Битися, втекти чи знести удари?

Я не знав, що робити того дня, коли мені було 14 років. Мене притиснули до стіни шкільної будівлі й один з хуліганів ударив мене. Оскільки поруч було ще з півдесятка його друзів, я вирішив знести побої.

Він штовхав мене, а потім буцнув ногою. І так багато разів.

Нарешті разом з друзями він пішов геть. Під’їхав автобус, і я в нього зайшов. Я не підіймав голови, поки автобус не доїхав до моєї зупинки. Навіть через 50 років я все ще не знаю, що мною керувало: малодушність чи християнська терплячість.

Цей випадок може бути ілюстрацією до запитань, які іноді постають перед нами, святими останніх днів. Що нам робити, коли наші вірування зазнають нападок: битися, втікати чи зносити удари?

Слова Спасителя дуже чіткі: “І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою,—підстав йому й другу” (Maтвій 5:39). Я часто розмірковував над тим, чи Ісус вдався до цієї метафори лише заради того, щоб навчати своїх послідовників не відповідати на образу кривавою відплатою, що було в той час звичаєм? Можливо й так.

Однак розгляньмо пораду з Учення і Завітів.

У 1833 році Церква зазнала жорстоких переслідувань, особливо в штаті Міссурі. Щоб захистити своє життя, члени Церкви взялися до зброї. У той час Господь дав через одкровення 98 розділ. У ньому Він навчає святих бути терпеливими—до певних меж. Вони мали право захистити себе, але якщо вони цього не робитимуть, Він їх винагородить. Якщо кривдники благатимуть прощення, святі мають прощати “до семидесяти раз по семи” (вірш 40). А перш ніж іти на битву, вони повинні спочатку намагатися мирно залагодити справу і вступати у бій лише за наказом Господа.

З тих жахливих днів час змінився, однак можна сказати, що Церква постійно під прицілом. Як правило, наші вчення неправильно розуміють. Припущення, що виникають через брак знань, безглузді звинувачення і відверта брехня видаються за правду.

Що ж ми повинні робити? Як послідовники, які бажають “бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях” (Мосія 18:9), ми повинні щось робити. Втікати ми не можемо. То битися нам чи терпіти удари?

У таких питаннях ми можемо рівнятися на пророків. На нещодавніх генеральних конференціях я помітив, що у багатьох виступах пояснювалася позиція Церкви при виникненні неоднозначної ситуації. Промовці не критикували, але і не капітулювали. Часто вони шукали спільне з людьми, які не погоджуються з нами. Вони виявляли повагу. Вони намагалися зрозуміти й допомогти іншим розуміти нас¹.

Можливо, будуть випадки, коли єдиним вибором буде битися, втікати чи прийняти удар. Однак часто у нас є краща можливість. Ми можемо виявляти людям любов, як це робив Ісус та Його апостоли.