчув у храмі. Мені важко це виразити словами”,—каже президент Хан.

Завдяки поширенню євангелії члени Церкви в Камбоджі отримують духовну їжу, без якої вони не можуть жити. Хоча Церква в Камбоджі зростає, члени Церкви сподіваються, що це лише початок пишного процвітання євангелії в їхній країні.

Так само як риба і тварини отримують необхідну поживу, коли розливається озеро Тонлесап, все більша кількість камбоджійців отримує необхідне їм духовне живлення завдяки бажанню ділитися євангелією, яке розливається в серці членів Церкви.

“Коли горщик закритий, те, що в ньому кипить, починає переливатися через край,—каже президент Хан.— Саме такі відчуття наповнюють моє серце. Я повинен відкрити своє серце, щоб сказати кожному про свої почуття”.

Президент Лой сподівається, що завдяки тому, що в його домі навчають євангелії, його дочки будуть і надалі жити за євангелією та навчати їй своїх дітей.

“Після того як я дізнався про Ісуса Христа, все у моєму житті й у сім’ї покращилося,—каже він.— Наявність священства у нашому домі згуртовує нас. Якщо виникає проблема, ми сідаємо і обговорюємо її всією сім’єю”.

З того часу, як уряд Камбоджі офіційно визнав Церкву в 1994 році, тисячі камбоджійців прийняли євангелію. Сім’я Піч з нетерпінням очікує на день, коли євангелія пошириться по всій країні. Брат Піч каже: “Я сподіваюся, що колись у Камбоджі буде храм”.

Сестра Сенг погоджується: “Небесний Батько і Його Син Ісус Христос живі. Я сподіваюся, що в майбутньому Церква постійно зростатиме і буде збудовано храм”.

Президент Хан розповідає, що його життя змінилося з того часу, як він дізнався про Спасителя. Він вірить, що євангелія Ісуса Христа—це єдине, що може зцілити камбоджійців від їхніх колишніх проблем.

“Після того як я став членом Церкви, я позбувся болю, який відчув внаслідок пережитого в минулому. Я отримав нове світло, якого ніколи не мав раніше,—каже він.—Усе стало новим”.